"Кроти" в СБУ, кров на Майдані та кримські заручники: як Росія починала війну проти України

— Пане Наливайченко, в лютому 2014 року, в останній місяць Революції Гідності, Ви були на Майдані. Коли стало очевидно, що Росія точно почне збройний конфлікт, враховуючи зміни влади, які назріли в Україні, і здатність України перейти на демократичні рейки?

— Я був на Майдані в ту пекельну ніч на 19 лютого, коли почався штурм Будинку профспілок. Нас, представників опозиції, тоді було небагато. Проте було безліч протестувальників... Ми, депутати, вночі залишалися з ними, щоб не допустити незаконних арештів та силових дій з боку влади. 

Але те, що Росія нападе, стало зрозуміло ще раніше. Коли тодішній президент України Віктор Янукович та прем’єр Микола Азаров прийняли на аеродромі під Києвом перший літак з Росії з вибухівкою, спецзасобами і переодягненими російськими ОМОНівцями.

Тоді ми зрозуміли: Росія бере участь в найбільш серйозних акціях проти протестувальників. Зокрема, в розстрілах, викраденнях і тортурах.

— Як саме діяли росіяни?

— Пізніше, коли парламент призначив мене головою Служби безпеки України, я ініціював масштабне розслідування подій на Майдані. За розслідування відповідало Головне слідче управління СБУ, роботу якого ми поновили з новими людьми впродовж 2-4 днів після мого призначення.

Поділюся з вашим виданням фактами цього розслідування. Нагадаю, зокрема, про участь російських снайперів. Була встановлена, принаймні, одна снайперська пара: вона працювала з вікна готелю "Україна". Там до цього проживав воєнний злочинець Ігор Гіркін та інші контрактники Головного розвідувального управлінняГРУ міноборони РФ.

Це принциповий момент: залучена була не лише ФСБ, а й контрактники ГРУ. Це доводить пряму участь спецслужб та міноборони Росії у злочинах проти Майдану.

Другий встановлений факт (і я вже оприлюднював його як голова СБУ) — це неодноразові, починаючи з листопада-грудня 2013 року, приїзди до Києва високопоставлених генералів та офіцерів ГРУ та ФСБ Росії. Вони приїздили для керування злочинними діями влади Януковича в Україні.

Особливий цинізм Януковича та його силовиків полягав у тому, що вони розміщували цих "смотрящих" на базі ЦСО "Альфа" СБУ під Києвом А цю базу ми збудували в 2008 році разом з західними партнерами як міжнародний антитерористичний центр "Україна-НАТО". Тоді я був перший раз головою СБУу 2006-2009 роках.

— Ви можете назвати прізвища?

— Так, усі прізвища є в матеріалах завершеного нами розслідування. Це, зокрема, Владислав Сурков, радник Путіна, та генерал Бєсєда, керівник 5-ї служби ФСБ Росії та десятки інших. 

"Коридор" для в'їзду під час Майдану для них забезпечувала підконтрольна Януковичу прикордонна служба.

А колишній голова СБУ, державний зрадник Олександр Якименко не просто знав про це, а був повністю залучений у процес. Він був тією "торпедою", яка в СБУ, в усіх обласних управліннях виконувала команди спецслужб Росії.

Пізніше, навіть після відставки з посади голови СБУ, я ходив до Генеральної прокуратури України як свідок та повторно надавав факти та докази злочинної діяльності спецслужб Росії. 

— Отже, російсько-українська війна реально почалася у лютому-2014 з анексії Криму. Але перші її постріли пролунали на Майдані у Києві. А перші російські диверсанти почали діяти у Києві ще раніше?

— Наводжу конкретний приклад: ще в 2013 році Департамент кіберзахисту СБУ був повністю відданий Якименкомголовою СБУ на той час під контроль спецслужб Росії.

У департамент зайшли російські ФСБшники: виявляється, вони нишпорили там, поки ми, представники опозиції, були з людьми на Майдані. Ми тоді й уявити не могли, що СБУ вже цілими департаментами працює на Росію. І ворог скористався цією можливістю по повній.  

Наприклад, бази даних всіх наших військових, особисті дані патріотів, опозиційних політиків, журналістів, блогерів, активістів — все це опинилось у руках агресора.

