Українське шкільництво між двома війнами

Боротьбу за українську школу в Галичині в міжвоєнний час провадило Українське Педагогічне Товариство (пізніше "Рідна школа"). До 1919 року навчання українською мовою було доступним. Однак після поразки у польсько-українській війні та входженні західноукраїнських земель до складу Другої Речі Посполитої ситуація змінилася.

Польська держава вела політику асиміляції. Починаючи з 1920-х, здобути шкільну освіту українською мовою стало складно. Зокрема, через дію закону Lex Grabski (прийнятий у 1924 році, назва – від тодішнього міністра освіти Польщі Станіслава Грабського), який регламентував освіту для національних меншин, куди зарахували й українців. До 1935 року на території усієї Польщі залишилось 457 українських шкіл, де навчалось лише 5% загальної кількості українських дітей.

Товариство "Рідна школа"опікувалося та співпрацювало з усіма українськими приватними освітніми установами, у тому числі школами, які були відкриті при монастирських згромадженнях. 

Для захисту національних інтересів товариство створило розгалужену мережу гуртків. У 1930-му діяло майже 600 осередків, де навчалися понад 30 тисяч дітей. Пропонуємо до перегляду світлини школярів та членів кружків "Рідної школи" міжвоєнного періоду.