“Називати Чайковського українським композитором – або неосвіченість, або меркантильність”, – Стас Невмержицький

11:31, 30 липня 2022

00.jpg

Останніми місяцями в Україні обговорюють межі скасування російської культури. Забороняти все чи мають бути винятки? До закінчення війни чи назавжди? 

“Локальна історія” поспілкувалася з музикознавцем, співтворцем онлайнового радіо класичної музики “Ісландія” Стасом Невмержицьким.

Читаймо про те, чому керівництво Національної музичної академії тримається за Чайковського, кого з українських композиторів обрати для нової назви та як викоренити колоніалізм із музичної освіти в Україні.

Володимир Молодій.jpg

Володимир Молодій

журналіст

– Чому багато українців мають такі сильні сентименти до Петра Чайковського?

– Є маніпуляція з тим, що прапрадід Чайковського походив із козацького роду, мав прізвище Чайка. Наче відбулося божественне народження: був прапрадід Чайка, далі ми пропускаємо прадідів, прабабусь, дідів та бабусь, тата, маму й кажемо, що це прапрадід народив самого Чайковського. Лише так можна пояснити, як він став українцем. Забуваючи, що інший його прапрадід був французом. А дід, також француз, приїхав до Російської імперії, асимілювався і став російським підданим. Його діти були вже росіянами. Тому Чайковський – це російський композитор із далеким українським корінням. Як, наприклад, Сильвестр Сталлоне чи Леонардо Ді Капріо.

Невмержицький

Стас Невмержицький

Фото з мережі

– У Сталлоне, кажуть, бабуся – з Одеси, отже, він – українець?

– Компанія мені подобається: Сталлоне, Ді Капріо та Чайковський. Тоді можна якийсь театральний виш назвати іменем Ді Капріо. Замість Карпенка-Карого, наприклад. 

– Чому українцям не треба доводити українськість Чайковського?

– Тому що він – російський композитор. Це загальновизнаний факт у світовій історії, в музикознавстві й будь-де. Я навчався в консерваторії, спілкуюся з музикантами, але історія про Чайковського – українського композитора – шокувала навіть мене. Немає підстав вважати його неросійським композитором.

– Чайковський, Рахманінов чи Шостакович – це вже давно російська культурна зброя. Можливо, якщо доводити, що російські композитори мають українське походження, то так виб’ємо цю зброю з російських рук?

– Але немає вагомих підстав, щоб довести їхню неросійськість. Якщо говорити про українських композиторів, які народилися і формувалися тут, а потім поїхали в метрополію будувати кар’єру, то інша річ. Можемо доводити, що це не тільки російська культура. 

Наприклад, Максим Березовський. Він народився та сформувався як творча особистість в Україні. Ось тут можемо сказати, що він був одним із творців вашої культури, але це також і наш композитор. Ми не можемо викреслити Березовського з історії російської музики, але так само не можемо викреслити і з нашої. 

По-іншому з Чайковським, який був росіянином, жив і творив у руслі тодішньої імперської ідеології.

– Можливо, проблема не в Чайковському, а в людях, які через нав’язані в радянський час сентименти досі не можуть розпрощатися з російськими постатями? Чи хочуть українці відкривати українських авторів, заглиблюватися у власну спадщину?

– Частково так, проблема в людях. Зокрема через неосвіченість. Хоча завдяки темі з Чайковським українці відкрили для себе класичну музику. Виявляється, ми її маємо! Ну, і дуже приємно дізнатися, що в Чайковського був прапрадід Чайка. Тут одразу ліпиться те, що Гоголь – наш. А там ще й Чехов – українець. Ну ж бо їх всіх до себе, обіймемо і будемо вважати рідними. Далі роздуми над цим припиняться. 

Я виню у цьому освіту, школу, культурну політику. Класичну музику не вивчають у шкільному курсі з історії. Якщо ми говоримо про культурні артефакти в навчальних курсах, то маємо письменство, архітектуру, живопис, але не музику. 

Tchaikovsky2

Петро Чайковський (1840-1893)

Фото:

Крім того, можливо, йдеться про відстоювання чиїхось меркантильних інтересів? Після 24 лютого першою на велику авдиторію про українське походження Чайковського, про його прапрадіда Чайку почала говорити Оксана Линів. Вона не хотіла відмовлятися від диригування оперою “Іоланта” Чайковського.

