Рата, приречення, присяга

93866f3-cdvr-01
Присяга підстаршинської школи в Чорному Лісі Фото: Архів Центру досліджень визвольного руху
Go to next

16:03, 12 квітня 2023

Go to next

Немає воїна без присяги. Її порушення мало завжди дуже важкі правові й моральні наслідки. І так воно залишилось й досі. Українці присягали на зброї, прапорі, Біблії, тризубі, хресті й на всьому одночасно. Присягали князям, гетьманам, монархам, народу, Україні. У храмах, палацах, на майданах, на могилах, у полі, лісі… 

Існували дуже прості ритуали й досить складні, за певним сценарієм, затвердженим на найвищому рівні, бо присяга — це один із символів державности. Разом із присягальником-воїном освячувалась його зброя.

galyna-pagutiak.jpg

Галина Пагутяк

письменниця, лавреатка Шевченківської премії з літератури

Рата — це присяга князеві. Ймовірно, цей ритуал запровадили варяги, але цілком можливо, що й раніше воїни присягали на вірність, і обряд був частиною ініціації, яку проходив кожен молодий чоловік. Первісно воїн називався "ратай", тобто той, хто склав рату. Були й ратники, нерегулярне військо, яке збирали для битви. 

Для нас слово "ратник" асоціюється зі списом — ратищем. Цікаво, що ратай після XII століття означав щось цілком протилежне – орача, плугатаря. У моєму селі Уріж на Дрогобиччині є гора Ратай, яку ще називають Городище, певно, найвисокогірніше військове поселення в регіоні. Назва свідчить, що воно виникло ще до XII століття.

Слово "рата" нині ми вживаємо у значенні "внесок, борг, який сплачують частинами". Цілком можливо, що між ратою-присягою і ратою-внеском існує зв’язок.

Термін "приречення" (прирічення) від слова "ректи" (промовляти) вживали січові стрільці. Окрім присяги цісареві, вони таємно складали обітницю Україні. Хто створив текст — не відомо, але вперше вона прозвучала у Стрию 3 вересня 1914 року, а вже менш ніж за два місяці відбувся один із перших боїв січових стрільців з московськими військами на горі КобилаДрогобиччина. Ті 16 юнаків з усієї України, які загинули в нерівному бою, певно, теж складали приречення:

"Я, український Січовий стрілець, присягаю українським князям, гетьманам, Запорізькій Січі, могилам і всій Україні, що вірно служитиму рідному краєві, боронитиму його перед ворогом, воюватиму за честь української зброї до останньої краплини крові. Так мені, Господи Боже й Архангеле Михаїле, допоможіть. Амінь".

Присяга_січових_стрільців._Старокостянтинів._1919

Головний отаман Симон Петлюра (у центрі) і полковник Євген Коновалець (праворуч за С. Петлюрою) приймають присягу у вишколу січових стрільців. Старокостянтинів, літо 1919 року

Фото: wikipedia.org

Що важливо, цей текст приречення вказує на неперервність військової традиції. До лав січових стрільців за два тижні добровільно зголосилося 28 тисяч чоловіків, але прибуло на службу лише 10 тисяч, бо деякі території вже захопили московські війська. З них австрійське командування дібрало лише 2,5 тисячі. Поляків було 10 сотень по 250 чоловіків. Вважають, що саме їхній протест вплинув на обмежену кількість мобілізованих українців.

Під видрукуваним текстом обов’язково ставили підпис особи, які присягали, і це надавало присязі додаткової ваги. А чітке формулювання "боронити рідний край" наголошувало на основній мотивації Легіону. Ким були ті добровольці? Дітьми "Просвіти", тобто свідомими патріотами, яким війна двох імперій дала шанс відновити національно-визвольні змагання вперше від 1848 року.

Після розпаду обох імперій України не вдалося об’єднати, її державність проіснувала недовго, проте уже сини січових стрільців змогли скласти присягу, щоб стати воїнами УПА. Цей ритуал з’явився 1944 року. Текст присяги затвердили на установчому Великому зборі Української головної визвольної ради 11—15 липня 1944 року біля села Сприняпоблизу міста Самбір, що на Львівщині. Присяга набула чинності за наказом Головного військового штабу УПА 19 липня 1944 року. Додали також інструкцію про порядок її складання та проведення святкових заходів. Присягали лише після проведення вишколу, коли воїни вже були впевнені у своєму виборі. 

