Свято Маланки та Василя. Стаття 1945 року

Щедрівки

Вечір. Зійшов місяць. Довгі тіні дерев простягайся впоперек вулиць. Тихо. Село сховалося під грубим покривалом снігу, причаїлось, але не спить. У вікнах яскраве світло, по хатах метушаться, печуть млинці та виглядають щедрівників. Щедрівники не забарились. Вони вже стоять під вікном сусідської хати і хором виспівують: 

Ой на річці на Йордані,
Там Пречиста ризи прала,
Свого Сина сповивала,
На ялині колихала.
Прилітали два янголи,
Взяли Ісуса Христа,
Та й понесли попід небеса.
Всі небеса розтворились,
Усі святі поклонились
Щедрий вечір, добрий вечір,
Добрим людям на цей вечір.

Господиня винесла гарячих млинців і щедрівники побігли до іншої хати. 

На півдні України на цей вечір печуть бублики. Діти, йдучи щедрувати, перекидають через плече мотузок і нанизують на нього свій “зарібок”. Для дітей ще велика радість і цей вечір надовго залишається в їх пам’яті. 

Але це діти. Вони щедрують лише під вікнами і до хати не заходять. 

Інша справа дорослі щедрівники – парубки. Найбільший жартівник вбирається “Маланкою”. Він одягається в жіночу вишивану сорочку, запаску, пов’язує хустку, оперізується червоною крайкою і йде, жартуючи, з “Василем”. 

“Василь” – це також парубок; високий, спритний і добрий жартівник. Він також убирається в святочний стрій – вишивану сорочку, широкі сині штани, синю шапку, сіру свиту й оперізується кольоровою крайкою. 

Третій парубок вбирається за цигана: натягає на себе найгірші лахи,' мастить сажею обличчя, бере в руки довгого нагая, тьохкає ним і підганяє “козу”. 

“Коза” – теж хлопець. Він одягає на себе вивернений догори вовною кожух, заздалегідь готує з шкіри опудало козячої голови і одягає на голову, як шапку. Потім іде скарбник або міхоноша. Ці щедрівники вже заходять до хати і найбільше туди, де збираються хлопці та дівчата на “Маланки”. 

Спочатку підходять під вікно і коза щосили кричить: “Ме… ме... ме...”. 

А циган гукає: 

–      Пане-господарю, коза замерзає, до хати пустіть!

Господар, а найбільше дівчата й хлопці, відчиняють двері і запрошують усіх до хати. У хаті спочатку щедрують: 

Маланка ходила, Василька водила.
–    Васильку мій, татку, пусти мене в хатку
Я жита не жала, чистий хрест держала,
Золоту кадильницю у руках тримала.;
Кадіться люди, до вас Христос буде.
Богові свічку ставте, а нам калач дайте.
Щедрий вечір, добрий вечір,
добрим, людям на цей вечір.

Потім ще приспівують до кози: 

– Де коза рогом, там жито стогом... 

Після щедрування починаються жарти з “циганом”, “козою” і з “Василем” та “Маланкою”. 

Усі раді таким відвідинам і затримують, намагаються не пустити від себе “Маланки, а без неї і “Василь” не сміє вийти з хати, а без нього і “циган” “кози” не поведе. 

Нарешті, “Василь” відвойовує свою “Маланку” і веселе товариство рушає далі щедрувати. 

На “Маланки” ворожать

На “Маланки”, ввечері проти Нового Року, дівчата ворожать. Найперше, це виймають з пляшки гілочку вишні, що її дівчина зрізала і поставила в воду на Катерини (7. грудня за н. ст.). Якщо гілочка розцвіла, то дівчина вийде заміж і буде щаслива, а якщо зів’яла, то й щастя дівчини зів’яне. 

Потім дівчина виходить на вулицю і лічить кілки у плоті – “удівець – молодець... удівець – молодець... удівець”... якщо на цьому скінчиться останній кілок, то кажуть, що дівчина за вдівця заміж піде, а як лічба скінчиться на “молодець” – то це добре – за парубка вийде.

Або перед вечерею – дівчина збирає зі столу ложки, виходить на поріг і торохкотить ними. Заторохкотить та й слухає, де собаки брешуть. І так до трьох разів. З якого боку чути собак, туди вона й заміж піде. 

Кидають ще взуття через хату. Куди ніском упаде чобіт, у той бік і занесе її доля з чоловіком. Але цієї ночі ворожать не лише дівчата, а й поважні віком люди. 

<p>Ряджені &ldquo;Маланки&rdquo; в околицях м. Коломия Станіславської (тепер Івано-Франківської) області, 1960-ті роки.&nbsp;</p>

Господаря завжди цікавить, чи випаде гарний дощ у травні, яке наступного року літо буде і чи можна сподіватися врожаю. 

Для цього вночі проти Нового Року найстарший віком чоловік кладе на вікно дванадцять пелюсточок з цибулі. Кожна пелюсточка відповідає одному місяцеві року. У кожну з них насипають потрошку соли і лишають на цілу ніч. Ранком на Новий Рік, як зійде сонце, дідусь оглядає сіль, що є в пелюстках, і зауважує наслідки. В якій пелюстці сіль суха, – той і місяць має бути сухий. Де сіль мокра то й місяць дощовий буде. 

Новий Рік

Рано-вранці, як проспівають треті півні і почне на світ благословитися, “посівальники” вже понабирали повні кишені пшениці і пішли до родичів “посівати”. Вважають за недобру ознаку, як прийде першою посівати дівчина. Взагалі, посівати мусять хлопці, а дівчатам це не зовсім пасує. 

Посівальник заходить до хати, скидає шапку, набирає повні жмені зерна, посіває на образи і не співає, а вигукує речитативом:  

Сію, вію, посіваю,
З Новим Годом поздоровляю,
На щастя, на здоров'я та на Новий Рік,
Щоб уродило так, як і торік,
Жито, пшениця і всяка пашниця,
Коноплі під стелю на велику куделю.
Будьте здорові з Новим Роком і з Василем!
Дай Боже!

За привітання посівальник одержує нагороду грішми, пряниками, цукерками. Підчас посівання діти або й доросла господиня, наставляє руку й ловить зерна. Кажуть, що скільки зернин на руку впаде, стільки й щастя матиме той, хто зловив. 

Від Різдва до Нового Року хату замітають “на дві половини”. Ту частину змітин, що “від порогу”, – виносять геть, а від половини хати до покуття – забирають ранком, на Новий Рік, виносять у садок і там палять, “щоб нечисть згоріла і на деревах нічого не заводилось”. 

Крім того, кожне дерево перев’язують солом’яним перевеслом з “дідуха”, щоб “весною гусінь на дерево не лізла”. 

Уже так, як у добрий сніданок сходяться родичі.: Приходять до старих батьків одружені діти, або сходяться куми, або й Василь якийсь у селі знайдеться. Кожне приносить з собою паляницю чи калач та пляшку горілки. 

Сідають за стіл і “дай Боже!”. А так десь по обіді запрягають найкращі коні в “козирки” і з піснями та вигуками їдуть кататися. Вистояні коні не чують під собою ніг, і сани мчать, як на крилах, тільки сніг вихорем розлітається на всі боки. 

Джерело: Степовий О. Свято Маланки та Василя. Голос. 1945. Ч.1. 3 січня. С. 4.