Русь між Сходом і Заходом

Багаті руські королі

— Який вигляд мала Руська держава на мапі світу? Наскільки сильною вона була?

— Будь-яка середньовічна держава, зокрема й Русь, Руська земля — це держава якоїсь родини, династії. Династія Рюриковичів із центром у Києві весь час намагалася розширити свої володіння з погляду господарства, впливів на поселення, що переважно були розташовані уздовж річок чи інших водойм.

Кордонами тоді здебільшого були якісь природні перепони: гори чи річки. Розширення володінь Рюриковичів відбувалося у різних напрямках, але переважно це освоєння лісостепової та лісової зони, менше — степу, бо його зайняли кочові спільноти.

Після християнізації задля церковного впливу межі Руси ще більше розширилися. Маркування цих впливів ми фіксуємо за писемними джерелами, коли якесь раніше не відоме місто чи група міст або завойовані, або визнають підпорядкування руським князям.

Володіння розгалужених від центрального ядра територій Рюриковичів та київських митрополитів за площею були одними з найбільших у Європі XI–XIII століть. Сягали вони від Новгорода на півночі до Тмутаракані на півдні, від Карпат на заході до Залісся на сході. Однак у політичному сенсі це не був цілісний організм. Хоча населення, яке там жило, перебувало під єдиним впливом митрополита Київського у структурі Константинопольського патріархату.

— Чи можна те державне утворення порівняти з федерацією?

— Частково. Християнство східного обряду, ця так звана київська традиція, було одним із найсильніших об’єднавчих елементів для земель, підконтрольних різним представникам Рюриковичів. Вони намагалися відтворити традиції Східної Римської імперії. Адже все багатство, усе найпередовіше до початку XIII століття перебувало в межах тієї держави зі столицею у Константинополі. Звідти на Русь прибуло сяйво Христової віри, там жив "друг Бога" — імператор.

А на заході існувала Священна Римська імперія. У XII столітті, на піку свого розвитку, за територією вона була близькою до Руси. А за кількістю населення, можливо, навіть чисельнішою.

Ось такі три найбільші держави маркували кордони тодішньої Європи на заході, півдні та сході. Якоюсь мірою Русь була буфером, який контактував з народами Сходу, але й запобігав їхньому масовому проникненню до Європи.

Порівняно з деякими західними сусідами Русь була неймовірно багатою, головно користаючи із транзитної торгівлі та внутрішніх ресурсів. На сторінках писемних джерел можна натрапити на приклади неприхованої заздрости до заможности русинів. Але загалом Русь викликала повагу. У західноєвропейських хроніках ще від XI століття руських князів почали називати королями. Хоча з погляду права вони від народження були саме князями, а не королями.

— А чому руських князів називали королями?

— Латинське Rex — універсальний титул суверенного володаря в західному розумінні. Титул короля не завжди означав наявність королівства. Але для деяких володарів Руси цей термін вживали, щоб наголосити на їхньому авторитеті та впливі і всередині власних володінь, і за їхніми межами.

У писемних джерелах іноземного походження інформація про Русь трапляється регулярно. Уважне вивчення західної писемної спадщини дає змогу скласти цілком об’ємний образ Руси. З півдня ми знаємо про руський край із грецьких хронік, матеріалів арабського походження чи Кавказу. Східні мусульманські купці чи мандрівники регулярно проходили цими землями, залишаючи нотатки. Колеги, які ретельно вивчають літописи, вважають, що там містилася інформація навіть китайського чи загалом далекосхідного походження. Тому знання про нашу прабатьківщину сягали досить далеко. Цікаво, що один із тодішніх стереотипів стверджував, що Русь — багата країна, еліти якої живуть дуже заможно.

Гріх гордости й відсутність довіри

— Який вигляд мала Священна Римська імперія? Які сучасні території охоплювала?

— Sacrum Romanum Imperium — своєрідне продовження традицій Західної Римської імперії, проміжним етапом якої була Імперія Карла Великого.

Час до часу Священна Римська імперія змінювала свою назву після того, як 962 року постала під керівництвом Оттона I.Змінювала й географію. Упродовж наступних століть до її складу здебільшого входили німецькі землі, серед інших – і теперішня Австрія. А також терени Бенілюксу, частково північно- та центральноіталійські, фрагментами нинішні східнофранцузькі, частково землі Швейцарії, острови Корсика, Сардинія і Сицилія. Васалами імператора більшою чи меншою мірою були володарі Чехії, Моравії, частково — окремих володінь під керівництвом П’ястів (зокрема Сілезія). У тіні цієї держави час до часу перебували й окремі південнослов’янські землі.

Ідея західної імперії функціонувала доти, доки існувала сама Священна Римська імперія.

— Чим Русь була відома далеко за своїми межами на Заході?

— Усім, чим могла бути відома багата країна. Торгівлею, взаємодією зі Східною Римською імперією, політикою, а також військовою справою. Контингенти руських військ у складі допоміжних чи як самостійні підрозділи доходили достатньо далеко.

