Тарас Компаніченко: "Від УСС до ЗСУ: пісні, що об’єднують націю"

— Пане Тарасе, коли ви вперше дізналися про те, що були січові стрільці?

— Коли на дні народження мого батька почув пісню "Розпрощався стрілець зі своєю ріднею". Співав її Микола Руденко, науковець. Це тезко Миколи Руденка, дисидента й письменника. Також із дитинства я знав пісню Богдана та Левка Лепких "Видиш, брате мій" — її теж співали у середовищі моїх батьків. 

У 1984 році я записав пісню "Світи, місяченьку, ще й ясна зоря" від учительки української літератури в Косівському училищі прикладного та декоративного мистецтва. Там були такі слова:

А по синім морю плавають кораблі,
Ще австрійські,
А у тих кораблях січовії стрільці,
Гарні хлопці.

Я запитував, чи то козацькі пісні. Мені відповідали, що так, і додавали: "Тарасе, ці пісні люди неправильно використали, то ти будь обережним, не кажи, від кого ти записав".

— Вам років 13 тоді було?

— Так. Серед записаних тоді пісень була й така:

Подай, дівчино, руку на прощання,
Може, останній вже раз,
Прийшла година, час йти до бою,
Мушу сповнять наказ.

До того ж, на уроках української літератури ми вивчали твір Михайла Стельмаха "Кров людська — не водиця". Там мимохіть згадані січові стрільці. Удома була книжка Леонтовича з піснею "Гей, ви, стрільці січовії".

Врешті я подивився в Українській радянській енциклопедії, хто такі українські січові стрільці. Там було написано, що це українське буржуазне націоналістичне військове формування, що постало внаслідок дій німецького та австро-угорського імперіалізму. Було подано прізвища очільників, яких я доти не чув: якісь професор Степан Смаль-Стоцький, Кирило Трильовський. І я одразу подумав: "Українські буржуазні націоналісти?! О, так це ж свої хлопці!"

Уже тоді я перемальовував тризуби із грошей Нарбута — батько мав цілу колекцію українських купюр. І починав усвідомлювати, що існувала наша держава, яка мала свої гроші, свій герб. У моєму середовищі мене певним чином готували до такого сприйняття.

— Стрілецькі пісні були заборонені в радянські часи. Де ви знаходили інформацію про них?

— Так чи так, а стрілецькі пісні неможливо було цілковито знищити. Інформація про них проривалася то в якомусь календарі, то в публікаціях у газетах, наприклад, у "Літературній Україні", то у виданні українських романсів Леопольда Ященка. Люди намагалися адаптувати її до тодішніх складних умов, щоби зберегти і передати нащадкам національний наратив.

Я зрозумів, що стрілецькі пісні — це окремий жанр. Став цілеспрямовано шукати їх й інформацію про них в енциклопедіях, архівах, у різноманітних виданнях, які знаходив у бібліотеках, скуповував у букіністичних відділах книгарень. Також мені дарував їх світлої пам’яті Тарас Лозинський. Я починав бачити цілісну картину.

— Як ці стрілецькі пісні стали відомими всій Україні?

— Через просвітянські хори. Не було радіо, телебачення, інтернету. А всі співали "Червону калину", чи "Поставали козаченьки довгими рядами", чи "Видиш, брате мій", "Розпрощався стрілець", "Гей видно село". А "Їхав стрілець на війноньку" Михайла Гайворонського в обробці Миколи Леонтовича вся Україна співала як козацьку пісню.

Пісні стали засобом творення спільного культурного середовища, сприяли об’єднанню нації навколо певної ідеї. У них закладали ідеали, навіть політичні програми: за що ми боремося. За єдину націю від Кубані аж до Сяну. Свого часу інтелігенція і українське військове керівництво взялися формувати і популяризувати цей контент.

— Тобто стрілецькі пісні ширилися не самі собою?

— Так. Річ у тім, що до Легіону УСС пішла найкраща молодь — талановита, освічена. І вона вела українську мистецьку хроніку подій Першої світової війни.

Трохи згодом підо впливом українських політичних сил була створена так звана Пресова кватира УСС, яка займалася гуманітарною політикою Легіону. Для неї працювали найкращі художники, композитори, поети того часу. Це коло знаних авторитетів українського простору, які вийшли на арену раніше й були вже певним взірцем і українського образотворення, і служіння.

Василь Пачовський, Петро Карманський писали свої тексти для Легіону. Олена Кульчицька, Модест Сосенко, Олекса Новаківський малювали ескізи прапорів, відзнак.

Працівники Пресової кватири перебували у війську, і їхнім завданням було фіксувати твори, які з’явилися під час бойових дій. Утім і безпосередньо на передовій, у шанцях перебувало багато поетів, художників і композиторів, приміром, Левко Лепкий, Роман Купчинський, Михайло Гайворонський, Осип Назарук, Василь Бобинський, Юрій Шкрумеляк, Степан Чернецький, Юліан Буцманюк.

