"По своїм переконанням Махно не був Українцем". Генерал армії УНР про лідера анархістів

Війна творить героїв, революція – вождів. Разом з тим революційна хвиля виносить на верх різні індивідуальности з великим честилюбством, хворобливою амбіцією та бажанням використати для своїх особистих цілей сприятливі обставини. Ці постаті своїми акціями часто-густо причинюються до розрухів у країні, а іноді вони ускладнюють боротьбу між різними ідейними угрупованнями, що змагаються в той час за свої впливи.

<p>Нестор Махно в таборі для переміщених осіб у Румунії, 1921 рік</p>

На Україні в періоді 1917—20 рр. з'явилася сила різних отаманів. Частина з них була справжніми лицарями, що боролися за кращу долю Батьківщини; багато з них лягли головами або мучаться й досі ще на каторжних роботах на далекій півночі; інші — навпаки, легковажили справу і в своїй несвідомомсті хиталися на всі боки від Петлюри до поляків (отаман Оскілко), або до білої та червоної армії і розуміється всі вони шкодили справі. Нарешті ми знаємо таких пройдисвітів, що всю свою кипучу енергію та здібности скерували виключно в напрямку звичайного бандитизму та терору над мирним населенням. Найбільш визначним  та яскравим представником цієї категорії — руїнників — був Нестор Махно. Для того, щоб у відповідний спосіб оцінити ролю цього руху в історії нашої визвольної боротьби та зробити певні висновки на будуче, ми мусимо більш докладно зупинитися на діяльности Махна та його програмі.

В 1917 році бувший народний учитель Махно повернувся із заслання на Сибірі до свого дому (містечко Гуляйполе на Катеринославщині). Свій визначний "стаж", який тоді високо розцінювався, а також і революційно-бурхливий настрій населення, Махно зумів як найліпше використати натягнувши на себе плащик "оборонця" бідного народу та "местника" за його кривди. Разом з цим цей отаман, щоб надати імпозантно політичний зміст свойому рухови, підняв червоний прапор анархізму. Себто Махно проголосив заперечення всякої влади, відмовлення всяких обовязків громадянина державі й свойому народови. Цих анархічних засад Махно твердо додержувався за весь період громадянської війни на Україні. З цими переконаннями і поглядами він залишився і на еміграції. Його ж урочисто поховали представники міжнародного революційного руху з якими він співпрацював у Франції та солідаризувався. Майже однаково непримирно він ставився до української республіканської армії і до військ білої та червоної Москви, якщо вони йому перешкоджали панувати на Катеринославщині (немов би це був його особистий маєток). Одначе Махно, цей нібито ідейний анархіст, сам залізом і кровю підпорядкував та змушував собі коритися ці околиці та великі міста, напр. Катеринослав, Мелітополь та інші. Правда ніде він  не організував життя та ладу, а обмежувався звичайно грабунками та жорстокою розправою зі своїми ворогами, після чого Махно прямував далі за новою добичю (трофеями). Як бачимо, його гасла не відповідали діяльности та вчинкам цього "батька" хуторянського анархізму.

Значним успіхам отамана Махна та його впливам сприяли з одного боку обставини того часу, з другого характеристичні риси цього демагогічного ватажка. Ситуація в той час на східних землях України була надто скомплікована та небезпечна  для нашого народу. Україна після повалення гетьманату зробилася ареною жорстокої громадянської  та визвольної війни, а також місцем для ріжних соціяльних і національно-державних ідей та гасел. На жаль, українські малосвідомі маси не добре ще запізналися, з ким іти і де шукати собі порятунку. Дійсно, тут був широкий простір для авантур енергійних та безпринципних людей. І такі знайшлися. В цілях історичної правди  треба ствердити, що здібностей отаманови Махнови не бракувало. Але він не визначався ні моральними якостями, ні українським патріотизмом. Отаман Махно був людиною сильної волі, мав здоровий розум, рішучість, особисту відвагу, жадобу влади та добре розумівся на психіці населення. Крім того Махно мав організаційний хист, нарешті в нього було вміння в момент небезпеки опертися на когось з ворогів, хто в дану хвилину виявляв більшу силу та потужність щоб опісля завчасно зрадити свойого спільника, коли бойове щастя та настрій населення відверталися від нього. Цікаво відмітити, що кінець  махнівщини прийшов тоді, коли ущухла громадянська війна, в умовах якої лише міг існувати махнівський рух. Червона Москва збройно перемогла своїх ворогів і розтрощила відділи Махна, а самого його змусила тікати за кордон.

