“Навіщо нашим дітям література, носії якої запускають по Україні ракети?”, – Ростислав Семків

13:49, 7 вересня 2022

003.jpg

Російську літературу школярі в Україні вивчали щороку – від 5 до 11 класу. Серед поезій, які обов’язково вчили напам’ять, більшість – вірші російських поетів. Щойно на 31-му році Незалежності із повномасштабною війною наше суспільство зрозуміло, що це ненормально. 

На початку літа Міністерство освіти оголосило про намір змінити шкільну програму із зарубіжної літератури. І таки звільнило її від десятків російських прізвищ. Але декілька залишили, наприклад, Михайла Булгакова та Ільфа і Петрова. Чи справді такими цінними є їхні твори? Що узагалі не так із програмою літератури у школі? Як викладати цей предмет, щоб діти полюбили читати? 

Про це "Локальна історія" запитала у літературознавця, перекладача, викладача Києво-Могилянської академії, директора видавництва "Смолоскип" Ростислава Семківа.

alina broda.jpg

Аліна Брода

головна редакторка сайту Локальна історія

ростислав семків

Ростислав Семків

Фото: facebook.com/rostyslav.semkiv

Чи потрібні російські тексти у шкільній програмі?

На російську літературу у школі потрібен мораторій. Жест Міністерства освіти залишити тексти Булгакова чи Ільфа і Петрова у програмі є дивним. Це безглуздо. Російська література викликатиме лише ідіосинкразію, вона несприйнятна. Як пояснити учням, що література вчить доброму і важливому, якщо її носії запускають по нас ракети?!

Я дотримуюсь думки, що літературу мають хотіти читати добровільно. Нав'язувати російські твори дітям, які знають, що таке російські ракети і танки, – означає множити психологічну травму. Учні просто не хотітимуть це читати. Тож я не бачу тепер іншого способу навчати російської літератури, крім як змусити і травмувати. А це розходиться з ціллю. Бо література має приносити радість, давати краще розуміння світу. 

Тут ми потрапляємо у царину прикрих парадоксів: теоретично, російська література мала б повідомити їм, що коли робити “преступление”, то буде “наказание”. Не можна вторгатися в чужу країну, як Наполеон, бо ти зазнаєш поразки. Виходить, що всі їхні письменники говорять у пустоту, їхня література перебуває у вакуумі. Спочатку їм, у Росії, треба прочитати своє, зробити висновки, а потім вже ми будемо розглядати їхню спадщину як ресурс думок. Можливо.

Тим паче, що, скажімо, у Булгакова є дуже українофобні твори. Є тексти антирадянські, однак вони працюють на возвеличення влади, на утвердження російсько-імперської ностальгії. У цьому ключі написано “Собаче серце” саме цей твір Міносвіти залишило у списку літератури на вибір у 9 класі. Герой твору професор Преображенський критикує радянський лад – але з точки зору російсько-імперської минувшини. І ми бачимо, що ця література не працює. Вочевидь, не професори преображенські керують зараз там, а все-таки шарікови і швондери. Це текст, який будує ілюзії.

Володимир Короленко у шкільній програмі – це ще більш недоречно його твір “Сліпий музикант” є у переліку обов’язкових до вивчення у 6 класі. Ну то й що, що він народився в Україні? Це слабкий автор. Читати його зараз немає сенсу. 

Навіщо залишати “Дванадцять стільців” Ільфа і Петрова, взагалі не зрозуміло. Бо вони уродженці Одеси? Багато російських письменників походять із Одеси та інших українських міст. 

Врешті, сенс навіть не в тому, кращі це тексти чи гірші. У сучасній ситуації їх просто немає як викладати. Це не заставиш любити. А література має бути тим, що діти люблять, а не чого цураються. 

До того ж, російська література сильно переоцінена. Читати Достоєвського – це ще те “задоволення”. Та й читати навіщо? Щоб їх краще зрозуміти?! Не думаю, що це можливо у часі війни. Інша справа, що у вищій школі російська література має стати серйозним матеріалом для досліджень у сфері постколоніальних студій. 

Як дітям полюбити читати?

Українській школі потрібна загальна зміна. Як зробити так, щоб учні та учениці літературу любили, щоб ставилися до цього предмету, як до можливості потрапити в інший світ, зануритися в атмосферу іншого часу й місця, прожити інші життя? Врешті, знайти важливі сенси, зрозуміти щось непересічне, не повсякденне, те, чим література і має бути сильна. Як узагалі викладати цей предмет? 