Вони творили підо впливом певних подій. Ось відбувся бій на Маківці — з’явилася пісня. Або ж хтось потрапив у полон, хтось загинув. Як у вальсі Романа Купчинського "Накрила нічка", написаному на смерть конкретної людини:

Там при окопах на долині
 Лежить поручник молодий.
 Йому потічком випливає
 Червона кров з грудей.
 І знову стихло все довкола,
 Ставок заснув, здрімнувся ліс.
 А тільки вітер по соснині
 Зітхання тихо ніс.

"Спи, дівчино, спи, кохана,
 Злоті мрії-сни.
 І про мене, голубонько,
 Не забудь, спімни".

Ці тексти писали не в кабінетах і не переробляли у ході подій. І, як ми кажемо, їх масштабували на військо й далі. Спершу цим займалася маленька горстка ентузіастів. А згодом — ціле Міністерство преси та пропаганди Української Народної Республіки.

— А як їх січові стрільці співали? Чи концертували артисти перед військом?

— Їх співали хором. Людей, які не вміли співати по нотах, навчали музичної грамоти. Зробили всіх співносіями і співоборонцями українського нового контенту. Пресова кватира УСС і Міністерство преси та пропаганди УНР над цим працювали. Зазначали, що українська пісня — це прекрасний агітатор за українську справу і тримач духу, який не зрівняється ні з яким лектором. До речі, у січових співаниках були різні розділи творів, які співали до руханки, до маршування, до бесіди.

— Публікували співаники?

— Тоді створили систему, яка працювала, щоб об’єднувати військо не як слухачів якогось контенту, а як співучасників, співтворців. Це зовсім різні речі. Нині бачимо переважно виступи, концерти або ж ролики на ютубі.

З початком повномасштабного вторгнення РФ Ви мобілізувалися до ЗСУ і сьогодні є старшим солдатом 241-ї окремої бригади Територіальної оборони. Чи можливо, на Вашу думку, застосувати об’єднавчо-мистецький досвід УСС у війську зокрема й в українському суспільстві загалом?

Досвід українських січових стрільців для нас справді може бути взірцевим. Вони створювали високе мистецтво в умовах страшної війни, бездержавности, артилерійських обстрілів, жахливого тифу. Ми можемо демонструвати, що ці пісні, які співало українське військо 100 років тому, нині можуть стати частиною культурного, українського військового контенту. Щоби кожен із військовослужбовців — новітніх лицарів, був не тільки його споживачем, а й носієм.

Сьогодні масово знають "Червону калину", яку заспівав Андрій Хливнюк. До слова, у "Піснях Української революції" ми співаємо її за обробкою Олександра Кошиця. Але ж важливо не те, що співають зірки. Важливо те, що співає нація. Питання: носієм якого контенту має бути український вояк? Ми можемо через пісні злютовувати, об’єднувати націю, актуалізовувати цінності, які були для нас найважливішими тоді і є тепер.

— А ви пишете сучасні пісні про військо і для війська?

— Так. У 2014 році я написав "Думу про Савур-могилу". Пані Євгенія Біркова, керівниця Бережанського хору "Просвіта", зробила розкладку, і хор дуже красиво її виконує.

Молодь співає пісню з моїм текстом "Вірність землі і преданіям", футбольні фанати навіть писали слова з неї на своїх гаслах. А нещодавно я йшов у переході й побачив наклеєну листівку: "Вірність землі і преданіям".

Також хітом є пісня на слова Дмитра Корчинського "Завжди Україна буде", які я трохи змінив.

Пісню про "Азовсталь" я вже перестав співати, хоча свого часу вона була актуальна й надихала: «Кожне серце українців — "Азовсталь"». Цю фразу вибивали на футболках, писали на плакатах.

— Із вашого досвіду, чи може пісня змінити людину? Суспільство?

— Пісня в собі містить ідею і емоцію. Це компактно викладені, добре структуровані в поезії сенси, окрилені музикою. Коли ти повторюєш пісню багато разів, її зміст тебе преображує. Вона формує, змінює погляд. Людина через пісню переймає артефакти минулого, пропускаючи їх через розум і серце. Для мене це особливо цінно в умовах, коли люди не знають історичного контексту й вибирають собі за ідолів сумнівних героїв.

А військо — це можливість навчити цих пісень. Я неодноразово читав лекції для навчальних рот нашої бригади, для підрозділів ГУР, прикордонників, Національної гвардії, Збройних Сил України. І слухачі завжди просять пісню. Бо пісня, як я написав у передмові до "Пісень Української революції", — це щирий, непідкупний свідок тих ідеалів, за які боролися наші предки.