«Писати якісні матеріали і "горіти" своєю справою», — Гліб Астахов про створення історичного контенту

— Ви популяризуєте історію у соцмережах, як виникла ідея створити "History Malva"? 

— Сторінку в Instagram створили в травні 2022 року, адже розуміли, що знання з історії України серед суспільства були низького рівня. Це наш із командою маленький, але важливий вклад у розвиток обізнаності людей. Пишемо про історичні події, культуру і мистецтво. З плином часу зрозуміли, що людям також цікаво дізнаватися і про сучасне, зокрема політичні теми. Ми прагнемо не лише розповідати українську історію, а й формувати громадянське суспільство. 

— Які теми найбільше цікавлять вашу аудиторію? Як залучаєте читачів?

— Найбільше люди цікавляться політичною історією ХХ століття. Цей період користується популярністю: від русифікації України радянською системою, дисиденства, шістдесятництва до періоду незалежності України. Щоб залучити більше читачів — потрібно писати якісні матеріали і "горіти" своєю справою, люди це бачать і відчувають. А ще — важлива систематичність: щодня публікуємо новий, цікавий і перевірений матеріал.

— Як цей проєкт допоміг вам знайти себе у форматі документальних фільмів?

— Варто сказати, що коли ми створювали сторінку в Instagram, ми не думали про документальні фільми, бо це дорогий процес. Нам пощастило в 2022 році познайомитися з громадською організацією "Молодий Народний Рух", яка за цінностями була нам дуже близькою. Саме ця зустріч відчинила для мене двері у створення документальних фільмів, тоді мені запропонували долучитися до зйомок як режисер. Так трапилося, що в одному місці опинилися Ярослава Ференчак — голова "Молодого Народного Руху", який прагнув створити фільм, Владислав Головатий — головний оператор, який знав, як це відзняти, і я, який формував сценарій і розробляв концепцію. 

— Яка різниця у сприйнятті глядачем документальних фільмів та онлайн-видання "History Malva"?

— Публіка краще сприймає дописи в Instagram, тому що людям важко сконцентрувати свою увагу протягом кількох годин, переглядаючи фільм. Значно більшу охопленість мають дописи у соцмережах. У нас середня статистика на одну публікацію — близько 200-300 тисяч осіб. Фільми дивляться значно менше людей. 

Наведу приклад. Ми зняли фільм про українського дисидента Богдана Гориня. Він розказує про своє життя, зокрема, про окупацію Галичини "совєтами", навчання в ЛНУ імені Івана Франка, знайомство з Дмитром Павличком, В'ячеславом Чорноволом, Іваном Дзюбою та іншими людьми, яких ми знаємо уже з підручників. Згадував, як відбував термін у в’язниці, як разом із іншими правозахисниками створювали Українську Гельсінську спілку.  Як із Чорноволом і Лук'яненком на околицях Львова на зупинці, щоб працівники КДБ не чули, обговорювали майбутні плани України. Цей фільм, тривалістю дві години, подивилися близько 2-3 тисяч осіб. А коли ми робимо 2-хвилинне відео для соцмереж з того ж фільму, його може переглянути 50 тисяч людей. Інформацію в дописах наша аудиторія сприймає значно краще. Для нас це велика відповідальність і ми дуже ретельно створюємо кожен допис.

— У грудні 2024-го ви презентували документальний фільм "Чорновіл". Розкажіть про особливості створення цієї відеороботи.

— Нашому побратиму з ВГО "Молодий Народний Рух" Владиславу Головатому треба було в університеті зробити дипломну роботу. Він запропонував зняти фільм про В’ячеслава Чорновола. Я зрозумів, що можу допомогти, адже дуже симпатизую Чорноволу і досліджую його життя. До того ж, Чорновіл — це перший історичний герой, про якого я дізнався. Мені було років п’ять, коли я сидів у бабусі і побачив по телевізору В’ячеслава Чорновола з великими вусами. Я одразу запитав хто це. Бабуся відповіла, що це міг бути наш президент, але його вбили. Мені це дуже запам’яталося.

Нам вдалося знайти спонсорів серед Народного Руху України, засновником якого і був Чорновіл. Ми все обговорили, прорахували витрати, побудували логістику, і навесні 2024-го розпочали зйомки. Фактично у нас було лише три знімальних дні, які розпочиналися з шостої ранку і завершувалися пізнього вечора. Причиною таких коротких термінів була дороговартісна оренда техніки. 