Принцип викладання літератури у нас такий, яким його хочуть бачити дорослі. Він є дидактичним. Без урахування думок та уявлень дітей. Предмет літератури, починаючи від 5-го класу, спрямований на розвиток вміння аналізувати, шукати головну думку. Це стосується і курсу зарубіжної, й української літератури. Література у школі вантажить, спонукає братися за дуже складні речі, ті, які не корелюють з можливостями та уявленнями дітей у певному віці. Я вважаю, що від 5-го до 9-го класу програма літератури має бути побудована так, щоб просто зацікавити дітей читанням. 

Зірка Мензатюк

"Таємниця козацької шаблі" Зірки Мензатюк, видавництво "Абабагаламага"

Фото: ababahalamaha.com.ua

Позитивні зрушення відбулися у курсі української літератури для молодших класів. Їм додали сучасних авторів та авторок: Володимир Рутківський (у 6-му класі вивчають “Джури козака Швайки”, у списку для додаткового читання “Потерчата” та “Сині води”), Леся Воронина (у програмі 6-го класу її “Таємне товариство боягузів”), Галина Малик (у 5-му класі вивчають “Незвичайні пригоди Алі в країні Недоладії”, у списку додаткової літератури “Подорож до країни Сяк-Таків”, “Таємний посол”, “Злочинці з паралельного світу”), Зірка Мензатюк (у 5-му класі – “Таємниці козацької шаблі”, ще п’ять її творів у додатковій літературі). Вони пишуть для сучасних дітей, досить непогано їх уявляють, зустрічаються з ними, знають, чим їх зацікавити. Це добрі зміни, вони мають охопити і наступні класи.

Звісно, треба вибудувати хронологічне уявлення про літературу, але починати складні тексти не раніше 10-11 класів. За два останні роки навчання в школі можна дати огляд і вдатися до текстуального вивчення чогось серйознішого. Якщо побудувати курс таким чином, щоб рухатися від цікавих, динамічних текстів, і творів, які розраховані на розуміння дітьми, то потім школярі сприйматимуть читання, як інструмент самовдосконалення і розваги. Вони будуть розуміти: я можу почитати книжку і це буде цікаво, я знайду там якісь думки, про що маю мислити.

А у нас програма розвивається, як правило, у конвеєрний спосіб: біографія, текст, головна думка, наступний. Це не дає можливості вловити комплекс ідей глибше. І коли вони вже у 10–11 класі теоретично готові сприйняти щось складніше, то знеохочені до читання.

Чим відрізняються від української іноземні програми літератури у школах?

У США вчитель літератури обирає, що діти читатимуть, а батьківський комітет затверджує. У них є дуже показовий конфлікт: з одного боку, “Пригоди Гекльберрі Фінна” – це суперкнижка для Америки. З іншого, батьківські комітети часто її блокують, бо вона не відповідає толерантному погляду на стосунки між білими та афроамериканцями. У Штатах найчастіше відхиляють три книжки: на першому місці – “1984” Джорджа Орвелла, бо це травматичний твір, на другому – “Пригоди Гекльберрі Фінна” Марка Твена, на третьому – “Ловець у житі” Джерома Селінджера, бо там багато нецензурної лексики.

У багатьох країнах Європи у школах немає окремого предмету “зарубіжна література”. Обов’язкових текстів небагато, програми менш завантажені, ніж у нас. Це радянський підхід: прочитати стільки-то в п’ятирічку. Треба не більше читати, а краще. 

ростислав семків

Ростислав Семків

Фото: facebook.com/rostyslav.semkiv

Бо насправді відбувається катастрофа. Більшість текстів непрочитані. Двоє-троє з класу читають усі твори. Статистика тут не виявить правди. Учні вміють робити вигляд, що вони прочитали – скорочено, в хрестоматії, послухали, що сказали вчителі і повторили. Тому програму з літератури необхідно розвантажувати.

Ми бачимо, що гуманізм у Європі продовжує бути цінністю, але європейці точно менше навантажені читанням. 

Колись спілкувався із канадським шкільним вчителем. Я два роки викладав у школі, саме мав 9-й клас. І він теж. Питаю: “Що ви читаєте?”. Каже: “Ми цей семестр читаємо Шекспіра”. Питаю: “А що саме?”. Відповідає: “Ромео і Джульєтту”. – “А ще що?” – “Більше нічого”. Тобто вони пів року читають один твір. Але обговорюють кожну частину, історичний бекґраунд, альтернативні варіанти сюжету. Те, чому ці родини не могли просто помиритися. Міркують про те, як в той час жила Італія. Щось вивчили напам’ять, поставили якийсь епізод у класі. 

Може, пів року вивчати одну п’єсу – це занадто. Але керунок правильний. З таким підходом учні вже точно прочитають текст.

Які тексти треба вивчати обов’язково? 