Коли за моєю командою нові контррозвідники СБУ вирушили на перші спецоперації до Криму, ми почали визволяти активістів з Майдану. І ми їх таки врятували: одну групу автомайданівців обміняли на офіцера ГРУ РФ, одного з тих, кого ми почали десятками затримувати на Херсонщині. Ще одна з вдалих спецоперацій, яка мені запам'яталася, — це порятунок Блаженнішого Любомира Гузара і його вивезення з Криму. І за підсумками таких спецоперацій нової СБУ стало очевидно, що українців, наших активістів, ФСБшники зупиняли на вокзалах в кримських містах, маючи на руках планшети з українськими базами даних.

Окупанти перевіряли паспорти, і все: одразу затримання або викрадення людини... Перші такі викрадення цивільних, взяття їх у заручники почалися з перших днів російської анексії Криму. Фактично, з 20—21 лютого.

Крім того, всі особові справи колишніх та чинних працівників СБУ (включно і з моєю), були вивезені за командою Януковича-Якименка в Крим. Я зрозумів, наскільки катастрофічними для тисяч людей можуть бути наслідки. Тому ми організували ще одну пріоритетну спецоперацію. Вона була успішною. Ми повернули увесь вантаж з особовими справами до Києва. Йшлося про життя і безпеку тисяч співробітників СБУ та членів їхніх сімей. Якби ворог це отримав та використав — наслідки були б жахливими.

— Останні дні Революції Гідності та одночасно — перші події анексії Криму. Як ви запам’ятали ті дні?

— Хронологічно це було так. 20 лютого Росія разом з керівництвом Автономної Республіки Крим починає анексію, тимчасову окупацію. Ми, представники опозиції, вдень були біля судів: визволяли активістів, і не тільки. Вночі — з людьми задля їхнього захисту на Майдані. Тим часом у Криму Росія вивела свої війська з баз Чорноморського флоту РФ. Ті 14 тисяч військовослужбовців у складі Чорноморського флоту, яким Віктор Янукович у 2010 році продовжив термін перебування у Криму до 2042 року, вони і стали військовим окупаційним контингентом. 

Військова окупація Криму почалася з 20 лютого 2014 року. 

Наша українська драма та трагедія була в тому, що разом з Росією виступили майже всі представники влади АРК: зрадники-сепаратисти. Голова уряду Криму Сергій Аксьонов, голова кримського парламенту Володимир Константинов — ці та інші прізвища фігурують в перших же кримінальних провадженнях, розпочатих новою СБУ.

Вже 3 березня 2014 року мені доповіли про відкриття кримінальних проваджень проти керівників — зрадників-сепаратистів з уряду та парламенту АРК. 

Одночасно були відкриті кримінальні провадження стосовно сотень депутатів, чиновників, силовиків АРК. Треба віддати належне Генпрокуратурі та новій прокуратурі Криму: сотні цих злочинців вже притягнені до кримінальної відповідальності за держзраду та інші злочини проти національної безпеки України. 

22 лютого, коли парламентом вже був призначений міністр внутрішніх справ України Арсен Аваков, голова Верховної Ради звернувся до всіх депутатів: хто може полетіти з ним до Криму, щоб заарештувати Януковича? З усіх депутатів ВРУ зголосився і полетів лише один я.

Українські протестувальники тоді контролювали київські аеропорти, щоб їх не використали для висадки російського спецназу. На щастя, патріоти нас знали в обличчя та пропустили. Ми вилетіли літаком МВС України. Ввечері того дня ми вже були у президентській резиденції в Криму поблизу Ялти. Коли потрапили до середини, в резиденції нікого не було.  Як нам стало відомо пізніше, Януковича в цей час вже переховували на військовій базі ЧФ РФ в Севастополі та готували на переправлення військовим кораблем в Росію. На превеликий жаль, без Януковича

Утім, поїздка все таки була результативною: з нами повернулися два офіцери Управління державної охорониУДО. На відміну від інших, вони не зрадили присязі, не виконали злочинний наказ Януковича і не поїхали з ним далі в Росію. Від них нам стало відомо, що ж насправді відбулося. До цього ніхто навіть уявити не міг, що тодішній президент України втік з російськими військами до РФ.

— Ви бачили в ті дні активність російських військ?

— На перехрестях, які ми проїжджали, вже стояли БТР-и: російські війська були виведені з баз і почали розгортатися. 

Для мене  23 лютого, після безсонної ночі, — подальша праця в парламенті в Києві.

24 лютого працюю на засіданні Верховної Ради. О 17.37 знімаємо з посади голову СБУ Якименка. О 17.40, за декілька хвилин, парламент призначає головою СБУ мене. Після шостої вечора того ж дня я вже дійшов пішки до приміщення СБУ...

— Ви заходите в СБУ. Російська агентура на той час вже повтікала. Що ви там бачите?