Ще одне велике питання — міждинастійні шлюби. Династію Рюриковичів не випадково вважають однією із найчисленніших і найрозгалуженіших. Дівчат на виданні  вони мали дуже багато. Я виявив, що до країн латинського світу Рюриковичі упродовж XI–XIV століть віддали не менше 50 представниць своєї династії.

Долі тих жінок склалися дуже по-різному: про когось відомо багато, про когось — практично нічого. Але це був дуже символічний "товар", якоюсь мірою бренд Руси за її межами. Найбільшу кількість двосторонніх шлюбів укладали із сусідньою династією П’ястів, що володарювала на територіях, які сьогодні займає Польща (Велика та Мала Польща, Сілезія, Мазовія). Це приблизно 26–27 спільних династичних та напів династичних шлюбів. Тобто кожне покоління князів по обидва боки кордону мало ближчих чи дальших родичів.

У випадку якихось політичних чи військових катаклізмів, руський родич часто втікав до польського князя із проханням підсилити його військо чи допомогти відновитися на престолі. При цьому варто пам’ятати, що від XII століття середньовічні держави П’ястів теж не були цілісними. Їхня династична політика також була спрямована, з одного боку, на Русь, а з іншого — на землі Священної Римської імперії. П’ясти укладали шлюбні союзи приблизно порівну і зі своїми східними, і зі західними сусідами. Але у випадку проблем на своїх землях до родичів на Русі зверталися доволі рідко. Здебільшого — до володарів Священної Римської імперії.

Аналогічну ситуацію бачимо у стосунках руських еліт із дуже впливовим і сильним Угорським королівством. Кількість двосторонніх міждинастичних та напів династичних шлюбів з угорцями — приблизно 15–16. І так само часто князі з наших земель просили про різну допомогу своїх угорських родичів і союзників, але ті до них у випадку непорозумінь на власних землях не поспішали. Зате шукали собі допомогу або на Балканах, або на землях тієї ж Священної Римської імперії.

— Чому?

— Недовіра до русинів і до місцевої династії. Можливо, те багатство, яким володіла Русь, спричинило гріх гордині чи якісь інші не найкращі князівські риси характеру. Можемо про це хіба що здогадуватись.

— Заради яких вигод укладали міждинастійні шлюби?

— Шлюбна дипломатія для тієї доби — річ абсолютно звична. Діти для батьків були якоюсь мірою «товаром». Шлюбні угоди укладали з абсолютно різних причин: щоб уникнути конфлікту або закінчити його чи щоб укласти союз між двома родинами для підсилення обох. Шлюбів з любові було набагато менше, аніж з розрахунку батьків.

Географія також була різною. Бачимо руські зв’язки від Британії, через володіння Капетингів на території теперішньої Франції, німецькі землі й найбільше на території, підконтрольній династії П’ястів і в Угорському королівстві.

Середньовічні секс, скандали та сенсації 

— Хто з русинів або русинок стали відомими за межами Руси?

— Таких треба поділити на вінценосних і невінценосних. Найвідоміша, за джерелами, — Ґримислава Ярославівна, друга дружина краківсько-сандомирського князя Лешека Білого, який загинув 1227 року. Вдовою виховувала малолітнього спадкоємця Болеслава і дбала про його безпеку. Стала однією з тих, хто 1257 року посприяв наданню Кракову Магдебурзького права. Це унікальний випадок. Ґримислава видавала документи, мала свою печатку, це була дуже активною дамою, яка після смерти чоловіка впродовж 30 років брала участь у житті країни.

На другому місці — Кунеґунда Ростиславівна, дружина короля Чехії Пшемисла II Оттокара. Її видали заміж з Угорського королівства, але по батькові — колишньому галицькому князеві Ростиславові Михайловичу — вона представниця руської крови, з родини Ольговичів. Зі своїм чоловіком вони прожили майже 17 років, аж поки 26 серпня 1278 року він не загинув у бою на Моравському полі. Після смерті Оттокара вона зблизилася з одним із впливових придворних Завішею із Фалькенштайна, від якого народила сина Єшка. Це спричинило скандал, адже вони не були одруженими. Незабаром все ж таки пошлюбились, але Кунеґунда захворіла на туберкульоз і померла. Кінцевий період її життя оповитий драматичними епізодами, які дуже популярні в чеській літературі й історії.

Третє місце — це Анна Ярославівна, яку видали заміж за короля Генріха I із династії Капетингів, фактично щоб порятувати його династію, адже чоловік на той момент від попереднього шлюбу не мав спадкоємців чоловічої статі. Анна виконала цю місію, народила королю синів і уможливила династичне володарювання аж до XIV століття.

Четверта князівна, про яку трохи знаємо — це ще одна донька Ростислава Михайловича — Ґрифіна, видана заміж за серадзького князя Лешека Чорного. Особливого драматизму в її історії додав автор XV століття Ян Длуґош, який описав історію її взаємин із чоловіком. Лешек був імпотентом і не міг зачати дитини. Ця історія стала найбільшим скандалом для Кракова другої половини XIII століття. Водночас князь був прекрасним вояком, добре воював із Романовичами, відомо, що 1280 року він спалив Перевореськ і Львів. Врешті Ґрифіна його покинула та виїхала до Праги, де королевою Чехії була її сестра Кунеґунда.

