Є речі, про які кажуть "благословенні Богом і талантом людей". Саме так можна сказати про дерев’яну церкву Пресвятої Трійці на Львівському передмісті старовинної Жовкви. Не дарма вона знаходиться в охоронному списку ЮНЕСКО.
Богдан Волошин
публіцист
Неймовірної краси храм, зведений понад три століття тому — у 1720-му році, приміряє нові шати, сяє свіжим ґонтямПокрівельний матеріал у вигляді тонких дощечок. Завершуються зовнішні реставраційні роботи, робітники займаються благоустроєм: облаштовують доріжки, викладаючи пласкі плити лупаного каменю, влаштовують рівчаки для водовідведення, зміцнюють фундамент. Метушня, робітний гамір такий незвичний біля храму, але такий приємний — старовинна церква, як невіста у нових шатах, скоро красуватиметься серед райського садочку...
Коли недавно почув, що у храмі Трійці в Жовкві, одній із найулюбленіших галицьких церков, завершують реставраційні роботи — одразу вирішив навідатися, лиш чекав погідної днини. І ось, перед несподіваною квітневою сніговицею я вибрався у Жовкву. Усім, хто прибуває в це заворожене красою містечко зі Львова, раджу не їхати в центр, а вийти на Львівському передмісті. Зупинка знаходиться акурат перед дерев’яним храмом Пресвятої Трійці. Благословенна Богом і талантом людей церква наче пливе на візерунчастій куртинічастина фортифікаційної споруди неба. Колись, літ тридцять тому, коли я вперше побачив се дерев’яне диво, церква була потемнілою від часу і негод, а нині вона в ясних золотавих шатах, весела, показна, така притульна і ласкава, аж хочеться її погладити, щоб впевнитися в її реальности...
Із нетерпінням чекатиму цілковитого завершення робіт, встановлення пречудового п’ятиярусного іконостасу, створеного майстрами Жовківської школи малярства та різьби Івана Рутковича на початку ХVІІІ століття. Так хочеться знову побачити усміхнений лик жовківської Богородиці — втілення добра, любови і всепрощення.
Сподіваюся, чекати залишилось недовго. У сей важкий час кривавих випробувань для нашого народу, відновлення однієї з культурних перлин України буде не просто символічною подією, а важливим знаком для світу — ми були, є, і будемо. Як і українська культура.