Ми знімали в селах Єрки і Вільховець на Черкащині, де народився і проживав Чорновіл, а також у Національній бібліотеці України імені Ярослава Мудрого у Києві. Там відзняли частину з Андрієм Ніцоєм, головою Секретаріату Народного Руху України, який був поруч з В’ячеславом Чорноволом в останні його дні. У той момент, коли Чорновола вбили, Ніцой перебував у машині, що їхала позаду автомобіля В’ячеслава Максимовича. 

Також записали інтерв’ю із Василем Деревінським, професором КНУ архітектури і будівництва, який написав не одну монографію про дисидентський рух і В'ячеслава Чорновола.  Поспілкувалися і з Миколою Голомшою, ексзаступником Генерального прокурора України. Щоправда, замість Голомші ми планували записати розмову з Миколою Степаненком — неофіційним слідчим у справі вбивства В’ячеслава Чорновола. Він написав близько п'яти томів, присвячених цій справі. Але, на жаль, Степаненко помер, коли ми ще працювали над сценарієм.                                                         

— Яким постає В’ячеслав Чорновіл у вашому фільмі?  

— Ми не пішли всупереч уже встановленому образу Чорновола в суспільстві, а лише його підкріпили. Він віддав купу часу і здоров'я, відсидів у таборах, продовжував боротися, і досяг своєї головної мрії — проголошення української незалежності. Це надихає.

У Чорновола все було щиро, виступи були живими. Коли я почав його досліджувати, читати публіцистику, зрозумів, що він мені симпатизує також як ідеолог. У нього є багато настанов стосовно декомунізації, московської церкви, того, як ми маємо співпрацювати з країнами Заходу та питання Криму.

Феномен В’ячеслава Максимовича, як і шістдесятництва й дисидентства, полягає у тому, що ці люди були народжені в зрусифікованому та деморалізованому суспільстві, жили в не українській Україні, їхні батьки були травмованими голодоморами, репресіями, боялися за своїх дітей. Є свідчення Чорновола, що його мама дуже хвилювалася, коли він кудись ішов чи гучно висловлювався. Вона боялася, що В’ячеслав піде шляхом дядька, якого репресували. Але Чорновіл розмовляв українською і відстоював свою позицію. Попри репресії і ув’язнення він продовжував протистояти радянській системі, у КДБ йому навіть дали прізвисько "невгамовний". 

— Як зацікавити молодь дисидентським рухом та загалом історією України? 

— Імовірно, молодь ніколи добровільно не відкриє публіцистику Чорновола. Потрібно зробити його доступнішим. У нас є лише одна дитяча книжка про В’ячеслава Чорновола, яку написала Лариса Ніцой, дружина пана Андрія. 

Варто наголосити на проблемі, що нині студентської стипендії не вистачає, щоб молодь регулярно купувала такі видання. Було б добре, якби держава звернула увагу на цю проблему. Наприклад, надала школярам і студентам безкоштовний доступ до електронних книг або зробила їх доступними за умовною підпискою, скажімо, 100 гривень на місяць. Це могло б значно покращити ситуацію.

Важливо також створювати анімації та комікси на історичну тематику. Ми з "Молодим народним рухом" також намагаємося всіляко популяризувати історію України, тому розробили настільні ігри "Псевдо" і "Криївка". До їх створення залучили також істориків і дизайнерів. 

— Над чим тепер працює ваша команда та які плани на найближчий рік? 

— Зараз триває процес зйомок фільму про одного з провідних діячів Народного Руху України Михайла Бойчишина, його викрадення і вбивство у 1994 році. До нас звернулася донька пана Михайла — Лідія, яка виявила бажання зняти документальний фільм. Ця тема є мало висвітлена в публічному обговоренні історії України, але про це важливо говорити, адже до сьогодні не відомо хто викрав Михайла Бойчишина. Ця відеоробота слугуватиме нагадуванням українському суспільству, що злочинці досі не покарані.

Згодом плануємо створити фільм про добровольців з УНА-УНСО. Наше завдання — показати, що УНА-УНСО — це не якісь екстремісти, а українські герої, які відстоювали інтереси України поза її межами. Це ті люди, які боролися проти Росії тоді, коли вона прагнула захопити нашу землю, проте більшість українського суспільства ще цього не усвідомлювала.