Що важливо: історій про жінок у літописних текстах Руси практично нема. Усе, що ми знаємо про русинок, — це матеріали з іноземних джерел.

— А як щодо представників невінценосних руських еліт на Заході?

— Таких набагато більше. Лише в Угорському королівстві, на землях П’ястів і в державі Пшемислідів (володарів Чехії та Моравії) маємо багато згадок. В Угорського королівства вихідці з Руси були урядниками з різного штибу повноваженнями: наприклад, розпорядник у справах двору Теза Русин при королеві Марії, першій дружині Карла Роберта з династії Анжу.

Серед русинів є чимало представників середньої знаті — сервієнтів та йобагіонів. Вони служили у війську, вели своє господарство, тобто належали до феодалізованого суспільства.

На землях династії П’ястів був відомий єпископ Краківський Прокоп, який очолював катедру від 1292/3-го до 1295 року. Вважаю, він — син Ростислава Михайловича, який опинився там за результатами шлюбу Лешека Чорного з Ґрифіною Ростиславівною.

Я б відзначив особливу роль міського руського середовища на польських землях. Наприклад, Вроцлав чи Краків — це найтиповіші міста, де окремі руські родини поступово створювали цілі квартали. Самоврядування забезпечувало неперервний торговельний потік із руських земель.

Православні русини могли цілком спокійно задовольняти свої релігійні потреби. Зокрема при бернардинському монастирі у Кракові можна було взяти участь у слов’яномовній літургії та запричаститися і хлібом, і вином.

А в Угорському королівстві більше занотовано сіл, які, починаючи від XI століття, заснували руські поселенці. Джерела не фіксують, чи це були поселення нижчих верств еліти або сільського середовища. Але руської топонімії тут дуже багато.

Тризуби на території Польщі

— Цікаво, як західні народи впливали на Русь?

— Насамперед такий вплив простежуємо в архітектурі. Елементи білокам’яної архітектури, які ми бачимо в Галичі, Холмі, на Волинській землі й далі — це західний вплив. На межі впливів Східної Римської імперії та Західного світу перебувала наявна на Русі система урядників.

Вплив Заходу також проявлявся в якихось елементах рицарської культури. Це бачимо на прикладі ігор, дуже схожих на рицарські турніри, занотовані в Києві чи на Галицькій землі.

Окремі західні впливи бачимо і в проникненні інформації західного походження на сторінки літописних джерел. Особливо помітні вони були на Галицькій землі й на Волині. Це свідчення інтелектуального обміну й обміну інформацією.

Чи були західні впливи на русинів у тогочасній моді — складно сказати. Помітний радше зворотний ефект, коли руських прибульців у західних країнах сприймали як носіїв типово східної моди. Навіть часом кочової. Відомі випадки, коли на цьому відверто наголошували.

— А які руські впливи помітні на Заході?

— Для початку можемо наші впливи промаркувати хоча б по графіті, які залишали паломники з руських земель, вирушаючи в найвіддаленіші куточки католицького світу, водночас руйнуючи міти про ледь не сталеву завісу між католиками та православними. Добре відомо про кілька храмів на території сучасної Франції, на стінах яких були знайдені написи руських паломників, які рухалися до Сантьяго-де-Компостели, де перебували мощі святого апостола Якова.

— При розкопках у Звенигороді, біля Львова, знайшли мушлю із Сантьяго-де-Компостели. Можливо, її привіз звенигородець ХІІ століття.

— Так, ця мушля була тим, чим сьогодні є магнітики, які ми привозимо зі своїх подорожей. Вона підтверджувала факт паломництва, яке людина здійснила.

Щодо інших впливів, то, до прикладу, у XIV чи XV столітті в Польському королівстві мати попит руські майстри декоративно-ужиткового мистецтва. Вони розписували храми Кракова та Любліна у візантійському стилі. Ці фрески вціліли. Непоодинокими є і випадки використання геральдичних символів і знаків Руси, що потрапляли в оздобу палацових чи храмових комплексів.

Руські впливи на західні країни помітні й у деяких запозиченнях літературної спадщини, у хроніках та історієписанні, що походило з руських земель. Вінцем цих запозичень можна вважати знамениту працю Яна Длуґоша XV століття "Аннали чи хроніки славного королівства Польщі". Щоб її підготувати, він вивчив руську мову та вніс до твору максимальну кількість джерел руського походження.

Щодо матеріальної культури — то на території окремих країн західного світу існує чимало археологічних пам’яток, поховань, у яких знайдені чітко атрибутовані предмети руської культури. Починаючи з печаток конкретних володарів і закінчуючи прикрасами чи якимись іншими символами влади. Наприклад, на території Польщі розкопані кілька поховань кінця X чи XI століття з тризубами — вірчими князівськими знаками.