Віддав картині 38 років життя. Спогад доньки про художника Миколу Івасюка

Мій батько Івасюк Микола Іванович народився 14 квітня 1865 року на Буковині, в селі заставні, що потопає в зелених садах мальовничих пагорбів та численних ставків. Скільки краси навколо! Село здавна славилося своїми вишивальниками та різьбярами.

<p>Микола Івасюк. Художник Станіслав Яновський, 1894 рік</p>

У такому оточенні зростає маленький Микола, згодом видатний художник, співець героїки українського народу і рідної природи. Батько хлопчика був добрим столяром і різьбярем, а мати — вишивальницею. Закінчивши нормальну школу в Заставні юнак без труднощів влаштувався до Чернівецької вищої реальної школи. Згодом буде розповідати мені, як він брався навчати читати та писати рідну матусю.

У Чернівцях викладачами рисування та живопису був Юстин Пігуляк1845−1919, відомий буковинський художник портретист. Він і став тим першим учителем малювання, завдяки якому обдарований юнак розвинув свій природний талант.

Пізніше, у 1894 році Микола Івасюк, долаючи складний лабіринт матеріальних перешкод, вступає до Віденської академії мистецтв. Тут під керівництвом видатних художників починається новий період у його житті та творчості.

Він зближується з передовими діячами світової та української кудьтури, геніальним письменником і вченим Іваном Франком, основоположником реалістичного напрямку в галицькому образотворчому мистецтві Корнилом Устияновичем, славетним польським баталістом Юзефом Брандтом. М. Івасюк створив в цей період варіанти картини "Богдан Хмельницький під Зборовом" і досі популярне в нас полотно "Козак з дівчиною біля криниці", "Автопортрет"1897 р. та інші.

Після закінчення цього навчального закладу і відбуття військової повинності в австрійській армії М. Івасюка, як одного з кращих художників історичного жанру, рекомендовано для продовження студій у Мюнхенській академії мистецтв. Там у 1894 році він розпочинає роботу над найвизначнішим своїм твором "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва". Над цією картиною він працював до 1932 року, тобто майже протягом усього свойого зрілого творчого життя. Її розміри 5х3,5 м. Цікава така деталь, що досі залишається невідомою навіть мистецтвознавцям-професіоналам. У лівому кутку картини серед людей, які зустрічають гетьмана три жінки в старинних очіпках. Прототипом першої з них ліворуч була дружина художника, другої — молодша дочка Олександра і третьої — старша дочка Олена. Індивідуальні риси облич і характерів дуже схожі з реальними. Позаду Б. Хмельницького з-за гурту козацької старшини скромно виглядає голова запорожця в білій кучмі. Фактично ж це — ще один автопортрет самого художника.

Мало кому відомо також, що батько створив цілу низку ескізів до "В’їзду Богдана Хмельницького в Київ". Один з них зберігається в Державному музеї українського образотворчого мистецтва в Києві, розміром 1,5х1,2 м. Другий експонується у Львівському музеї українського мистецтва (розмір 90х60 см). Третій — автопортрет самого художника в козацькій білій кучмі, що згаданий вище (олія, розмір 15х12 см)  —зберігається в мене. Були й інші, та їх доля мені невідома. Не раз я, знаючи батькові задуми, приводила до його майстерні своїх знайомих, а він змальовував з них відповідні персонажі.

Із щирою доброзичливістю ставився до батька і його творчості письменник Осип Маковей, докладав усіх сил, щоб допомогти йому матеріально під час навчання, виступав у пресі із статтями про мистецький доробок буковинського художника. Також з щирою взаємністю віддячував йому й Івасюк. Не одне тепле слово звучало в нашій сім’ї на адресу цього письменника. Я щаслива, що на схилі віку могла відвідати його могилу в Заліщиках над Дністром і покласти на неї букетик живих буковинських квітів. Бував у цьому місті ще в молоді роки й автор "В’їзду Богдана Хмельницького до Києва".

Одружився М. Івасюк у 1898 році в Мюнхені з Цецілією Христіаною Юнг, дочкою небагатих мешканців цього міста. Мама1880−1960 роки  була дуже гарна і чудово співала, але якоїсь спеціальності, навіть загальної середньої освіти батьки не могли їй дати. У тому ж році молоде подружжя переїхало до Чернівців. Тут у кредит батько купує будиночок у якому разом з Ю. Пігуляком організували першу художню школу для бідної, але талановитої сільської молоді з Буковини. Там він навчав дітей незаможних батьків, незалежно від їхньої національності.

