Ігор Юхновський: “Найскладніші задачі я розв’язував українською мовою”
12:40, 1 вересня 2021
У кабінеті професора Ігоря Юхновського лежать списані робочі аркуші з фізичними формулами. У вересні панові Юхновському виповнилося 96 років. А він досі щоденно працює як фізик.
Ігоря Рафаїловича називають “патріархом української Незалежності”. У парламенті першого скликання він очолював фракцію опозиційної Народної ради. Йому належить ідея референдуму 1 грудня 1991 року, котрий закріпив волю українців до Незалежності.
Пан Ігор залишив основну роботу в інституті Академії наук і пішов у депутати, бо відчував: настав час, коли треба вимагати вільної держави. Цю підказку йому теж дала фізика.
Зрозумів, що система – мертва
Ігор Юхновський створив у Львові школу статистичної фізики. Розробив оригінальні методи теоретичних досліджень систем взаємодіяльних частинок, які дозволили розв’язати серію принципових проблем у фізиці конденсованих речовин. Заснована Юхновським школа прославилася за межами Радянського Союзу. Сам науковець уже з 1960-х років вільно подорожував за кордон.
Ігор Рафаїлович зізнається: завжди брався за найскладніші задачі. Працював, аж доки не знаходив розв’язку. Наполегливість була запорукою професійних успіхів науковця.
В якийсь момент, у 90-му році, авторитетний фізик вирішив кандидувати у депутати Верховної Ради УРСР. Не встиг оговтатися від перемоги – як очолив в парламенті опозицію до комуністичної більшості.
Юхновський розповідає: до такого кроку його спонукала низка “цікавих обставин”. Усе почалося з подорожі у Кремль наприкінці 80-го року.
– У 1980 році я вперше побував у Кремлі і вперше побачив усіх тих очільників Радянського Союзу, ту вищу радянську “кухню”. Яка мені жахливо не сподобалась! Як і екскурсії, котрі спеціально для нас, провінційних делегатів, влаштовували.
Юхновський відвідав Москву, аби взяти участь у всесоюзній партійній конференції. Для делегатів передбачили й “просвітницьку” програму.
– Львівську групу мала стара комуністка. Вона привела нас у квартиру Леніна. Помешкання складалося з двох-трьох великих кімнат. Одна з них впритул прилягала до зали засідань кабінету міністрів, на стінах котрої висіли портрети усіх перших секретарів Радянського Союзу. Екскурсоводка нам розказала, що в якийсь момент на початку 1920-х років Ленін сказав: “Мы проиграли”. Після цього його разом з дружиною фактично ізолювали в Горках без жодних прав. А після смерті зробили мавзолей, – пригадує свої враження пан Ігор.
Після тієї поїздки Юхновський перечитав усього Леніна й врешті зрозумів: вся ця радянська система, котра не має конкуренції у виробництві, є мертвою. А держплан насправді не спроможний задовольнити потреби людини.
– Хіба від’єднати від усього світу електричну енергію і вкласти у цей держплан – тоді, може, він і працював би для усіх людей… Планування насправді було дуже зовнішнім, поверхневим, у грубих формах. І не давало можливості побудувати сильну державу. Про це говорили і фізичні, і економічні, і філософські закони.
Пан Ігор іноді згадує: він передбачав крах Радянського Союзу за законами термодинаміки.
– Спочатку, чесно кажучи, мені здалося, що я повинен рятувати Радянський Союз. Але зрозумів, що він неодмінно і природно розпадеться на окремі незалежні республіки й Україна зможе створити свою державу. Про це я навіть сказав на одній прес-конференції. Після чого до мене підскочив кореспондент газети і запитав: “И разве будет украинская, белорусская, грузинская армия...?” Я відповів: “Так”, – пригадує Юхновський.
Ці люди не були крикунами
Ігор Юхновський готувався до депутатства з академічною скрупульозністю.
– Мушу сказати, що я неймовірно готувався до цієї посади. І майже цілий місяць писав програму розвитку української держави, – згадує.
Пропозиція очолити фракцію була для Юхновського несподіванкою.
– Я приїхав до Києва. І вже як вибраний депутат зустрівся з демократами у Національній спілці письменників України. На моє велике здивування, тоді Іван Драч запропонував мене головою демократичного блоку. І вже зовсім несподівано для мене керівник Верховної Ради, перший секретар ЦК Компартії України Володимир Івашко запросив до себе й запропонував мені утворити в парламенті першу офіційну опозицію у всьому Радянському Союзі.
Назву “Народна рада” запропонував В’ячеслав Чорновіл.
– Всі любили такі піднесені політичні терміни, адже вони якоюсь мірою задовольняли самолюбство. До складу Народної ради входили депутати з різних областей України, і депутати зі сходу були не менш грамотними, як із заходу. В тих умовах комуністична адміністрація в східних областях була дуже потужною, а отже, потрапити депутатом від демократів з цих областей було дуже важко. Ці люди не були крикунами, вони давали дуже розумні пропозиції, – пригадує Юхновський.
