Гаківниця. Перша ручна вогнепальна зброя
11:18, 22 червня 2021
Чорнопорохова вогнепальна зброя стала популярною в Європі у XIV столітті. В атаках на фортеці передусім добре зарекомендували себе гармати, але вони були незручними для широкого використання у польових баталіях і обороні замків. Протягом 1370–1380-х років гармати (бомбарди) були досить поширеними у Польщі, Литві та Угорщині. Це були товсті залізні трубки, заварені з одного боку, з отвором у казенній (тильній) частині зверху. У трубку насипали чорний (димний) порох і набивали ним снаряд – кам’яне ядро. Для пострілу потрібно було піднести розпечений прут чи ґніт, що тлів, до отвору – і порох в стволі починав горіти, витискаючи ядро пороховими газами
Ймовірно, найбільш раннє зображення ручної вогнепальної зброї в українському мистецтві. Стрілець на вежі цілиться з гаківниці. Хоча зброя не має гаку, її дерев’яне ложе стрілець поклав собі на плечі. Фрагмент ікони кінця XV – початку XVI ст. з с. Дальова
Фото: Національний музей у Львові імені Андрея ШептицькогоУ тому ж столітті легкі бомбарди почали ставити на підставки-сошки, які можна було швидко скласти і перенести гарматку на руках на іншу позицію. Це додало вогнепальній зброї мобільності й стало першим революційним винаходом. Так гармати взяли до рук.
Легкі гарматки, які можна було переносити вручну, отримали назву рушниці. Вони виявилися зручнішими, ніж великі бомбарди, тому що були легшими і їх можна було тримати в руках. До того ж рушниці (ручниці) коштували менше, потребували менше пороху і цілили ефективніше, ніж луки і арбалети. Для підпалювання не існувало спеціальних пристроїв – до отвору продовжували підносити ґніт чи прут.
Легка гармата на дерев’яній сошці. Мініатюра початку XV ст
Фото: надав авторНайефективнішими у стрільбі були гаківниці – гарматки або важкі рушниці великого калібру з гаком. Вони мали ствол довжиною від 60 сантиметрів до 2,5 метрів, який кріпився на дерев’яному ложі. Гак під стволом дозволяв зачепитися за фортечну стіну, борт корабля чи дерев’яний щит, за якими зазвичай ховалися стрільці. Віддача цієї зброї була настільки потужною, що її навіть не притуляли до плеча, як тепер, а клали зверху на нього. Завважки така зброя була від 5,5 до 20 кг, тож не давала змогу стріляти з рук.
Найчастіше за допомогою гаківниць захищали фортеці. У XV–XVI ст. робили спеціальні вікна-бійниці, з яких було зручно стріляти, при цьому зачепивши гаківницю за її кам’яний край. Бійниці розташовувалися не вище, ніж за метр від підлоги, таким чином стрільці мали цілитися сидячи чи стоячи на коліні. Під час сутичок у полі гаківниці також використовували. Особливо вправно стріляли з них чеські гусити на початку XV ст. Гуситські стрільці ховалися за "ваґенбурґами" – рухомими таборами, що давали захист від рицарської кінноти і ворожих стрільців.
Гуситський ваґенбурґ. Стрілець цілиться з гаківниці, ховаючись за бортом візка; інші гаківниці покладені на окремий візок. Мініатюра XV ст.
Фото: надав авторГаківницями користувалися і на землях сучасної України. В тогочасній мові ручну вогнепальну зброю позначали термінами "гаківниця", "пищаль", "рушниця". У XV ст. гаківниці з’явилися у Львові. Про це відомо з описів зброї арсеналу Високого Замку. Так у 1495 році налічували п’ять гаківниць, однак їхня кількість постійно зростла. Натомість у Вінниці в 1471-му було лише дві пищалі.
Зараз у колекції Львівського історичного музею зберігається чотири гаківниці. Одну з них – бронзову – наприкінці XV століття, виготовив львівський майстер, її передали у Музей Війська Польського, що у Варшаві.
Протягом кількох століть вдосконалювали гаківниці. Згодом майстри почали виготовляти ядра із заліза, покривати оловом, виливати зі свинцю. Хоча ядра, випущені з гаківниць, мали добру пробивну силу, але цього було недостатньо для відмови воїнів від обладунків та помітних змін у тактиці бою. Лише наприкінці XV – у XVI століття легша вогнепальна зброя з ґнотовими запалювальними механізмами – рушниці і аркебузи – отримала масове поширення у піхоті, що стало причиною Великої вогнепальної революції.