— Повністю порожнє, темне приміщення. Ні колишнього керівника, ні заступників, ні керівників департаментів. Пізніше ми встановили, що Якименко ще 22 лютого з валізами рвонув до Криму на приватному гелікоптері — з Труханового острова.

Його перший заступник, він же керівник Антитерористичного центру при СБУ, також втік до Криму. Інші керівники департаментів, призначенці Януковича, також повтікали.

— Хоч хтось залишився в СБУ? Хтось готовий був працювати?

— Слава Богу, не розбіглася охорона. Вона й впустила мене досередини. Але враження було просто гнітюче: від цілковито порожнього розореного СБУ. І в дворі, На Володимирській, 33 — згарище: гора спалених документів з доказами незаконного слідкування за опозицією, планів силового розгону Майдану та фізичної ліквідації лідерів протестів. 

Починаючи з 24 лютого, мені довелося працівників Центрального управління СБУ шукати та призначати з нуля. Я звільнив понад 90% керівного складу спецслужби в Києві та областях, по всій Україні.  Думаю, що це було  зроблено правильно. Нових співробітників ми набирали, в тому числі з тих майданівців, хто мав бодай якусь профільну безпекову або військову освіту. А ще я багатьох професіоналів та державників знав відтоді, як перший раз очолював Службу безпеки. Це патріоти, фахівці, які розсекретили разом зі мною радянські архіви, архіви КДБ, розслідували Голодомор — геноцид українського народу, хто ще в 2007—2009 роках успішно працював в управлінні по боротьбі зі спецслужбами Росії (яке я тоді створив в СБУ). 

Додам, що наприкінці лютого 2014 року всі приміщення органів влади в Києві були оточені протестувальниками та барикадами із шин. Після мого призначення головою будівлю СБУ розблокували однією з перших. Але все це було непросто... Майданівці висували мені вимоги: "Так, ми вас знаємо і довіряємо. Але доведіть, чи немає в будівлі снайперів, або тих, хто викрадав та  переслідував активістів...".

Невдовзі після призначення нового керівництва Генпрокуратури всі бійці ЦСО "Альфа" СБУ, які служили при Януковичі-Якименку, пішли на допити, за моєю вказівкою. Вся їхня зброя була вилучена та ретельно перевірена на експертизі: стріляли з неї на Майдані, чи ні.

—  Що ви відчували, що намагалися робити, коли Росія почала захоплювати Крим, а протиставити їй було особливо нічого?

— Почав створювати спеціальні контррозвідувальні групи. Це зараз вже стала практика, а тоді для СБУ це було вперше. На керівництво контррозвідки мені вдалося підібрати і призначити таких фахівців, як Андрій Таранов, Валерій Кондратюк, Віталій Найда та інших. Ми змогли сформувати перші спецгрупи, і вони вирушили до Криму. Перше завдання: звільняти незаконно затриманих громадян, зокрема, і українських військових. Нам вдалося звільнити з рук окупантів командувача Військово-морських сил України Сергія Гайдука.

Інша група контррозвідників за моїм наказом вирушила в Херсонську область. Бо ми розуміли, що росіяни Кримом не обмежаться.

Вони планували йти далі: їх цікавив Херсон. Але наші спецгрупи в результаті спецоперацій заарештували декількох офіцерів ГРУ. Одного, як вже казав, ми обміняли на заручників, яких утримували росіяни в АРК.

Інших офіцерів ГРУ доставляли до Києва, притягували до кримінальної відповідальності. І ось те, чого я до вас ще нікому не розповідав: інформацію про затриманих офіцерів ГРУ та російську агентуру ми передавали англійською мовою, з фото, ID та всіма іншими даними, просто з мого кабінету голови СБУ — в Нью-Йорк, в наше дипломатичне представництво при ООН. Як докази агресії Росії. Далі ці докази надавалися усій світовій спільноті. 

Ви ж пам’ятаєте, тоді мало хто вірив у російську збройну агресію: вважали, що це якісь сепаратисти та "зелені чоловічки" без знаків розрізнення. Але все те, що за добу напрацьовували контррозвідники та слідчі нової СБУ, буквально в полі, ми за ніч перекладали. І наступного дня, з урахуванням різниці в часі, всі ці докази були в ООН. Українським послом там працював справжній професіонал Юрій Сергєєв: завдяки йому  про зібрані нами докази дізнавалися всі країни-члени ООН. І завдяки нашій роботі були ухвалі перші резолюції Організації Об’єднаних Націй про те, що Росія незаконно анексувала Крим, і що Росія має повернути його під контроль України.