У сесійній залі демократів була меншість – приблизно 120 депутатів. Але їм вдавалося протистояти комуністичній більшості. У серпні 1991 року вони змусили тодішнього голову Верховної Ради Леоніда Кравчука провести позачергову сесію, на якій і проголосили Незалежність України.
Без референдуму Незалежність не була би настільки цінною
Ігор Юхновський з особливим теплом згадує ті дні, коли парламент проголошував суверенітет, а потім і Незалежність України. Передовсім, то було свято народу, котрий втілив своє велике бажання мати державу.
– Верховна Рада була оточена величезною кількістю людей з оберемками квітів. Цими квітами люди фактично обкладали депутатів, які виходили з Верховної Ради після засідання… Я досі не можу згадувати це без хвилювання, адже саме народ зробив неймовірний злам у психіці депутатів Верховної Ради. На жаль, усі думають, що те, що тоді творилося довкола, – це були крики і протести. Але насправді це було радісне усвідомлення споконвічної надії, всезагальна доброта, яскравість, любов. І море квітів.
Також Юхновський надає великого значення референдуму, що відбувся 1 грудня. Саме пан Ігор переконав Народну раду організувати всенародне голосування для підтвердження акта, проголосованого депутатами 24 серпня.
– Без референдуму Незалежність не була би настільки цінною, – пояснює він.
Перші вибори
1 грудня 1991 року одночасно з референдумом відбувалися і перші президентські вибори. Демократичний табір був представлений кількома кандидатами. Серед претендентів був і Юхновський.
На виборах переміг Леонід Кравчук із результатом 63,65% голосів. В’ячеслав Чорновіл отримав 23,27%. За Юхновського проголосувало 1,74%.
– Як голова Народної ради, я думав, що представники ради висунуть мене кандидатом у Президенти. Цього не сталося. Більше того, я дізнався, що кандидатом у Президенти став Чорновіл. Я не висував своєї кандидатури, але знайшлася група людей, яка зробила це, – пригадує Юхновський.
Нині пан Ігор зазначає, що не був готовим до президентства.
– Якщо сказати по правді, я не відчував себе вожаком нації і не був готовим стати ним. Люди хотіли чути обіцянки, візію майбутньої країни. Натомість я на своїх виступах говорив про те, як мають розвиватися різні галузі, – це нікого не переконувало.
Про саме голосування Юхновський каже: воно відбувалося “радянським способом”. Вірогідно, результати надиктовували “згори”.
– Я не можу цього довести, але відчуваю, що скрізь, а особливо на сході України, голосування відбувалося по-радянськи, – коментує колишній голова Народної ради.
Випробування Незалежністю
Усвідомлення українцями своєї Незалежності Ігор Юхновський сприймає як епопею. Було зрозуміло, що Україна мусить стати самостійною. З іншого боку, ніхто не мав уявлення, що таке – незалежна держава.
Почалися труднощі. Зокрема економічні. Зі заводів звільняли керівників-комуністів – але доброї заміни не знаходили.
– Ці керівники були професіоналами. Подекуди вони виявлялися більшими патріотами, ніж ті, що викрикували на мітингах. Не було дисципліни. Працівники заводів обурювалися: “Ти кричав на мене за Радянського Союзу – і тепер хочеш кричати? – Не вийде!” – розповідає Юхновський.
Ігореві Рафаїловичу прикро за львівський завод “Кінескоп”.
– Директора заводу, надзвичайно грамотного випускника фізичного факультету, в певний момент просто перестали слухати. Бажання мас до, так би мовити, свободи, яка не мала ніякого зв’язку з відповідальністю, призвело до того, що працівники перестали контролювати і тримати температуру у печах, де виплавляли скло. Температура вогню знизилася, печі застигли – і весь “Кінескоп” нараз вийшов з ладу.
Об’єкти державної власності почали занепадати. Майно розкрадали. Не було розуміння, хто має контролювати процеси.
– Директори часто клали прибутки собі в кишеню, продавали найцінніше майно і, відповідно, ставали дуже заможними людьми. Мене вразило, що колгоспи незаконно продавали дуже дорогу племінну худобу за кордон. Так само і працівники невеликих лабораторій вивозили обладнання в Польщу. Уряд був просто неспроможний керувати економікою.
Траплялося, що директори зневажали міністрів, делегованих керувати галуззю.
– Вони говорили: “Ти – дурень, ти нічого не знаєш”. Це свідчило про те, що ієрархії у державному управлінні ніхто фактично не визнає, – коментує Юхновський.
Мене вразило, що колгоспи незаконно продавали дуже дорогу племінну худобу за кордон, а працівники невеликих лабораторій вивозили обладнання в Польщу. Уряд був просто неспроможний керувати економікою.
Траплялося, що директори зневажали міністрів, делегованих керувати галуззю.
– Вони говорили: “Ти – дурень, ти нічого не знаєш”. Це свідчило про те, що ієрархії у державному управлінні ніхто фактично не визнає, – коментує Юхновський.
Тодішня українська влада не могла впоратися з викликами.
– Якось, коли я зайшов до Кравчука ще як голова Народної ради, він сказав мені: “Ви не уявляєте, як я втомився”. На нього насувалися речі, з якими він не знав, як справлятися, і від того страшенно виснажувався.
