Микола Бєлєсков: "Ми свій вибір воювати далі чи домовлятися зробили навесні 2022-го"

"Варто шукати ніші, у яких матимемо максимальну віддачу"

— У перші місяці повномасштабного вторгнення українці об’єднались і максимально мобілізувались. Тепер чуємо про втому. Як це впливає на те, що відбувається на фронті?

— Це не перша війна в історії, яка починається з максимального патріотичного піднесення, яке потім згасає. На початку Першої світової в Російській імперії, Великій Британії, Франції, Німеччині охочі стояли в чергах, щоб долучитися до армії, організовували масові акції на підтримку бойових дій. Це все тривало недовго. Люди швидко зрозуміли, наскільки війна й поле бою смертоносні.

Більшість сьогоднішніх військових — це вчорашні цивільні. Вони бачать кількість загроз і брак важкого озброєння, який треба компенсовувати своїми життями. Ентузіазму стає менше. Хибно трактувати піднесення першого місяця повномасштабного вторгнення як щось нормальне. Це був унікальний момент, який дуже важко повторити. Але потрібно розуміти: якщо вичерпається моральний і фізичний ресурс вчорашніх цивільних, які тепер військові, то нічого хорошого не буде. Тому треба й далі проводити мобілізацію і починати ротацію. Всі мають бути готовими до служби й не думати, що війна когось омине.

— Останнім часом усе частіше говорять про нарощення потужностей української оборонної промисловости. Чи реально забезпечити себе боєприпасами власного виробництва?

— Враховуючи нашу фінансову й технологічну базу, це надскладне завдання. Ми бачимо, що Росія, маючи більше ресурсів, теж не може задовольнити всіх своїх потреб. Розвивати власне виробництво, безперечно, потрібно. Варто шукати ніші, у яких матимемо максимальну віддачу. Популярна думка, що всі кошти потрібно скеровувати на військо. Але навіть якщо ми 100 % нашого ВВП перетворимо на зброю, це не допоможе ідеально забезпечити армію. За таких умов держава завалиться і Росія переможе.

— Радянська пропаганда розкручувала роль робітників, які у три зміни стояли біля станків заради перемоги у Другій світовій війні. Чи сьогодні теж важливо мобілізувати робітничий ресурс?

— Виробництво стало значно технологічнішим. На найбільшому американському заводі, який виготовляє керовану ракетну зброю, — трохи більше тисячі працівників. Вони випускають дуже велику лінійку систем ураження від компанії Lockheed Martin. Тому не потрібно масового набору для промисловості. Але частину мобілізованих громадян можна відправляти не на фронт, а на підприємства оборонно-промислового комплексу.

"Люди чекають на меседжі"

— Наскільки в епоху штучного інтелекту й застосування дронів важливим є талант полководця?

— Ми перебуваємо в полоні культу Наполеона, успадкованого від Радянського Союзу. Мовляв, є одна людина — умовний Наполеон, Жуков, Залужний, — майстерність якої вирішує хід війни. Авжеж, роль вищих командирів важлива, вони координують збройні сили, щоб досягнути найкращого ефекту. Та результат більше залежить від конкретного бійця — рядового, який має виконати своє завдання, сидячи в окопі. Сучасна війна — це тисячі епізодів, і кожен впливає на інший. Маємо 300–400 тисяч людей на фронті. Кожен має свою унікальну роль.

Наполеон — це радше виняток, аніж правило. Повинна бути децентралізація, не можна замикати все на одній особі. Бо поки питання дійде нагору, а там хтось усе це проаналізує, зробить висновки і спустить вниз, то ситуація на полі бою може радикально змінитися.

— На перший погляд у тактиці росіян нічого не змінилося з часів Другої світової війни. Основні їхні дії зводяться до "м’ясних штурмів". Чи так це?

— Так, перед наступом основних сил радянські командири не гребували посилати в бій непідготовлену піхоту. Ця піхота фактично була розхідним матеріалом, як вважали тоді, щоб ослабити оборону. Але на самих "м’ясних штурмах" перемоги не здобути. Росіяни створювали перевагу в артилерії, авіації, танках.

— Навесні 2023-го дуже активно розкручували тему українського контрнаступу. Чи відомі в історії приклади, коли воєнні операції настільки широко анонсували й обговорювали?

— Під час Другої світової не було смартфона в кишені кожного цивільного та військового. Населення не споживало скільки інформації. Сьогодні важливо комунікувати, керувати очікуваннями та взаємодіяти. Люди чекають на меседжі. Була необхідність створити картинку майбутнього, під яку мобілізовували людей, ресурси, допомогу. Тому так багато говорили про наступ, його чекали. І партнери, і вороги розуміли, що він буде. Водночас ніхто не казав про конкретні напрямки ударів. Росіяни самі прекрасно розуміли, де вони будуть. Це анонсування не створило ніяких негараздів для військових. Єдина проблема — виникли очікування, які не вдалося задовольнити.

"Будь-яке врегулювання не принесе сталого миру"

— Від часів Другої світової у Європі не було великих воєн. Протягом цього часу армії європейських країн розвивалися і сформували свої арсенали. Але після року війни в Україні вони почали скаржитись на брак снарядів. Чому так?