Інформацію про докази анексії та окупації Автономної Республіки Крим ми день і ніч перекладали декількома іноземними мовами. Окрім того, що це направлялося в ООН, ми також оприлюднювали цю інформацію в YouTube та соцмедіа. Особливо активізували цю роботу в липні 2014-го, після теракту Росії збиття російськими окупантами малайзійського "Боїнга"рейсу MH17.

Саме співробітники СБУ під моїм керівництвом надали перші докази, що теракт скоїли військові РФ. 

Отже, спецгрупи контррозвідки, інформаційна боротьба, і формування доказової бази — це ті три основні напрямки, за якими ми працювали, починаючи з 24 лютого 2014 року. 

— Поговоримо про наступний етап війни: бойові дії на Донеччині та Луганщині. Що правильно робила Україна, і що не так?

— Спочатку про трагічне. Не тільки керівництво державиЯнукович, Азаров, Якименко виявилися державними зрадниками. Але і на регіональному рівні вони попризначали за роки свого правління посібників та посіпак агресора. З-поміж них було повно російської агентури, громадян РФ. Найгірше це далося взнаки в Кримському Севастопольському, Луганському та Донецькому управліннях СБУ. Наслідок і трагедія для України — зрада і перехід на бік ворога усього керівного складу цих управлінь, органів МВС та прокуратури. 

— Як тоді вдалося запобігти повномасштабній війні? Фактично, відтягнути її початок на 8 років?

— Ми використовували ті інструменти, які вдалося швидко створити майже з нуля. Нові співробітники, нові підрозділи, активні спецоперації, новий кіберзахист. Важливим було партнерство нової СБУ з оновленим Міністерством внутрішніх справ. Важливими інструментами були затримання, арешти і вивезення сюди, до Києва, ватажків сепаратистів, терористів та представників російських спецслужб.

Ми намагалися зрізати бодай верхівку цього кривавого сепаратистського руху. В Донецьку, в Луганську сепаратизм у той час був дійсно жахливим.

І звісно, інформаційно підігрівала, а фактично — просто розпалювала сепаратизм та ворожнечу Російська Федерація: через усі свої ЗМІ та агентуру. Росія впливала шалені кошти на агентуру та ДРГ, підкуп владної верхівки в регіонах та організацію терору, який видавався за спротив населення. Практично не було такого керівника адміністрації чи заступника, який би на Донеччині чи Луганщині у 2014 році був на боці України. Але, починаючи з кінця лютого 2014 року, такі колаборанти сотнями були притягнуті нами до відповідальності.

Ще одна проблема — зброя. До 20 лютого вся вона була вивезена, в Донецьк та Сімферополь. Тут, я думаю, заздалегідь спрацювали російські спецслужби. Вивели зброю, яка була закуплена за кошти громадян України та обеззброїли "Альфу" СБУ, наші антитерористичні підрозділи.

Для відбиття російської агресії в Донецькій та Луганській областях була оголошена антитерористична операціяАТО. При цьому 24 лютого 2014 року жодного бронежилету, бодай 4-го класу, у жодного "альфівця" не було. Як і жодної снайперської гвинтівки натівського зразка, жодного нічного прицілу, тепловізора не було в ЦСО "Альфа" СБУ. 

— Що було з мотивацією бійців?

— Хто з намипідрозділами СБУ пішов у бій? Попервах це були відновлені спецпідрозділи МВС. Так вдалося відстояти Харків, Запоріжжя Дніпро, Херсон. Останній у 2014-му змогли відстояти саме завдяки роботі нової української контррозвідки.

Адже росіяни думали, що вони ще тоді силами ДРГ та ГРУ візьмуть те, що вони зараз намагаються взяти військовою агресією. Затримані у 2014-му на Херсонщині офіцери ГРУ МО РФ дали свідчення, як Росія планувала завести туди війська. Нагадаю, що у 2014-ому першими полягли в боях з російськими агресорами саме офіцери СБУ. Капітан Біліченко, підполковник Аніщенко, майор Лужевський, прапорщик Шпак та інші.

— Як ви оцінюєте готовність української армії в перші дні та тижні війни?

— Щодо стану армії, я наведу приклад: початок квітня 2014, бій під Слов’янськом російському агресору дали офіцери СБУ. Геннадій Кузнецов, якого призначив новим командиром "Альфи", отримав важке поранення, але продовжив бій проти угруповання ГРУ-шників. Наші "альфівці" розбили ворога та знешкодили п’ять окупантів.