– Линів у неосвіченості не звинуватиш.

– Оксана Линів відстоювала думку, що Чайковський – наш. Люди її, звичайно, підтримували. Бо ж кого ще слухати?! Вона, мабуть, перша персона зі сфери класичної музики, яка увійшла в пантеон масової культури. Тому якщо ця людина говорить, що Чайковський – нащадок козака Чайки, що це майже український композитор, що тут він написав свою музику та любив вареники, то це є істиною. Тепер важко переконати людей у чомусь іншому, говорити їм, наприклад, про прадідів Чайковського, які не були українцями.

Потім про його українськість заговорив Максим Тимошенко, ректор Музичної академії України імені Чайковського. Вже пізніше ми дізналися, що він маніпулює. Нібито через перейменування академії до України не приїжджатимуть навчатися іноземні студенти. У березні в інтерв’ю британському виданню, яке має дуже широку авдиторію, пан Тимошенко сказав, що вони проти заборони російської музики загалом і Чайковського зокрема. 

У той час музикознавча спільнота України вже бойкотувала російську музику. Ніхто не ніс її на вогнище. Лише пропонували переосмислити ту музику, подумати, що вона несе, і вже після перемоги у війні з Росією вирішити, що з нею робити далі. 

Ректор Тимошенко заявив, що бойкот не потрібен. А потім ще й долучилися ручні музикознавці, його співробітники, яким залежить стабільність консерваторії. Вони почали підтримувати маніпуляцію про Чайку, про українськість, про використання українських тем. Мовляв, Чайковський застосував український мелос, пісні у своїх симфоніях, отже – український композитор.

– Студенти Національної музичної академії писали листи щодо перейменування закладу. Тимошенко й управлінський колектив їх ігнорували. Якби іноземець запитав Вас таке: якщо це російський композитор, то чому українська академія має його ім’я? Чому він настільки важливий для них?

– Чайковський до київської консерваторії не має жодного стосунку. Іменем Чайковського заклад назвали 1940 року, з нагоди 100-річчя від дня народження композитора.

P1170500-001

Київська консерваторія

Фото: uk.wikipedia.org

Музикознавці з консерваторії хочуть виводити історію цього закладу від музичних класів Російського музичного товариства, які відкрили в  Києві 1863 року. Через п’ять років ці класи стали училищем. Тільки ж Чайковському 1863-го було 23 роки, тобто він ні сном ні духом не відав про події у Києві. 

Не кажучи вже про те, що музична освіта тут почалася значно раніше. Співу навчали в Києво-Могилянській академії. Тобто музика в Києві з’явилася не з Російським музичним товариством.

Чайковський приїжджав у Київ до хлопчика-утриманця, який навчався в музичному училищі. Петро слухав розповіді малого про концерти в училищі і сказав щось на зразок: “Овва, у вас тут всі грають і співають, було б чудово, щоб це стала консерваторія”. Так пояснюють, як Чайковський посприяв заснуванню закладу. Хоча насправді просто проходив повз.

– Виникає логічне запитання: якщо колектив академії намагається спекулювати на історичній величі, то, може, нема більше чим похвалитися? 

– Ми знову повертаємося до неосвічености. Є загал не надто обізнаний у класичній музиці. Але це зрозуміло, бо музикантам змалечку викладачка в музичній школі тремтливим голосом розповідала, що Чайковський – це правильна й геніальна музика, як і Рахманінов, і Мусоргський. 

Перед іспитом з фортепіано учні отримують перелік того, що повинні зіграти. Перший – це поліфонічний твір, наприклад, Бах. Другий – це соната, скажімо, Моцарта. А третій – українська п’єска. Отаке зневажливе ставлення. І зазвичай той третій твір – це було щось дуже легке, таке “навідчепись”. І ця українська п’єска досі залишається у головах керівників консерваторії. Себто ця п’єска не може бути вищою за видатні твори Чайковського. Бо хто ті автори, які писали третю п’єску?

