Ігор Хворостяний: "Навіть в умовах війни освіта — це інвестиція в майбутнє"

— Як формували робочу групу та скільки часу розробляли концептуальні засади реформування історичної освіти?

– Розробка документа тривала довше, ніж було заплановано — понад два роки. Цьому передував наказ Міністерства освіти і науки про створення робочої групи. До неї добирали насамперед істориків-науковців, істориків-учителів, педагогів і методистів. Важливо, щоб там були не лише академічні фахівці, а і практики, адже документ матиме практичну реалізацію. А ще такі робочі групи ми робимо "географічно доцільними". Тобто у них мають бути представники різних регіонів. Так зібрались фахівці з Києва, Львова, Дніпра та інших міст. Інша справа, що наказ і група формувались ще до мого призначення на посаду. Я уже працював з результатами — готовим проєктом "Концептуальних засад".

— Чому ця реформа важлива?

— Зараз маємо ситуацію, коли кількість годин на вивчення історії України та світу у школах украй мала. Вчителі неодноразово звертались до Міністерства з тим, що часу на засвоєння того обʼєму матеріалу, який передбачають навчальні програми, недостатньо. Навчання виглядає як "галопом по Європі" замість сутнісного заглиблення у проблематику. Реформа збільшує кількість годин на вивчення історії — як в загальній, так і профільній освіті.

Другий виклик — неузгодженість бачення історії та поглядів на те, якою має бути історія в курсі повної загальної середньої освіти. Акценти в шкільному курсі розставлені на засвоєнні окремих дат, подій, постатей, почасти мають фрагментарний, калейдоскопічний характер. Будьмо щирими — наприкінці школи підлітки зубрять матеріал для ЗНО чи НМТ, а цілісного розуміння історичних процесів не мають. Концепція якраз говорить про те, що предмет має дати загальне бачення і розуміння історичних процесів. А інтегровані курси з історії — це інструмент, який існує давно, регулярно апробується і засвідчив свою життєздатність.

Концепція, не дасть відповіді на всі питання, які зараз активно обговорюють. Але так і не має бути. За визначенням "Концептуальні засади" — це рамковий документ, який орієнтує, куди маємо рухатися. Попереду дуже багато роботи.

— То як, власне, втілюватимуть реформу?

— На основі "Концептуальних засад" зараз розробляємо "дорожню карту" з імплементації реформи. Є розуміння, як маємо рухатись далі, й увесь час наголошуємо, що концепція не буде втілюватись вже сьогодні. Адже будь-яке реформування в освітній галузі передбачає ґрунтовну підготовку. Якщо це відбувається наскоком, маємо серйозні помилки в програмах, підручниках. Поспіх — ворог якісного матеріалу.

Реформу будемо втілювати в чотири етапи. Цьогоріч створимо рекомендації для написання програм з інтегрованого курсу історії. Вони потрібні, адже програми можуть писати будь-які авторські колективи, це абсолютно відкритий процес. А коли ринок відкритий, є потреба контролю якості матеріалу. Тому важливо мати рамку, аби потім, на етапі експертизи програм, ми могли співвідносити, чи дотримались її автори. Зараз ми створюємо робочу групу з широким залученням громадськості, яка цю рамку і напрацює.

Наступний крок — створити навчальні матеріали. Посібники, підручники, додаткові матеріали й літературу, матеріали та методички для вчителів тощо. Потім ці напрацювання треба апробувати, щоби виявити потенційні помилки, зони для вдосконалення і покращення. Орієнтовно у 2025—2026 роках будемо пілотувати їх у невеликій вибірці. Після зворотного звʼязку візьмемось удосконалювати, а тоді передамо на експертизу.

Ще один важливий етап — підготовка вчителів. Треба дати їм інструменти для імплементації реформи. Звісно, у воєнних умовах вчителі виснажені й перевантажені. Що якісніше ми їх забезпечимо необхідними інструментами, то кращий результат матимемо у підсумку. Курси, круглі столи, онлайн і офлайн зустрічі — все це теж має включати "дорожня карта" реформи. Треба подумати не лише про тих вчителів, які уже викладають у школах, а й про тих, хто вчителюватиме у майбутньому.

У підсумку, перший етап загальнонаціональної імплементації реформи у нас почнеться у 2027—2029 роках.

— Такі масштабні реформи потребують ресурсів. Створення програм, підручників, їх апробація, навчання вчителів. Чи є вони?

— Хотілось би відповісти по-чиновницьки, й намалювати красиву картинку райдужного майбутнього української освіти. Та триває війна, і всі державні ресурси йдуть на неї. Цьогоріч Міністерство вперше від початку повномасштабного вторгнення відновило субвенції на освіту. Вони покривають будівництво укриттів, купівлю шкільних автобусів, і зокрема, субвенцію на продовження реформи Нової української школи. Тут йдеться про кошти на професійну підготовку вчителів, допоміжні матеріали та пілотування окремих проєктів. Інше питання, чи вистачить цих коштів. Тому ми активно шукаємо шляхи залучення ресурсів деінде — працюємо з міжнародними організаціями, партнерами, донорами тощо. Наприклад, Світовий банк почав виділяти гроші на освітні проєкти, незабаром має зайти грант з Фінляндії.

— Основна претензія противників документа — навіщо братись за реформу в час війни. То чому важливо реформувати викладання історії саме зараз?

— Навіть в умовах війни освіта — це інвестиція в майбутнє. За що ми тоді воюємо, зрештою? Якщо не будем працювати з майбутнім держави, то який сенс у перемозі? Тому є два шляхи — нічого не робити й фіксувати проблеми, або шукати шляхи й можливості для їхнього вирішення. Я не можу гарантувати, що реформа вдасться одразу і на 100 відсотків. Бо, повторюсь, будь-які реформи в освіті не дають швидкого результату. Тому й маємо погані підручники, бо школи отримували їх по факту 1 вересня, а писались вони теж по факту і прискорено. Лише зараз ми впровадили процедуру апробації навчальних матеріалів.