Кравчук не добув свого президентського терміну. Посаду керівника держави на дострокових виборах отримав Леонід Кучма. При Кравчукові він очолював Кабінет міністрів, а Ігор Юхновський працював в уряді Кучми віце-прем’єром.
– Характери Кучми і Кравчука – діаметрально протилежні. Кучма як директор найбільшого в Союзі підприємства з випуску ракет (Леонід Кучма очолював “Південмаш” у 1986-1992 роках, – Ред.) ще на посаді прем’єр-міністра вимагав влади, – порівнює Юхновський.
Втім, “сильна рука” не стала панацеєю.
– Коли Кучма став Президентом, перед ним теж постало безліч проблем, з якими він не міг справитися.
“Не встановили спадковості контактів”
Ігор Юхновський каже, що Україна як нація перебуває на етапі зростаючого самоусвідомлення. Все ж, за минулі 30 років він не побачив еволюції української політики. Юхновському прикро, що в Україні не дбають про спадковість державного управління. Згідно з його оцінкою, найбільшою проблемою теперішньої влади є некомпетентність і небажання прислухатися до досвіду попередників.
– Ми досі не встановили спадковості контактів нового керівника з попереднім. Це від нестачі знання і особистої гідності. Часто наші керівники думають, що гідність – означає зверхність. Ні. Гідність – це компетентність і здатність сказати: “Я цього не знаю, розкажи мені, я хочу послухати”.
Ігор Рафаїлович характеризує президентство Володимира Зеленського з допомогою фізичної метафори.
– Думати, що Зеленський тріумфально переміг, – у фізиці це називається велика флуктуація, тобто велике відхилення від рівноваги. Яке говорить лише одне: новому Президенту, який не був заздалегідь компетентним у політиці чи наближеній до політики сфері, потрібно чимало вчитися, – пояснює Юхновський.
Він цитує слова Нельсона Мандели: патріотом держави може бути тільки фахівець.
Некомпетентною є не лише вища влада, а й народ, який постійно не задоволений тим, кого сам же ж обрав
– В українських реаліях ці настанови не виконуються. Люди приходять на посаду непідготовленими. Некомпетентною є не лише вища влада, а й народ, який постійно не задоволений тим, кого сам же ж обрав, – зітхає академік.
Мова – зброя
Від великої політики Ігор Юхновський, депутат чотирьох парламентських скликань, відійшов 2010 року. Остання державна посада, яку обіймав у Києві, – в.о. голови Українського інституту національної пам’яті.
Основне заняття Ігоря Рафаїловича – наука. Втім, у своєму кабінеті академік працює не лише над фізичними задачами, а й над пропозиціями до Конституції. Він прагне, щоб Україна позбулася своєї найбільшої внутрішньої проблеми – слабкої адміністративної стійкості. Пропонує розвивати інститут сильних державних секретарів – професійних бюрократичних фахівців, які не ведуть політичної діяльності й забезпечують тяглість державного управління незалежно від змін влади.
Нещодавно, 16 липня, Юхновського запросили виступити у Верховній Раді з нагоди 30-ї річниці проголошення Декларації про державний суверенітет. Пан Ігор у своїй промові говорив про важливість мовної політики. Він пояснює: лише в середовищі своєї мови народ може повною мірою реалізувати власний інтелект. І наводить приклад – свої здобутки.
– Скажіть мені, що таке був Львів у порівнянні з Києвом, Ленінградом, Москвою у Радянському Союзі? Вони на той час мали доступ до величезної інформації у вигляді іноземних журналів, газет і контактів. Як в таких умовах можна було вибитися у звичайному місті, без доступу до переваг столиць? Тільки розв’язуючи дуже складні задачі, за які більше ніхто не брався. Такі задачі мені вдалося вирішувати – але розв’язки завжди приходили в мою свідомість українською мовою!
Ігор Юхновський вважає: щоб українці стали господарями своєї країни, то й мова мусить мати права господаря.
– Ми повинні розуміти, що найсокровенніші ідеї в кожній галузі приходять до людини рідною мовою. Ми повинні створювати оригінальні, визнані у всьому світі речі. Ці речі приходитимуть у нашу свідомість лише через рідну мову. Якщо ми нехтуватимемо цим, наша нація ніколи не стане сильною. Українська мова – це питання життя і смерті нашої держави, – переконує Юхновський.
Найбільшою зовнішньополітичною проблемою України пан Ігор вважає війну. Нема іншого виходу, крім перемоги. Але для того, щоб перемогти, потрібно прийняти війну.
Єдиний спосіб відновити територіальну цілісність – це війна і перемога
Колишній голова Народної ради вважає, що українська влада повинна наповнити військо відданими людьми і готувати продуману, але раптову військову операцію, “яка матиме всі шанси стати успішною”.
– Дехто вважає, що оборонною стратегією ми зможемо повернути свою територію мирним шляхом. Насправді така стратегія веде до того, що військо рано чи пізно починає розкладатися психологічно – це стає першим кроком до програшу. Єдиний спосіб відновити територіальну цілісність – це війна і перемога.
