Що таке літник?

Етнографи фіксують, що літники одягали здебільшого жінки у селах Волині, на Поліссі (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області) та Східному Поділлі. Характерною ознакою таких спідниць було те, що їх ткали у поперечні кольорові смуги, а вже для пошиву пілки шматок тканини розгортали так, що ці смуги були вертикальними. Поєднання різнокольорових смужок у виробі робило його яскравим.

За етимологією назва "літник" пов’язана зі словом "літо". Але вовняна спідниця навряд чи була літнім варіантом стегнового одягу. Пояснень назви від носіїв культури майже немає. У 2014 році під час етнографічної експедиції дослідникам вдалося поспілкуватися з Катериною Малай, 78-річною мешканкою села Садківці Могилів-Подільського району Вінницької області. Жінка пояснила, що спідниця "називалася «літником», бо він теплий". 

В українських текстах слово "летник" або "литник" фіксується з XVІ століття. Наприклад, в описі пограбованого майна дружини кременецького зем’янина Макея Бесчасного 1571 року згадано "летник жони моєї Ганни фурстату гвоздикового з оксамитом". У заможних жінок того часу могло бути декілька літників: "Летник княжни Марухни злотоглавовий, литник оксамиту чорного ритого, литник одомашку червоного, мухояровий летник". Тут йдеться не про спідницю, а про коштовне жіноче верхнє нерозпашне вбрання, схоже на сукню. Такі сукні-літники, згадані у джерелах XVI–XVII століть, шили з дорогих тканин іноземного виробництва: утерфіну, канавацу, адамашку, мухояру, китайки, чемлету, оксамиту, об’яру, атласу. Знаходимо у джерелах: "ле(т)никъ сукна уте(р)фину чо(р)ного, з оксамито(м)"1584 рік або "летник чорний мухояровий коштував злотих тридцать польских"1635 рік. Згадані тут утерфін і мухояр є різними ґатунками тонкого сукна. Для оздоби літників використовували контрастну до основної (за текстурою і кольором) тканину. Смуги ("пасамани", "брами") викладали в кілька (від двох до шести) рядів. Літники могли підшивати тканиною або хутром. 

Літники були поширеними ще у ХІХ столітті, про що свідчать твори Якова Головацького та Івана Нечуя-Левицького. Головацький, описуючи вбрання заможних міщан, пише: "Кавтаник з легкої тканини, який дівчата носили влітку, називали літником. Раніше літники були тільки у людей, які володіли великими статками". Про те, що літник був одягом заможних жінок, згадано також у пісні, яку цитує Головацький. У ній кількість різної худоби, гроші і літник перелічують в одній категорії, як свідчення багатства: "Тридцять коней на стайні, сорок овець в кошарі, яловнику без лику, скриня грошей в стебнику і дівчина в літнику". Однак тут не йдеться про вовняну ткану спідницю, а про верхній коштовний одяг.

Іван Нечуй-Левицький у своєму творі "Причепа" згадує про літник так: "Лемішка, вбравшись до вечерні, ходив по світлиці і голосно бубонів молитви. Лемішиха вив'язала вже голову хусткою і почала одягатись у шовковий синій літник. Коли це одчинились двері; становий шубовсть у хату! В Лемішки рот закляк на якомусь слові молитви, а його жінка стояла, натягнувши тільки один рукав літника".

І Нечуй-Левицький у творі "Причепа" 1869 року, і Головацький у праці "Про костюми чи народне оздоблення русинів чи руських у Галичині та північно-східній Угорщині" 1877 року, згадують саме про верхнє літнє вбрання заможних міщанок. У Головацького є згадки про те, що літники носили і заможні селянки: "Суконні катанки або літники з легкої тканини, найчастіше синьої, схожі на міщанські". Якщо Яків Головацький описує міста і села Галичини, то події оповідання Івана Нечуй-Левицького відбуваються на Волині.

Про літник як верхній одяг з рукавами є також згадка у художньому творі Богдана Лепкого "Не вбивай". У ньому йдеться про Гетьманщину часів Мазепи: "[Мотря] накинула на своє звичайне вбрання довгий, сірий літник", "накинула на себе літник і вибігла прожогом з хати".

З плином століть термін "літник" не зник, а став означати вовняну ткану спідницю. Так часто буває, коли стару назву переносять на нову річ. Та ж сама історія з кабатом та буркою. Наприкінці ХІХ — на початку ХХ століття так називали спідниці, але у ХVI столітті кабатом став верхній короткополий чоловічий та жіночий одяг, а на початку ХVIІ століття буркою — широкий просторий чоловічий плащ.

Найімовірніше, що сільську спідницю кінця ХІХ — початку ХХ століття називали "літником" тому, що на неї перенесли назву іншого жіночого вбрання — сукні з дорогих тканин, яку носили у теплий сезон.