— А от щодо підручників з історії — чи є ідеї, як і хто їх готуватиме?

— Будь-хто може написати програму чи підручник, це гарантовано законодавством. Вхід у систему не закритий. Єдине, що може визначити їхню якість — експертиза. Ми закликаємо авторські колективи приходити до нас зі своїми напрацюваннями та баченням. Це питання перебуває лиш на початку комунікації.

— Чи спирались на чийсь досвід використання інтегрованого курсу у світі? Чи давали його на доопрацювання колегам з-за кордону?

— Звісно, опирались. Не вигадували велосипед, не писали з нуля. І так, ми ділились напрацюваннями з закордонними фахівцями. Є кілька європейських організацій, до прикладу "Історична обсерваторія" — знана спільнота, яка розглядала наші "Концептуальні засади" й надавала свої рекомендації. Зокрема щодо висвітлення питання жіноцтва та феміністичного руху, історії екології тощо.

Ці курси називають грантожерством. Але це багато що говорить про наше суспільство. Мені це нагадує істерію довкола впровадження фемінітивів у новій редакції правопису. Як фаховий філолог можу підтвердити, що фемінітиви у нас були здавна. Але люди не готові працювати з інформацією, не вміють розрізняти факти й судження, інтерпретацію і вихідні дані. А це і є основним завданням освіти. Лише зараз у нас зʼявляються наскрізні курси повʼязані з медіаграмотністю, критичним мисленням тощо. Зрештою, ми взяли до уваги рекомендації закордонних колег, але використали лише ті, які вписуються у наш контекст. Схвальну відповідь на реформу теж отримали.

— Противники реформи звинувачують міністерство у поганій комунікації з громадськістю. Чому ви не відповідаєте на відкриті листи з підписами, чому не ведете полеміку з незгідними?

— Комунікація була, це легко перевірити. Торік Міносвіти спрямовувало чимало листів до навчальних закладів та історичних інституцій із закликами долучитись до обговорення документа. "Концептуальні засади" опублікували на офіційному сайті Міністерства. Але чи могли ми "зайти" у кожну школу і з кожним учителем обговорити документ? Ні, у нас немає таких повноважень, бо після реформи децентралізації школи мають доволі широку автономію. Тому ми використовуємо ті інструменти та ресурси, якими наділені. Мабуть, комунікаційна кампанія довкола реформи могла бути масштабнішою і якіснішою. Не можу сказати, що після затвердження документа ми ніяк не реагували на дискусію. Я особисто дав багато розʼяснень та інтервʼю. Також ми звертались по широкі коментарі до істориків з проханнями висловитись у соцмережах. На більше ресурсу не було. Але ми точно зробили висновки й будемо ще активніше комунікувати, зокрема щодо "дорожньої карти" реформи.

А відповідати на відкритий лист, зокрема на питання про "погані програми", чи втрату "україноцентричності у курсі історії", не будемо. Бо цих програм ще немає. Тому й немає сенсу вступати в дискусію з гіпотетичним "погано" у майбутньому часі.

— Які ще предмети надаються до інтегрованого підходу викладання у школі? Що ще плануєте реформувати?

— З 2027-го реформа "Нова українська школа" розпочнеться в старшій школі й профільній освіті. Ми уже напрацювали стандарт, є затверджені програми та концепції, які теж активно обговорювали. Вони передбачають, що профільна освіта буде вибудовуватись, скажу метафорично, за принципом "трьох кошиків".

Перший — предмети чи інтегровані курси, обовʼязкові для вивчення, незалежно від профілю учнів. Другий кошик — години, повʼязані з поглибленим вивченням предметів або курсів залежно від профілю, який обрав учень. Школяр, який обрав профіль "історія" буде 6 годин на тиждень вивчати історію, а також мати спеціальні курси. Наприклад, "Деколонізація і декомунізація". Третій кошик — курси вільного вибору. Це предмети, які учні зможуть обрати, незалежно від того, який у них профіль. Наприклад, учень історичного напрямку може обрати собі кілька курсів, повʼязаних з хімією чи ракетобудуванням. Саме ця модель дає індивідуальну траєкторію освіти кожного учня. В останніх двох кошиках можуть бути різні інтегровані курси або курси, що стосуються лише однієї теми. Наприклад, курс з вивчення періоду модерністської літератури в Україні та світі, або курс, що розповідає про період становлення української нації на початку XX століття. Чимало таких курсів нам ще доведеться створити.

— У документі дуже часто йдеться про те, що історія як предмет у школі творить ідентичність. Чи не переоцінюєте ви мету шкільного предмета?

— Однозначної відповіді немає. На становлення особистості впливає безліч чинників, і не завжди школа відіграє центральне місце у цьому процесі. З іншого боку, саме на шкільний період припадає найважливіший момент становлення людини, тому нівелювати її роль в цьому процесі теж неправильно. Я — це сукупність різних людей, подій і явищ, які вплинули на моє становлення. І вчителям в цьому процесі було відведено багато. Не секрет, що хороший вчитель може запалити й вплинути на вподобання своїх учнів.

Попри те, що Україна має багатовікову історію, як модерна європейська держава ми — дуже молоді. І акцент в розрізі — чому ця держава є, чому вона має існувати далі, чому "я" є частиною цієї держави, як "я" можу впливати на існування цієї держави та її майбутнє — дуже важливі. Історична і громадянська галузі освіти мають провідну роль у пошуку відповідей на ці питання. Нівелювати їх — неправильно.