Лисенко_Микола.2

Микола Лисенко (1842-1912) – український композитор, піаніст, диригент, педагог, збирач пісенного фольклору

Фото: uk.wikipedia.org

Тому й не розуміють чи не хочуть визнавати важливости Миколи Лисенка у формуванні професійної музичної освіти в Києві. Як і недооцінюють Бориса Лятошинського та багатьох інших. Ми маємо ким пишатися. Не ми придумали, що наші композитори талановиті, і музика в нас нічим не поступається європейським зразкам. Так, ми мали проблеми у ХІХ столітті, але вибачте, ми були у складі імперії, де все національне українське забороняли.

Є важливий момент, до якого апелюють прихильники Чайковського в Україні: він використовував українські теми у своїх симфоніях і сюжети в операх. Але хіба це не ознака колонізаторства? Українським композиторам тоді не можна було виходити на високу сцену й говорити про себе своїм голосом, чи використовувати свої теми в симфоніях. А от Чайковський міг це робити, бо був представником привілейованого класу.

– Тобто причина також і в законсервованому імперіалізмі.

– Так, це видно по тому, що консерваторія свідомо веде свій лік від Російського музичного товариства, ігноруючи раніший розвиток української професійної музичної освіти. Сьогодні головний музичний виш країни демонструє наслідки колонізаторської політики Москви. Вони відстоюють те, що їм закладали 100 років тому: боронити російську музику, мітку російськости в Україні, бути другосортними. 

– Чи є пропозиції, чиє ім’я надати консерваторії? Чи, можливо, залишити без імені?

– Дуже багато варіантів з’явилися у дискусіях. Але це можна обговорювати після того, як вилучать ім’я Чайковського. Потім адекватні музикознавці, які не були помічені в маніпуляціях і які ще мають моральне право називатися докторами музикознавства, зберуться на конференцію і створять документ, у якому оцінять вклади різних музичних діячів. І тоді можна буде назвати консерваторію іменем когось, якщо це матиме сенс. 

Нині я не розумію, на чиє прізвище змінити і чому. Є безліч крутих пропозицій від професорів, але часто після них звучить: “Назвімо іменем Леонтовича”. Чому Леонтовича? Які аргументи?

Перший національний хор в Києві

Микола Леонтович серед учасників Першого українського національного хору, м. Київ

Фото з мережі

– Щоб іноземні студенти, американці, приїжджали до нас вчитися.

– Десь така логіка. Але це несерйозно. У Відні недавно приватну консерваторію назвали іменем Фрідріха Ґульда. Це був дуже яскравий піаніст, який міг голяка або зі стриптизерками вийти на сцену. Але приватний музичний заклад має право так гратися з іменами і зацікавлювати публіку. А якщо в нас державний заклад, який виконує певні функції, то все має бути виважено. Не можна влаштовувати дискусій щодо того, вилучати ім’я Чайковського чи ні, це просто треба зробити. Це російське і воно має відійти.

Врешті не йдеться про цілковиту заборону музики Чайковського, її можна буде виконувати після війни в курсі постколоніальних студій. Ось це було б цікаво. 

На радіо “Ісландія”, до речі, російська музика не звучить взагалі. Я хотів провести експеримент – відмовитися від російських творів. І за три роки я жодного разу про це рішення не пошкодував. Мені не забракло Чайковського чи Рахманінова. Тому що відкрилося багато музики, на яку ми не звертали уваги: французькі, німецькі, не кажучи вже про українських композиторів, яких у нас ігнорують і не виконують, бо нібито “люди не прийдуть на концерт”. Відсторонившись від російської музики, ми не відмовляємося від поступу, а, навпаки, відкриваємо для себе все інше.

Відсторонившись від російської музики, ми не відмовляємося від поступу, а, навпаки, відкриваємо для себе все інше

– Ви також є головним редактором видання The Claquers.

– Вже ні. Я залишаюся власником, співзасновником, але від січня 2022-го вже не головний редактор.

– Це видання пише про академічну музику й деякі тексти є англійською мовою. Як іноземна авдиторії реагує на такі дискусії, як про Чайковського?

– Так, у The Claquers ми вирішили принципово робити двомовне видання для того, щоб протистояти російському наративові величної російської музики, який досі залишається у світі. І щоб інформувати західну авдиторію про українську музику, наших композиторів і виконавців. Саме про Чайковського в нас тексту не було. Але була англомовна заява музикознавчої спільноти України про бойкот російської музики. Там торкалися і теми Чайковського.

