Гора Макітра. Золота галицька провінція

Вона справді нагадує перевернуту макітру, що на маківці поросла соснами. Підйом пологий і з тих, що заохочують до спинання, щоб озирнутись на вершині на весь білий світ. І підйом направду того вартує, бо на горі відкривається пречудовий вигляд на всю Звенигородську долину: униизу зручно примостилися Відники і Звенигород, а за спиною горнуться до пагорбів Гринів, Коцурів і Підгородище, наїжачилися лісом гори Хом і розлога Камула.

Тут із прадавніх часів селилися люди. Про це свідчать дослідження істориків та археологів. Відомо, що на південно-західній околиці Гринева, в урочищі Могила, на схилі гори виявлено ґрунтовий могильник з тілоспаленнями в урнах пшеворської і липицької культур. А в урочищі Гора Макітра, поблизу самої гори — давньоруське селище ХІ — ХІІІ століть. Не дарма подейкують, що на самій Макітрі жила якась окаянна баба, що вказала ординцям таємну стежку до літописного Звенигорода, столицю удільного давньоруського князівства, яку зрештою нападники й спалили.

Урочище Криве на околиці села, біля підніжжя гори Хом, на пологому березі болота — поселення пшеворської культури та давньоруського часу ХІ—ХІІІ століть. Неподалік Гринева — поселення черняхівської культури. В урочищі Нива на піщаному кар’єрі — поселення скіфського періоду…

Коли тихо, а тут майже завше тихо, на Макітрі чутно голоси душ, що жили століття і століття тому в цій місцині. А моʼ це вітер заплутався у пружному вітті сосен і сипле прокльони на гостру смарагдову глицюхвоя?

Дуже хтілося побачити новонароджене сонце, але сего дня воно заховалось, сповите у кошлаті пелюшки хмар. Небо обійняло вистиглу землю, що потроху відтавала у відлигу. Пахло мокрою травою, хвоєю і вогким вітром — наче рання весна завітала поміж Гологірські пасма. Але до неї ще цілих два місяці зимування.

Властиво навесні Макітра пречудова: вкрита ніжними первоцвітами, спалахує жовтими пломінцями горицвіту, обрамлена поставними деревцями дикої аличі, що красуються як невісти у пищному вельоні з тисяч білосніжних квіток. Долина вкривається смарагдовим килимом пільБезліса рівнина та луків, квітнуть садки, а в небі батярує веселе сонце…

Аж захтілося перенестися у ті теплі весняні дні. Але так не буває. Після найдовшої ночі сонце поволи спинатиметься на маківку неба, потроху продовжуючи світловий день, даруючи надію на тепло і добро.

Саме тут, на затишній Макітрі, що бачила як сюди прибували люди, селилися, плекали дітей, воювали, боролися за виживання, полювали, пасли худобу, орали нивку і збирали врожай, особливо відчувається тяглість і неперервність життя. Яке було, є і буде.