У 1899 році Івасюк намалював пастеллю портрет своєї дружини (75х75 см.) А з дітей у цьому аспекті найбільше пощастило мені. Перший портрет він намалював мені, коли я була дворічна дівчатком (1908, олія, картон, 50х50 см.). Потім створив ще два.

Вся наша родина завдяки батькові та його розповідям з великою пошаною ставилася до геніальної поетеси Лесі Українки. М. Івасюк вважав великим щастям своє особисте знайомство з авторкою "Лісової пісні". Протягом усього дальшого свого життя з винятковим теплом і пієтетом згадував про зустрічі з нею в Чернівцях, що стали однією з найяскравіших сторінок у багатющій історії його творчих взаємин з видатними діячами культури різних народів.

***

Як російська армія в 1914 зайняла Східну Галичину, а в тому числі і Львів, батько забирає з собою картину "В’їзд Богдана Хмельницького до Києва" та інші полотна і разом з молодшою дочкою Олександрою виїжджає на Східну Україну. У 1915 році, коли почався наступ німецько-австрійських військ, мама зі мною також переїжджає до Києва. Але там довго не довелось пожити: всіх колишніх австрійських підданих було евакуйовано вглиб Росії. Ми опинились в Ростові-на-Дону. Там батько намалював пастеллю мій другий автопортрет (90х70 см., тепер зберігається в мене).

***

Після війни думки про Україну, де розпочалось нове життя, його не покидали. Часто говорив нам, щоби повернутись до Києва. Лише переборовши величезні труднощі, він разом з родиною в 1926 році назавжди виїжджає до Радянського Союзу і остаточно осідає в Києві. Для остаточного викінчення "В’їзду Богдана Хмельницького до Києва" батькові дали приміщення на Володимирській вулиці, 55. Там у 1932 році і був зроблений останній мазок пензлем на найвизначнішому творі М. Івасюка. Для кращого збереження картини автор зняв її з підрамника, скрутив у рулон, вложив до спеціальної довгої скрині і поставив вертикально в куточку нашої квартири. А йшов тоді йому 67-й рік. Загалом "В’їздові Богдана Хмельницького до Києва" він віддав з перервами 38 років життя.

Під час воєнного лихоліття багато творів і особистих речей художника розгубилось. Невідомо де зараз мій третій портрет, що його намалював батько пастеллю в 1929 році (розмір 70х50 см.) Лише завдяки турботам Василя Касіяна в 1963 році з-за кордону на Батьківщину повернулась одна з найкращих картин М. Івасюка "Іван Богун у бою під Берестечком". У Києві батько замовив був кольорові репродукції і всі вони дуже швидко розійшлися. Навіть у нас жодної з них залишилося. У ті роки десь зникла картина "Поцілунок", власне її останній варіант, який мені дуже подобався. Наче й сьогодні бачу її: під яблунею, що вся у квітах, стоїть козак, на голові кучма, вуса чорні, очі чорні, на плечах накинута кирея. Він цнотливо обіймає дівчину в білій вишиваній сорочці і віночку з живих квітів на голові. Всю цю щасливу пару закоханих заливає яскраве місячне світло.

Свій помітний слід залишив художник і в історії українського плакатного мистецтва. Він приймав замовлення від кіностудії О. Довженка, на виготовлення афіш таких фільмів, як "Сорочинський ярмарок", "Скарамуш", "Проданий апетит" та ін.

***

А був він великим оптимістом. Навіть у найважчі хвилини завжди вірив, що все буде гаразд. Сприяло цьому і його міцне здоров’я. Скільки пам’ятаю, він майже ніколи не хворів. Хіба що переніс тиф у 1920 році, та й тоді завдяки сильному організмові і турботливому доглядові матері порівняно швидко видужав. Його зріст становив 170 см. Мав він голубі ласкаві і добрі очі з ледь помітною смішинкою, ніс з маленьким горбочком, волосся темно-русяве, борідка також темна. Молодим займався фізичною культурою. Дуже добре плавав, але незважаючи на те, він одного разу ледь-ледь не потрапив у біду. Це було в Києві 1927 року на Трухановому острові. Ось він пливе по Дніпру і вже завертає до берега, як тут його закрутив вир і не дає ніяк вибратись з води. На щастя, якийсь хлопець, мабуть років 22−25, поволеньки наблизився до батька, охопив його і на плечах витяг з небезпечного місця. Ми не встигли й подякувати рятівникові, бо він кудись раптом зник.

***

Влітку 1937 року, десь у липні я приїхала із Воронежа, де працювала разом з чоловіком, у гості до рідних в Києві. Склалось так, що саме тоді я бачила батька востаннє… 25 листопада 1937 року його життя закінчилось.