Краватка versus галстук

З війська — у моду

Хоч звукова оболонка слова "краватка" мимоволі уподібнює його до "кравця" чи "креветки", корінь тут інший. Росте він з Балкан. Авжеж, є свідчення про подібні елементи одягу ще в стародавніх єгиптян, римлян і китайців. Натомість найдавніше з відомих нині зображень людей у шийній хустці-краватці — це портрет хорватського поета Івана Ґундуліча, створений 1622 року.

В Україну ж цей термін потрапив транзитом через… Францію. Під час Тридцятилітньої війни1618–1648 хорватські ландснехти билися в інтересах французької корони. Серед інших вояків вони вирізнялися кольоровими хустками на шиях. 1635 року балканців запросили до королівського палацу, щоб виявити високу пошану за їхню доблесть і перемогу над османськими яничарами. Парижанам, ласим на всілякі новинки, припала до вподоби особлива деталь убору. У "Великій історії краватки" Франсуа Шайле писав: «Традиційна форма з зав’язаними розмальованими хустками на шиї привернула увагу французького двору. Шарфи шили з різних матеріалів: від грубих, які носили звичайні солдати, до шовкових і тонких бавовняних, які носили офіцери. Цей "хорватський елегантний стиль", абсолютно невідомий у Європі того часу, запровадили у французькому дворі близько 1650 року».

Король-Сонце Людовик XIV почав носити краватку ще у сім років. Це спричинило появу певного модного стандарту в середовищі французьких дворян. Еліта популяризувала новий предмет одягу, зав’язуючи його a la Croate, себто "по-хорватськи". Згодом croate — етнонім хорватів [hrvat], який французи почерпнули в дещо "зіталійщеному" варіанті [croato] — зазнав фонетичної трансформації та перетворився на cravate. Цю лексему й стали вживати в значенні "стрічки або смужки тканини, яку пов’язують під коміром сорочки/блузки вузлом чи бантом". У схожий спосіб предмет цієї розвідки називають слов’янськомовні нації, як-от: самі хорвати, словенці, македонці, чехи, словаки [kravata, кравата], а також поляки [krawat] і, звісно, ми, українці [краватка]. Найімовірніше, останньою ланкою для екстравагантного галліцизму на шляху до України стала польщизна. Водночас лексеми з тим самим коренем зафіксовано й у словниках західноєвропейських мов, англійської та італійської зокрема.

1667-го у Франції навіть сформували окремий полк королівських краватів. Назвали їх так на честь хорватів, які до цього військового з’єднання належали й, само собою, чіпляли на шиї відповідну розпізнавальну ознаку. Невдовзі краватка поширилася Європою, символізуючи вишуканість і культурність, ба навіть прагнення до прогресу. У Великій Британії новинка стала модною завдяки Карлові ІІ, адже саме "в ній" король повернувся з вигнання. А в тій-таки Франції під час революції 1789—1799 років краватки чорної барви надягали, щоб висловити протест так званим застарілим і відсталим ідеям. Нове дихання в контексті моди краватка одержала по Першій світовій війні. Тоді цей аксесуар набув статусу невіддільної частини гардеробу за океаном, головно у США. Ясна річ, вигляд виробу змінювався з плином часу — за довжиною, формою, способом зав’язування, аж доки не викінчився до нині актуальних параметрів в офіційно-діловому стилі одягу.

А що ж із галстуком?

Це слово етимологи виводять від німецьких Hálstuch, себто "шия + хустка", або Hálsstück — "шия + річ/штука".

Ймовірно, германізм добрів до нас також через кількох посередників, зокрема нідерландців — представників тієї самої мовної групи, що й німці. Тамтешня лексема halsdoek, що буквально означає "нашийна хустина", потрапила до Московщини, а отже й на загарбані нею терени, за правління Петра І. За браком щілинного приголосного [г] московити стали вимовляти це запозичення через проривний [ґ]. Українці такої проблеми не відчували й не відчувають. Тому-то в цій ситуації, дякувати Богу, принцип "поламаного телефону" не спрацював. Хоча нерідко певні інтернаціоналізми, як-то хокей чи хол, дорогою в Україну досі спотикаються об російську ортоепію.

У сучасній українській літературній мові "галстук" — синонім "краватки". У мовах деяких сусідів він теж залишив слід — у поляків як архаїзм halsztuk [вимовляють "хальштук", оскільки, подібно до росіян, теж не мають фрикативу "г"], у білорусів як "гальштук".

Власне, польські джерела, на відміну від українських, розрізняють krawat і halsztuk. Останній уживають у значенні "трикутної хустки, яку носили чоловіки у XVIII—XIX століттях". Натомість виріб звичного сьогодні вигляду іменують саме як krawat. До речі, західні сусіди мають і слово krawatka. Однак, якщо заґуґлити його, пошуковик видасть статті про жіночу прикрасу — нашийний ланцюжок "краваткоподібної" форми. Тож будьмо уважні з міжмовною омонімією.

Чи є ще синоніми до краватки/галстука

Авжеж, що є! Так, у матеріалі з книжки "Письменник зблизька" за 1958 рік читаємо про Михайла Павлика: "Коли модно було носити широкі фантазійні галстуки, так звані самов’язи, Павлик давав перевагу скромним метеликам, наче приклеєним до високого комірця". Водночас "самов’яз", згідно з результатами пошукової видачі Google, вживається і як синонім до "метелика" — "смужки тканини, зав’язаної вузлом, що формою нагадує метелика, під коміром сорочки чи блузки".

А ще — у виданому 1977 року в Торонто аматорському "Словнику чужомовних слів і термінів" укладача Павла Штепи, відповідником до "галстука" та "краватки" слугує слово "комірівець". Але його корінь "комір" сам є запозиченням — з латині за посередництва французької, німецької та польської мов.

Питомі відповідники замість слів чужомовного походження кували й інші народи. Зокрема, ті-таки поляки в 1970-х намагалися замістити krawat на zwis męski ozdobny. Не прижилося.

В будь-якому разі, у випадку з "краваткою", "галстуком" і "самов’язом" українська дає мовцеві право вибору. Тож за який з цих синонімів ви б не проголосували, не помилитеся. Щоправда, бажано підібрати виріб, не на жирафу шитий, аби ненароком не спіткнутися, і регулярно прати його, щоб "не блищав проти сонця".