"Дай Боже, щоб другий Великдень святкували вдома, на вільній Україні". Із сатиричного журналу Січових стрільців

Великоднє слово "Самохотника"

Здорові були, Січове Товариство!

Христос воскрес!

І ось діждали ми Великодня четвертого вже Великодня за час цієї страшної війни! Всіляка святкувалося за це час це велике свято — і сумно й весело! Всіляко бувало! Святкували ми його й на далекій чужині й у своїй рідній Країні. Багато з Вас святкувало його, першого року меньше, а відтак, коли вже Москалі втекли були з галицької Вкраїни, більше — дома, а богато святкували таки на Січі, чи в полі, чи в Коші, чи в вишколі, чи по станицях. Тим не так весело святувалося. Вони за чаркою руму, за піснею стрілецькою — забували свою самітність, свою безрідність — і сяк-так весело спливало їм це велике свято Воскресення. Оттак святкував усі свята й "Самохотник". І цього року так святкуватиме. Не має в нього ні роду ні родини від часу як батько тріс. Та навіщо йому роду, чиж ви, Січове Товариство йому не рід чи не близші серцю як найблизша рідня. От тим то "Самохотник" як доси святкував, так і сьогорічний Великдень святкуватиме на Січі, серед Вас, Січове Товариство.

Старим козацьким звичаєм рад би він з усіма Вами похрестуватися, свяченим яйцем поділитися, гарними писаночками обдарувати Вас. Та годі! Вас багатенько, Братця, той не на одному місці. Ви всі! Одні на широкій Україні помагають Матір визволяти, другі у вишколі вчаться воєнного ремесла, треті в Кошеві підірване воєнними трудами здоровля поправляють, а ще инші аж гень над синім Дунаєм, у далекій старинній столиці, вчаться черево ремінцем добре стягати. Годі й свяченим яєчком ділитися. Яйця тепер дорога річ….

Бажаю Вам усім, славне Січове Товариство: "Дай Боже, щоб другий Великдень святкували ми вже всі вдома, серед своїх рідних, на вільній Україні "без холопа та без пана", а заразом, щоб усі ми стали й духом вільні, скинули з себе всі познаки рабства, неволі! Перед нами тільки один правдивий шлях: шлях правди й любови! Тож уперед по цьому шляхові витривало й завзято. Нехай не буде між нами ні рабів, ні поклонників рабства. У вільній Україні й громадяне вільні, вільні серцем і духом!

Воскресення день, просвітімся люде!

…
НОВА СТРАТЕГІКА

Стрілець А.: (бачить, як справний офіцер столової студіює воєнну карту та значить щось на ній олівцем). Ого п. вістун і ви займаєтеся стратегією! Но! Но!

Стравничий: Але деж там! Це карта нашого повіту! А оце харчова стратегіка. Червоними чертками позначив я, де можна дістать яєць, синім де дістану бульби та збіжа, а чорним де можна купити худобу чи безрогу на заріз.

ВІДПУСТКА НА ОБРОБЛЕННЯ ПОЛЯ

Стрілець: (зітхає) Колиб так дістати вже цю відпустку на оброблення поля, то чоловік відпочив би собі…

СТРІЛЕЦЬКИЙ ЖАРТ

Було це ще тоді коли Кіш У.С.С. стояв в одній місцевості на Угорщині. До одної реставрації входить двох У.С.С. із "старої войни". Один з них веселим виразом звертається до господаря:

<p>Ілюстрація з "Самохотника"&nbsp;</p>

— Пане господарю, чи дасьте нам за наші гроші добрий обід?
— А чогож ні? Прошу сідайте!
— А перед обідом горілочка й перекуска за наші гроші будуть?
— А певно, певно. А яка горілочка?
— Чиста з каплями! Но й до обіду плящина вина токайського, що?
— Дуже радо.
— А до кави лікер, правда?
— Якого тільки забажаєте…

Стрільці напилися досхочу горілки, з’їли перекуску, відтак добрий обід із вином, а відтак випили кілька кав із лікерами – опісля перший стрілець подав господареві дві короні й почав палко дякувати йому за багатий і смачний а дешевий обід.