<p>Прапор махновців, 1920 рік</p>

Мусимо розглянути, якими силами керувався отаман Махно і якими методами він послуговувався щоби так довго і гучно гуляти та бенкетувати на Катеринославщині. Поперше, він зібрав навколо себе сотню своєї оборони з відважних здорових вояків. Вони сліпо виконували накази свойого отамана і були готові іти за ним в огонь і воду. Далі Махно почав формувати своє військо. Для цієї мети він створив штаб, змусивши в ньому працювати під загрозою розстрілу добрих військових фахівців. За начальника штабу Махно, здається, призначив старшину з освітою воєнної академії. Штаб сформував легкі боєздатні кінні відділи, добре озброївши їх численними скорострілами, а навіть опрацював дуже влучну тактику партизансько-регулярної війни. Між іншим для скорострілів було пристосовано "тачанки" (повозки на ресорах) з кінною запряжкою. Це зробило його відділи більше рухливими, давало змогу більше маневрувати й несподівано атакувати ворожі частини.

Для ліпшої ілюстрації його метод треба навести з книжки М. Рибакова "Махновские операции в 1920 г." опис однієї події: Шпигуни та розвідчики махновських повстанців були в кожному селі, вони ширяли скрізь, то під виглядом старців та красноармійців, що шукали своїх частин, або робітників з шахт… Цей дослідник зазначує, що ріжного роду відділи Махна та повстанців були розташовані м. Катеринослав, стація Сінєльнікова, м. Гуляйполе, міста Бердянськ-Мілітополь. З цього прикладу добре видно ті поважні сили, якими диспонував Махно і його впливи серед повстанців Катеринославщини.

***

При кінці 1918 року червона Москва пішла війною проти Директорії. По змові з большевиками повернули фронт проти української справи  і деякі наші отамани, що раніше брали участь у повстанні проти гетьмана. Між ними опинився і отаман Махно. Він перший розпочав широкі операції на Катеринославщині і своїми загонами захопив всю її південно-східну частину активно погрожуючи запіллю Запорозького корпусу, що боронив тоді Харківщину від большевицької навали. Внаслідок цього українське військо було змушене стягнутися на правий берег Дніпра та залишити Катеринославщину. Цим несподіваним і важким для нас ударом отаман Махно значно причинився до успіхів червоної армії, що в той час була заслабою на Україні. Без допомоги Махна напевно большевики не спромоглися б захопити Лівобережжя і відрізати нас від важливої в стратегічному відношенні Катеринославщини.

В дальшому Махно продовжує співпрацювати з большевицькою армією проти українських військ. Літом 1919 р. обєднані Українські Армії розпочали свій переможний похід на Київ та Одесу. По лівому березі Дніпра та від Чорного моря йшов Денікін на Москву через Харків. Населення на Україні повстало проти большевицької влади. Махно на власну руку теж почав нищити запілля большевиків в районі Миколаєва та грабувати їхні склади. Одначе сутичок із переможною тоді білою армією Махно уникав. Але при кінці 1919 р. обставини змінилися. Махно з району Умані де він тихенько переховувався із своїми загонами, кинувся на запілля білої армії, грабуючи та руйнуючи. Махно пройшов огнем і мечем майже до Донщини, знову ж таки значно допомагаючи большевикам. Нарешті в 1920 р. Махно умовляється з Врангелем, воювати проти большевиків.

В кінці ризький мир підписано. Українське військо змушено було відійти за Збруч, большевики скупчили проти Врангеля переважаючі сили і скинули його в море. Розуміється Махно їм знову енергічно допомагав нищити запілля білих, та сподівався подяки за це з боку червоної  Москви.

Отже отаман Нестор Махно був без сумніву здібною, визначною людиною й добре надавався до проводиря повстанських революційних мас. Він міг дуже багато допомогти українському народови в часах його героїчної визвольної боротьби. Ситуація дуже сприяла його самостійним чинам, бож 1. Катеринославщина була значно віддалена від українського державного центру, а тому безпосередньо керувати повстанським рухом для штабу дієвої армії було майже неможливо. 2. На Катеринославщині  не виявився на той час український провідник, що міг би помірятися впливами та своїм авторитетом з Махном. Правда Махно винищив своїх сильніших конкурентів, як напр. він убив отамана Григорієва, що поспішав на зєднання з Українською Армією. 3. Населення Катеринославщини визначалося своєю войовничістю, завзяттям і запорозькою вдачею. Тому Махно мав повну змогу, висунувши гасло української державности, відмовившися від грабіжництва ще ширше розгорнути повстанський рух і, ідейно поглибивши його, підпорядкуватися от. Петлюрі та штабу Дієвої Армії для спільних плянових операцій. Ми маємо певні підстави твердити, що в такому разі стратегічно-політична ситуація значно покращала б  і були б успішніші висліди нашої боротьби. Треба ще додати, що по своїм переконанням Махно не був Українцем, до останнього часу навіть зовсім не вмів і не хотів говорити по українськи і не цікавився українською проблемою.