Багато американських та німецьких читачів кажуть, що ми якісь нацисти, що хочемо скасувати музику, “велику російську культуру”. Тобто вони все розуміють навпаки. Не читають аргументів про те, що несе за собою ця музика. 

4 липня, у День незалежности США, з’явилася новина у The New York Times, що американці відмовилися виконувати під час святкування увертюру Чайковського “1812”. Вони мали таку традицію. Нагадаю, що у її коді звучить російський гімн на тлі вибухів гармат. Слухати це тепер просто неможливо. До американців нарешті дійшло, що ця музика несе російський мілітаризм, і що цей твір сьогодні недоречний. Багато оперних театрів і філармоній у Європі теж відмовилися від цієї увертюри. Вона ж спонукає до політичної дії – гордитися російською імперією. Інших прочитань немає. “1812” була написана з нагоди перемоги Російської імперії над наполеонівською Францією.

– Як доносити світу, що українці мають потребу відмежуватись від російської культури, і що українська класична музика може чудово існувати сама і навіть існує без російської?

– Треба писати більше текстів, які пояснюють зв’язок музики та націоналізму. Це складна тема, бо потрібно тлумачити, що є націоналізм захисний, такий як наш, який захищає нашу ідентичність, а є агресивний, як у Росії. Важко донести до чого тут музика. Про це має бути окремий курс у консерваторіях. Щось нам пояснювали деякі викладачі, щось ми дочитували. Але музична освіта влаштована так, що якщо ти – хороший виконавець, то не тільки сидиш на парах, а ще й чотири-шість годин займаєшся за інструментом. Тому часу на все інше, і на самоосвіту також, майже не залишається. Тому всі, хто хоче світові щось пояснити, має пояснити це насамперед собі, для себе знайти аргументи.

Нині є добрі приклади, коли наші оркестри та виконавці їдуть за кордон і демонструють українську музику там. Серед інших –  Київський симфонічний оркестр, який у квітні зіграв Березовського та Скорика в найбільших філармоніях Німеччини та на саміті НАТО. Ось так можна пояснювати самобутність української музики, її невіддільність від європейської.

Тоді в іноземців може виникнути запитання: “А де ж була ваша така чудова, самобутня музика раніше? Чому ми її не чули останні 50 років?” І відповідь: “Бо ви, мабуть, слухали Шостаковича чи Рахманінова”. А чому українську музику не виконували донедавна, хоча б останні три десятиліття? Тому що є лобі серед музичних агентів, є гроші “Газпрому”, які дуже глибоко вкоренилися, наприклад, в австрійській музиці. 

До речі, кілька місяців тому у відомому австрійському медіа вийшла розгромна стаття, у якій журналісти простежили, як менеджери “Газпрому” зустрічалися з деякими інтендантами австрійських фестивалів. Про те, які суми отримали австрійці, як це вплинуло на репертуар, запрошених музикантів тощо. Друг Путіна, віолончеліст Сергій Ролдугін – це людина, яка сидить у Британії і впливає на музичне життя там. І от таких чуваків сидить по Європі дуже багато. Росія розуміє, що означає музика для європейців, і прекрасно це використовує.

Схожі матеріали

Untitled-1.jpg

Волинь перед Волинню. Де шукати причини трагедії 1943 року

cover-1.jpg

Роман Ващук: “Важливо бути господарем своєї спадщини, а не її інструментом”

600.jpg

Ґжеґож Ґауден: “На початку ХХ століття антисемітизм став елементом польської самоідентифікації”

600х400.jpg

Андреас Каппелер: "Україну вже років 150 сприймають як шахову фігуру"

600х400 (1).jpg

"Найближчий варіант, коли Україна може повернути Крим – 2024 рік", – Сергій Громенко

600.jpg

Місто Моцарта. Інтерв'ю з диригенткою Оксаною Линів

СЕО_600х400.jpg

Ігор Юхновський: “Найскладніші задачі я розв’язував українською мовою”

segeda.jpg

"Риси кроманьйонців серед українців найкраще збереглися на Волині", – антрополог Сергій Сегеда

barbara 600 400.jpg

Місько Барбара: “Я співав на всіх революціях. Це було важливо, і головне — безкоштовно”