Текстів точно треба менше. Просто тому, що учні не читають, якщо творів багато, і якщо вони інтелектуально непідйомні для них. 

Для обов’язкового читання, особливо з 5-го до 9-го класу, слід подавати виключно цікаві тексти, які захоплюють, спонукають до обговорення. Я чудово знаю, що є учні, які читають запоєм. Але вони не читають те, що їм пропонують на уроках літератури. Мета в тому, щоб побудувати систему: спочатку вчимо читати для задоволення, а останні класи викладаємо панораму і створюємо системне бачення, що й де відбувалося. 

Тексти можна проходити оглядово. Наприклад, розказати, що у Франції XVII століття була “велика трійця” драматургів – Расін, Корнель, Мольєр. Оповісти про них найцікавіше, скажімо, як вони починали французький театр. 

Поганим є підхід, коли випускники не знатимуть найважливіших авторів. Втім зараз програма побудована так, що багатьох вони і не знають. Є значні прогалини, наприклад, щодо надбань сусідів. Учні не мають зеленого поняття про літературу Словаччини, Румунії, Угорщини. 

А варто було б, щоб українські школярі знали про Юліуша Словацького – одного з найкрутіших польських письменників. Він поляк, але походив із України, у нього був значний український сентимент. Вони мають мати уявлення про Генрика Сенкевича, нобелівського лауреата, який написав кілька відверто антиукраїнських романів. Врешті, польська література має п’ятьох нобелівських лауреатів – крім Сенкевича, це Чеслав Мілош, Владислав Реймонт, Віслава Шимборська та Ольга Токарчук. Є хороші українські переклади, однак у шкільній програмі їх немає. 

джордж оруелл 1984

"1984" Джорджа Орвелла у видавництві "Фоліо"

Фото: book-ye.com.ua

Важливе питання: що вивчати текстуально? Треба обдумати, які тексти залишити. Їх має бути менше, але їм треба дати більше уваги. Добре, що у програмі тепер є роман-антиутопія “1984” Джорджа Орвелла проходять в 11-му класі. Але це дуже травматичний текст, до його вивчення треба серйозно готуватися. Мені дивно, що Селінджера пропонують як додаткову літературу. Не обов'язково брати “Ловець у житі” – у нього є блискучі оповідання, якими можна зацікавити підлітків. Він саме про них і пише, про проблеми, які їх цікавлять. 

Окрема тема – поезія. Знайомство з поетичними творами дуже часто зводиться до травматичного вивчення віршів напам’ять. Прикметно, що дотепер змушували запам’ятовувати саме поезію російських авторів: у 5-му класі – Пушкіна, у 6-му – Крилова, у 9-му – знову Пушкіна, в 11-му – Ахматову, Маяковського чи Пастернака. Досі є практика, коли весь клас розказує напам'ять за чергою біля дошки один вірш. Ну хто буде після такого любити поезію? Добре, це тренує пам’ять. Але можна запропонувати вибір, вчити не одне і теж. 

Гаррі Поттер чи Толкін – це теж гарно. Фентезі точно треба інкорпорувати. Фентезі дозволяє розуміти світ. Ми ж знаємо, хто такі орки. 

Чудово, що довкола цього розвивається критичний дискурс. Тому що у нас літературна програма змінюється дуже і дуже повільно. Не треба ставити за мету за час школи прочитати всі геніальні твори. Це нереально навіть із українською літературою, а зі світовою – поготів. Треба подавати програму так, щоб після школи було відчуття, що література – це свято, яке завжди з тобою. Якщо ти береш з собою книжку, тобі ніколи не буде нудно, а паралельно ти ще й станеш розумнішим. 

Схожі матеріали

Русь.jpg

Чому саме Україна – справжня спадкоємиця Руси

obkladunka Sydun 800x500.jpg

Як зростав російський імперіалізм | Данило Судин

Ageeva.jpg

Порожні п’єдестали та культурна притомність нації. Віра Агеєва

800x500 obkladunka Poleschyk

Коли ми проґавили "русскій мір" | Тамара Полещук

сео

На захист Чайковського від маразматиків та Національної музичної академії від ганьби. Антон Дробович

єкельчик рябчук 600 02

“Україна відіграє історичну роль у пробудженні Заходу”: Сергій Єкельчик у розмові з Миколою Рябчуком

Агеєва_1200х630_3

Віра Агеєва про культурну деколонізацію. Фрагмент із книжки “За лаштунками імперії”

800x500 obkladunka Daxniy

Руйнівні та одержимі. Філософія "русского міра" | Андрій Дахній

Южноукраїнськ

"Повернути ув’язнену націю собі". Данило Судин про деколонізацію України