Замок Гербуртів на Сліпій горі. Золота галицька провінція
09:25, 19 травня 2023
Є такі місця в благословенній Галичині, де напрочуд легко дихається і думається, вони загадкові і приховані, не завше доступні й таємничі. Тут гояться розбиті серця і світлішають думки, втішається душа і народжуються надії. Саме такі відчуття охопили мене, коли піднявся на Сліпу гору і опинився віч-на-віч із замком Гербуртів, що поблизу Добромиля.
Дорога туди далеченька і непроста: спершу треба подолати понад 100 км від Львова до Добромиля, а там вже вирішувати, яким із двох шляхів добиратись до замку. Можна від самого міста перейти місток через річку Вирву, дістатись на Чернечу гору до Василіянського монастиря, а далі попри дебру дертись на Сліпу гору до замку. Інший шлях – дістатись села Тернава, що за кілька кілометрів від Добромиля і почати поволі підійматись в гори: спершу селом, потім звернути на цвинтар, а далі польовою дорогою аж до підніжжя вкритої лісом Сліпої гори.
Саме отим другим шляхом довелось підійматись й мені. З кожним кроком панорама ширшала і відкривались пречудові краєвиди – лагідні гори, затишні долини, високе небо і грива кошлатого лісу на овиді. Потім занурення у хащі, наповнені співом пташок і доста крутецький підйом до замку.
Усі фото Богдана Волошина
Його не видко за лісовими хащами, але коли дерева розступилися, переді мною постала могутня вежа із брамою і я відчув себе маленьким хлопчиком, що питає дозволу піти погуляти у чимсь незадоволених батьків.
Замок, наче й в руїнах, але досі справляє враження старого воїна-звитяжця, якого ніхто не переміг за століття. Може тому, що ця твердиня Гербуртів слугувала іно для оборони, а не для палацових гульок. Грубезні стіни, провалля казематів, склепіння колишніх палат, високі бійниці в мурах – усе наїжачене проти супротивника, що може напасти в будь-яку мить. Надзвичайне місце.
Мурований замок на Сліпій горі розпочав будувати у 1566 році Станіслав Гербурт, а у 1614-му Ян Щасний Гербурт надав грізній твердині ренесансних рис.
Шкода, що така неймовірна перлина нидіє на марґінальних туристичних шляхах, бо заслуговує не лише на увагу, але й на консервацію і бодай часткове відновлення. Тепер в ці місця покладена перфектна асфальтівка, дістатись сюди можна з вітерцем, та й подивитись у довколишніх горах і долах є на що. Надзвичайна природа, чимало непересічних архітектурних пам’яток і багата історія краю – маю надію, що цей куточок Галичини, затиснутий між Карпатами і польсько-українським кордоном, отримає друге дихання й усі спраглі спокою, чистої природи та краси матимуть змогу побувати в цих мальовничих і загадкових місцях.