0807350-cdvr-03

Присяга старшинської школи "Олені". Село Верхня Рожанка, Львівщина, 21 вересня 1944 року. Архів ЦДВР

Фото: Архів ЦДВР

"Я, воїн Української Повстанчої Армії, взявши в руки зброю, урочисто клянусь своєю честю і совістю перед Великим Народом Українським, перед Святою Землею Українською, перед пролитою кров’ю усіх Найкращих Синів України, та перед Найвищим Політичним Проводом Народу Українського:

Боротися за повне визволення всіх українських земель і українського народу від загарбників та здобути Українську Самостійну Соборну Державу. В цій боротьбі не пожалію ні крові, ні життя і буду битись до останнього віддиху і остаточної перемоги над усіма ворогами України.

Буду мужнім, відважним і хоробрим у бою та нещадним до ворогів землі української.

Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном.

Буду виконувати всі накази зверхників.

Суворо зберігатиму військову і державну таємницю.

Буду гідним побратимом у бою та бойовому життю всім своїм товаришам по зброї.

Коли я порушу або відступлю від цієї присяги, то хай мене покарає суворий закон Української Національної Революції і спаде на мене зневага Українського народу".

Присягали воїни на тризубі, поряд із яким клали зброю. Місцем складання обітниці був переважно ліс. У церемонії брали участь військові капелани. Насамкінець виконували гімн "Ще не вмерла Україна". У тексті присяги упівця вперше в історії України наголошено на меті — створити незалежну українську державу. І цих людей називали "бандитами" і "терористами" навіть в часи Незалежности, створюючи їм негативний імідж у світі.

Зміна однієї присяги на іншу мала відбуватися лише після зречення першої, чого не трапилось 1991 року: в українській армії залишились старі порядки й стара комуністична ідеологія. Після зречення слід було проголосити спадкоємність Збройних сил України від Легіону Українських січових стрільців та Української повстанської армії. Тоді б у нас не було стільки перебіжчиків у 2014 році, а 2022-го — зрадників. А, може, й не було б війни.

Значно мудріше вчинили українські козаки. 21 червня 1992 року в Переяславі-Хмельницькому зібралась Велика Рада Українського козацтва.Тоді  затвердили текст присяги на вірність Україні і проголосили зречення присяги на вірність московському цареві, яку дали 1654 року під час Переяславської ради. Ось прикінцеві рядки зречення:

910439_w_450

В'ячеслав Чорновіл у Переяславі-Хмельницькому на Київщині, 21 червня 1992 року

Фото: gazeta.ua
843599_w_450

В'ячеслав Чорновіл у Переяславі-Хмельницькому на Київщині, 21 червня 1992 року

Фото: gazeta.ua

"Помисливши над тим, вирішили ми, Українське Козацтво, щоби ті, хто на шию Україні нове ярмо хочуть повісити, не могли покликатися на стару козацьку присягу, то Українське Козацтво схвалює таке:

Від сьогодні і допоки сонце світить над Україною стара присяга цареві московському не діє, бо козацтво її зрікається, щоб дати клятву народу нашому вірно служити, тільки йому одному і нашій рідній Україні, і не пожаліти живота свого заради її свободи, честі і незалежності.

На тому давньої присяги, даної козаками на цьому ж місці, зрікаємося, в чому хрест цілуємо".

Це проголосив Гетьман Українського козацтва, уся Генеральна старшина й отамани, серед інших — В’ячеслав Чорновіл (Гетьман), Євген Петренко (головний отаман), Іван Гончар (духовний батько), Віктор Стріха (генеральний писар).

Згідно з ритуалом, Гетьман тричі спитав козаків: "Чи буде на те ваша згода?", на що ті відповіли: "Згода! Згода! Згода!". Після цього пролунав гарматний залп, який закінчив церемонію.

Схожі матеріали

CEO_мова.jpg

Азбучна війна, або як кирилиця мало до коша не пішла

600.jpg

Кому "покидьок", а кому "коштовність": усі значення слова "бастард"

600.jpg

“Нехай паннунця не гніваються”: як зверталися одне до одного українці 100 років тому

800x500 obkladunka Portnukow

Фронтирність України | Віталій Портников

Русь Московія Україна 1200

Русь, Московія та Україна

кочур 1200

Григорій Кочур. Людина, яка знала все

600.jpg

Аврал. Історія одного слова

600

"В дитинстві розмовляли тільки українською", — Віторіо Соротюк про українців у Бразилії

800x500 obkladunka Grucenko.jpg

Коли з’явилась українська мова | Павло Гриценко