Поруч стояв один з українських армійських підрозділів на БТРах. Нічим не допомогли, в бій не вступили… Ось наскільки була деморалізована армія на той час.

 — Були ж на той час бригади ЗСУ, готові до виконання бойових завдань? До прикладу, одна з аеромобільних бригад тоді прикривала кримські перешийки.

— Таких бригад було вкрай мало. Військові частини на тих напрямках, де було потрібно росіянам, Янукович та його уряд знищили, закрили, приватизували тощо. Зброю розпродали. Землі та приміщення — також. Бронетехніка стояла без пального.

Деякі командири військових частин, які були призначені Януковичем та його міністрами оборони, швидше повернуть зброю проти України, ніж наважаться стріляти по росіянах. Армія зразка лютого 2014 була знищена Януковичем та його міністрами оборони, громадянами Росії.

Питання не в бійцях: вони були готові захищати Україну. 

Ситуація почала, бодай потрохи, змінюватися, коли були замінені командири військових з’єднань, коли були призначені новий начальник Генштабу та міністр оборони України. Якби ще у 2014 році були призначені такі командувачі, як Валерій Залужний, ми, повірте мені, ще тоді б накидали москалям.

— Коли Росія почала використовувати на сході України регулярні підрозділи?

— На самому початку АТО вони почали заводити регулярні війська, свою армію, бронетехніку, "гради", артилерію. З квітня 2014 року ми почали документувати перші докази російських терористичних артобстрілів по мирних містах на Сході України.

Супутникові знімки ми, українська влада, показували главам інших держав, зокрема, тодішній канцлерці Німеччини Ангелі Меркель. На знімках з космосу чітко було видно, коди російські "гради" завдавали терористичні атаки. На землі було чітко видно випалені ділянки від ракет.  

— Ви є секретарем профільного комітету Верховної Ради, відповідального за євроінтеграцію. Наскільки суттєвою стала роль європейської військової допомоги нині, коли американська "на паузі"Розмова відбулася до погодження пакету американської допомоги Україні?

— Зараз це мій напрямок роботи, яким ми з колегами день і ніч опікувалися з першого дня повномасштабного вторгнення РФ. Ні на хвилину з початку агресії Росії я не покидав Україну, постійно працюю, спілкуюся в онлайн-форматах з нашими міжнародними партнерами. 

І так, підтверджую: в нинішній фазі війни ключовим партнером та другом залишається Європейський Союз. Насамперед йдеться про фінансування обсягом 50 мільярдів євро на чотири роки для України від ЄС. Цю фінансову підтримку відчує кожен українець. Буде й додаткова військова допомога: її збільшує не тільки Німеччина, а й інші країни ЄС. 

До того ж Україна не гає час, поки нас захищають наші Збройні Сили. Ми крок за кроком рухаємося до членства в Європейському Союзі. Але і в ЄС нам треба відстоювати наш, український інтерес. Для цього треба створити велику фахову команду переговірників. 

Що ж до військової та фінансової допомоги від США, тут теж немає великої драми. Працюємо над тим, щоб і надалі мати двопартійну підтримку в конгресі США. І, починаючи з 10 лютого, ми вже бачимо позитивні новини з Сенату щодо пакету допомоги для України, для ЗСУ.

Нинішній перебіг подій на війни вимагає від нас добитися для Збройних Сил України мільйона артилерійських снарядів від ЄС. Нам треба більше і снарядів, і ракет, і дронів від інших міжнародних партнерів. І паралельно мусимо розвивати своє виробництво. Також ми маємо отримати бойову авіацію, F-16, щоб захистити українське небо. 

Реальність вимагає від нас, щоб ті наші захисники, які довший час на передовій, змогли отримати ротацію, відновлення, лікування. 

— Чи є якісь речі, які може робити Україна для того, щоб "перевернути шахівницю" і здобути перевагу?

— Вирішення будь-яких питань війни — це сили і засоби, які є в нашому розпорядженні. І, звичайно, вміле керування й управління ними.

Ми вистояли у 2022-му. Наші Збройні Сили відкинули ворога від Києва. Я сам був тут зі зброєю, разом з іншими киянами, з територіальною обороною. Кінець 2022 року та 2023-й: є успіхи. Наші Збройні Сили зробили дуже багато.

Але зараз нам всім треба більше зробити для наших Збройних Сил. У жодному разі не вважаю, що все погано. Але я й не з тих, хто обіцяє, що перемоги даватимуться легко. Це складна бойова робота.

Головне сьогодні, на чому хочу наголосити: не заважайте військовим. А краще — допомагайте їм усім!