— Дуже міні мило — відповів господар — але ви даєте міні дві  короні, а міні належиться 15 К.
— Помиляєтеся! Вам належиться тільки дві короні маю свідків
— Як??
— Таж я вас питався при вході чи дістанемо обід із горілкою, перекусами й вином, кавою та лікерами за наші гроші. Ви згодилися, а ці дві короні це всі наші гроші.

Господар подумав хвилинку, а відтак каже:

— Ну пожартували ви собі з мене та хай там, та за це я вас о щось попрошу.
— Дуже радо
— Я вам дам із цих двох корон іще корону решти, тільки пійдіть сьогодні на вечерю до реставрації мого сусіда напроти й зробіть йому такого самого збитка.
— О, це буде трудно
— Чому?
— Бо це саме він дав нам цих ді короні, щоби ми з вам пожартували собі

ПОБАЛАКАЛИ

Два У.С.С. їдуть поїздом на відпустку. Сидять довгенько мовчки, тільки люльки завзято пакають. Вкінці один виймає люльку з рота та каже:

— Чуєш?
— Га?
— Відкіля?
— Відтіля
— Куди?
— Туди
— Відпустка?
— Відпустка
— Богато?
— Досить
— Учора?
— Позавчора. А ти?
— Також
— Багато?
— Чимало
— Учора?
— Учора

Так поговорили оба з собою й знову повкладали люльки тай далі мовчки пакали

ІЗ ВИШКОЛУ У.С.С.

Десятник У.С.С. (до новобранця). На послідній науці повчив я вас, що при набиванні кріса, слід кріс держати дулом у долину. Стрілець Куций скажи міні чому се так?

Стрілець Куций (мовчить).

Десятник: Я так і знав, що ти туман вісімнацятий тож скажу вам ще раз: по перше, бо так треба, а по друге, бо инкаше було би проти припису. Розумно?

МІЖ ПОДРУЖЯМ

У.С.С. (що недавно оженився до жінки). Моя люба, моя дорогенька, я рад би тобі неба прихилити.

Жінка: Так, а сам хотів би остати на землі!... Правда?

Харчово-політичне міркування стравного Влодка Фука

Офіцирська столова, то страшна журба моя. Столової я стравничий, обов’язок мене кличе: ганяй, бігай за товаром, а то все тепер вже даром.

<p>Ілюстрація з "Самохотника"&nbsp;</p>

Було колись, чого треба чи купити, чи дістати, йдеш до першої ти хати, де хазяйка молодиця, чи дівчина гарна вється, вусом кивнеш, оком моргнеш, а як треба то й пригорнеш, ожениться обіцяєш і схочеш зараз маєш: бульби, круп, яєць, пшениці все достанеш в молодиці; схочеш масла, схочеш сира, кожна була тобі щира… 

Та то так було колись, а тепер як не крутись не поможуть вже мозолі і в коморі і в стодолі всюди пусто, голо всюди, що ж тут діять міні люде?

Воно правда в цілим світі тепер клопоти великі, ні що їсти, ні що пити, ні у чому вже ходити. Одинока всіх надія, що Вкраїна щось посіє…

Рік четвертий вже воюєм, а рік другий голодуєм та не наша тут вина — ми все це добре знаєм хто тут винен пам’ятаєм – і його відплатимо. Правда вийде як олива, будуть наші іще жнива, все своє відберемо.

Та поки все це іще буде, треба кинуться між люде, щось добути в столову, треба хист свій показати, що я вмію все дістати, навіть у важку добу. Знайте добра господиня, хоч порожна в неї скриня, із нічого щось зварить тож вас мушу попрощати, треба кинутись між хати  де щось вдасться купить.