Друга світова війна застала письменника Богдана Лепкого у Кракові, куди він разом зі своєю родиною переїхав у вересні 1939 року. Після закриття німецькою окупаційною владою Ягеллонського університету він заробляв перекладами та журналістською працею. Напередодні останнього Різдва у своєму житті, в січні 1941 року, Лепкий написав замітку "Під Святий вечір". Есе сповнене туги за Батьківщиною та Різдвом вдома – з дідухом, сіном під столом, 12 стравами та колядниками.
Богдан Лепкий
письменник, літературознавець, громадський діяч
Ще три, ще два, ще один день і – Різдво!
Господи, як же ті дні черепахою лізуть!
І якіж довгі ці години у школі!
Наука в голову не лізе.
Ні Фараони, ні аористи, ні логарифми, ні апокрифи, ніщо не тримається тебе. Думка іншими шляхами блудить. Вона там, де ті поля білим снігом, мов обрусом вкриті, вона там, де лід на річці, мов скло виблискується до сонця, вона там, де дим з коминів снується, де стеляться шуми далеких лісів, - вона в рідному селі.
У кожного калєндар в кишені. Кожний пильно перечеркує день за днем і тішиться, коли перечеркнув останній перед святим вечором. У дванацятій годині задзвонить дзвінок і – розпустять на свята.
Чому ж цей сторож не дзвонить? І чом би йому не задзвонити хоч кілька хвилин скорше? Там уже мабуть коні чекають.
Задзвонив.
Бувайте здорові вузкі, довгі коридорі шкільні. Не скучно буде нам за вами. О, щеб там! Дома ж батько, мати, рідня, дома хлопці сільські з розмовами цікавими про все те, що сталося від жнив до Різдва. Хто б там за школою скучав?
Не йдеш, а вітром летиш на станцію. Перед брамою дивишся, чи видно свіжий слід. Видно, видно! Глибокий, мов плужком покритий, - це приїхали наші нові ковані сани.
З коней пара б’є. Вони відпочивають під дергами й їдять золотий овес. Кирило з далека всміхається до тебе. "Поїдемо, паничу!".
На станції обід. Бодай його! Не має смаку, бо з дому різдвяним борщиком пахне. З саньми приїхали пахощі вареників, сушені, куті, - пахощі рідного села.
Чи зїв що, чи ні, чи взяв яку книжку з собою, чи забув, садовишся в сани, вбіраєш батькову шубу, Кирило обтулює тебе бараницями, робить батогом хрест понад кіньми й рушає з місця. Обертається до тебе й показуючи білі здорові зуби, каже:
"А тримайтеся вітру, паничу, бо я їду здорово!".
"Їдьте, їдьте, Кириле, я безпечно сиджу!".
Господи, як легко на грудях, як широко дихаєш, як легко й свобідно тобі! Який гарний цей світ! Навіть жидівські думки на передмістю такі якісь гарні, привітні, немов кажуть тобі: «Веселих Свят!».
А цей сніг! – це не сніг, а щось таке, ніби розсипані жемчуги й брилянти, ніби килим в країні Савської цариці, ніби шлях у казку.
"Дзень, дзелень, дзень, дзенлень, дзень, дзень!" - Скорше, скорше, скорше!
Ось уже видно наше село, ось стрибає зайчик, - щоб він тільки не перебіг дороги! Ні, не перебіг. Сів на купині й мордочку миє. Знає, що в нас нема часу ловити його. А по долині як тії лиси походили. Які дивні сліди. Багато звіря цього року.
Та що нам до його? Нам, щоб скорше до дому.
Ось і він. З коминів дим снується простісінько в гору, з вікон ясне світло на біле подвіря паде, на поріг виходить батько.
Приїхали…
Відчиняють двері, стріпуєш сніг на сходах, входиш. Мати, рідня, прислуга, - всі витають тебе. Яка радість на світі! Нема нічого, ні журби, ні тривоги, ні турботи, єсть тільки одна радість.
А завтра святий вечір. дідух, і сіно під столом, і квочка й 12 страв і колядники, усе, все завтра буде. Ой буде! І
*
Скільки літ з тої пори минуло! І скільки змінилося на світі! І скільки нас, загнаних лютою хуртовиною в далекі землі, в чужі сторони, чекає нині на цей щасливий мент, щоб поїхати на свята до дому, щоб засісти до святої вечері в близькім ріднім кружку.
Та саней наших якось не видно, чомусь Кирило не приїхав по нас. Не чути дзвінків на шиях наших коней, лиш трамваї гудуть, лиш сніжок паде й топиться в болоті під ногами прохожих, чужих нам людей.
Рідні, дорогі наші, святкуйте, святкуйте вдома без нас!
Та не поминайте нас лихом, та най вас страва не буде гіркою, та кріпіться надією, що прийде, о прийде такий святий вечір, коли сядемо до спільної вечері у новій, нашій хаті.
Святкуйте нині без нас.