— Від 1991 року просували ідею, що війн із великими державами вже не буде. Вважали, що збройні сили потрібні тільки для того, щоб підтримати мир і боротися з терористами. Тому і європейці, і американці скорочували чисельність військ, озброєння і техніки. Демократичним країнам дуже важко переконувати своїх виборців інвестувати в оборону. Авторитарні держави можуть вільніше перекидати ресурси. Так, як Росія, яка до війни витрачала дуже багато на переозброєння. Чи як це тепер роблять китайці.

— Автори фільму "Темні часи" показали політичні ігри у Великій Британії на початку Другої світової війни. Прем’єр-міністра Вінстона Черчилля підштовхували до переговорів із нацистами. Йому вдалося повести державу іншим шляхом. Чи можна порівняти нинішнє становище Києва з ситуацією, у якій був Лондон у травні 1940 року?

— У цих випадках дуже різна географія війни. Перед Великою Британією стояло завдання відбитися від повітряних атак, у нас — найбільша війна на суші. Ми свій вибір воювати далі чи домовлятися зробили навесні 2022 року. Тоді вели переговори й розглядали ідеї врегулювання війни. Сьогодні позиція президента безкомпромісна й чітка. Будь-яке врегулювання не принесе сталого миру з цією Росією, цим керівником і його режимом. Сподіваюся, консенсус на продовження бойових дій, щоб покращити переговорну позицію України, вдасться утримати.

— Нашу війну порівнювали з радянсько-фінською 1939–1940 років. Чи погоджуєтеся з цим?

— Спочатку я теж використовував цю аналогію. Однак тепер усе змінилося: масштаби, тривалість й інтенсивність бойових дій. По-різному вибудована оборона. Інше і ставлення партнерів — нам, на відміну від фінів, все-таки надають допомогу. Без неї ми б не втримались у форматі "армія на армію". Фінляндія внаслідок Другої світової втратила частину своєї території. Але тоді Радянський Союз був серед переможців і співзасновників ООН. Уже потім з’явилась норма, що не можна силою змінювати кордонів. Тож хоч Україна поки що не звільнила своїх земель, ніхто не вважатиме це легітимним.

"Маємо найбільшу від 1945 року регіональну війну в Європі"

— Колишній генсек НАТО Андерс Фог Расмуссен пропонував прийняти Україну, що воює, до блоку без окупованих РФ територій. У 1955 році подібно вступила до НАТО Західна Німеччина. Наскільки реальним є такий план для України?

— Є чітка позиція НАТО: поки триває гаряче протистояння, розмов про вступ в Альянс не може й бути. Коли ФРН приймали до НАТО, там не точилися бойові дії. Американські та британські війська в Німеччині з окупаційних перетворилися на дружні.

Уявімо, що приймають нас в Альянс з тією лінією фронту, яка є тепер. Якщо росіяни захоплюють ще одне село, то це вже привід втручатись НАТО чи ні? Все дуже складно. Тому я не вірю, що такий варіант реальний. Можливо, колишній генсек НАТО висунув таку пропозицію з найкращими намірами. Однак цілком імовірно, що ми відмовимось від своїх територій і людей заради міжнародних гарантій, а по факту отримаємо "Будапештський меморандум – 2". Тобто, ніхто нас в НАТО не візьме.

— У 1953 році активні бойові дії у Кореї закінчились створенням демілітаризованої зони. КНДР і Республіка Корея досі перебувають у стані війни. Такий варіант пропонує для нас екскомандувач сил НАТО в Європі Джеймс Ставрідіс. Як ви його оцінюєте?

— Я не вилучаю ситуації, що і Україні, і Росії стане складно наступати, внаслідок чого лінію фронту заморозять. Але ті, хто говорять про "корейський сценарій", хай спочатку розкажуть, як забезпечать сталість миру. У Кореї цього досягли присутністю американських військових. Будь-яке порушення режиму припинення вогню Північною Кореєю означатиме для неї і тих, хто за нею стоїть, великі проблеми.

— Що нам потрібно для перелому?

— Я не буду оригінальним, коли скажу — технології. Якогось одного чарівного рішення немає. Навіть якщо отримаємо достатньо літаків F-16 чи більше ракет ATACAMS, це допоможе виконувати завдання, але не приведе до перелому. Найнеобхідніші та найефективніші технології повинні стати масовими, їх потрібно правильно застосовувати.

— Скільки ще може тривати війна в Україні?

— Про це чудово висловився генерал Марк Міллі в інтерв’ю на посаді голови Об’єднаного комітету начальників штабів Армії США: поки обидві сторони будуть готові залучати додаткові ресурси. Тобто, поки буде бажання і можливість.

— Як оцінюєте ймовірність Третьої світової війни?

— Для Третьої світової війни треба, щоб гранди воювали між собою, було пряме зіткнення Китаю і США. Наразі маємо найбільшу від 1945 року регіональну війну в Європі. Одна велика держава напала на другу, її підтримують великі держави — це радше нагадує один з епізодів Холодної війни.