Ветеран Армії УНР у ролі лісоруба. Життєпис головного актора фільму "Марійка-невірниця"

"Увесь час перебував при уряді УНР"

Андрій Кість народився 17 травня 1891 року у Сквирі на Київщині в сім’ї Федора й Анастасії. У родині було 9 дітей. Батьки мали 6 десятин землі. У 1913-му 22-річний Андрій закінчив Сквирську гімназію. У "Curriculum vitae" він писав: "В 1914 р. вступив до Університету Св. Володимира в Київі на правничий факультет. Був на Першій світовій війні старшиною в бувшій російській армії, тричі ранений (1914 – 1917)". Служив поручником у 458-му Суджанському піхотному полку 115-ї піхотної дивізії.

<p>Андрій Кість (1891&mdash;1986)</p>

"В 1917 р. вступив до Армії УНР, в Генеральний Секретаріат Військових Справ, а потім Генеральний Штаб в Київі, — оповідав він. — В 1918 р. перевівся до Київського Українського Університету на правничий факультет. На початку 1919 р.наприкінці січня евакуйований разом з військом УНР з Київа і відкомандірований для охорони Державного майна Міністерства Фінансів і Експедиції Заготовок Державних Паперів УНР".

Основним завданням цієї інституції, яка була структурним підрозділом Міністерства фінансів УНР, було виготовлення державних цінних паперів та грошових знаків. Старшини Армії УНР, які охороняли цю інституцію, мали найвищий ступінь довіри держави.

В анкетно-реєстраційній картці Українського громадського комітету в Чехословацькій республіці Андрій вказав, що служив у Генеральному штабі Армії УНР "як значковий" з листопада 1917-го по жовтень 1919 року. Аналог цього військового ступеня в ЗСУ — старший лейтенант. "Увесь час перебував при уряді УНР, — зазначав він. — Після ліквідації установ УНР, працював з 1 травня 1921 р. в газеті «Українська Трибуна» у Варшаві".

"Українська трибуна" — це щоденний суспільно-політичний часопис, який під редакцією Олександра Саліковського видавався прихильниками Симона Петлюри за кошти Євмена Лукасевича від травня 1921-го до березня 1922 року. Андрій Кість працював в "Українській трибуні" з перших днів її існування. Паралельно із журналістською працею "28 травня 1921 р. вступив для продовження освіти до Варшавського Університету на природничий відділ, де був до 1922 року".

Коли саме Андрій Кість співав у капелі Олександра Кошиця поки встановити не вдалося. Це могло бути під час його навчання та військової служби в Києві, а також і на еміграції. Зокрема, коли основна частина капели під проводом Олександра Кошиця створила у Варшаві Український національний хор, а взимку 1921 року здійснила турне Іспанією, Францією, Бельгією та Німеччиною. У 1973-му в часописі "Українське козацтво" Андрій Кість опублікував коляду-щедрівку "про Великого Князя Руси-України Володимира Великого", яку співала капела Олександра Кошиця. До щедрівки додав коментар: "Хор співав легенько, скоренько, весело; зачинали сопрани й альти, якби щебетали, а приспів співали всі хористи поволі, не скоро".

"Ширив мистецтво українського національного танку"

Тодішнє нестерпне життя в Польщі спонукало багатьох українських емігрантів шукати кращої долі в інших країнах, серед них був і Андрій Кість. "До Чехії прибув 27 квітня 1922 року для продовження освіти". Поступив на кооперативний відділ економічно-кооперативного факультету Української господарської академії (УГА) в Подєбрадах, де надавали перевагу ветеранам Армії УНР, бо вони були повністю відірвані від Батьківщини, а ветерани УСС та УГА все ж мали рідних і домівку в Галичині, відтак і матеріальну підтримку. Андрієвий молодший брат Іван, козак Армії УНР, теж подав заяву до подєбрадської академії, але на навчання не прибув.

У 1923—1926 роках Андрій Кість написав реферати "Федір Андрійович Щербина, як економіст" та "Стан селянського господарства Підкарпаття". Захистивши "з успіхом дуже добрим" дипломну роботу "Ідейний напрямок Українського кооперативного руху", Андрій здобув фах інженера-економіста. Диплом отримав 18 червня 1927 року.

Активний член Пласту у Подєбрадах. Член місцевої Української олд-скаутської організації з 5 грудня 1922 року "як скаут ІІ ступеня", що в сучасному Пласті відповідає ступеню пластуна-розвідувача. В січні — червні 1923-го очолює 3-тю дружину олд-скаутів у Подєбрадах, стає членом президії ІІІ клюбу олд-скаутів у Празі. У 1925-му в Подєбрадах увійшов до складу Загону старших пластунів ім. Пилипа Орлика, стає референтом преси і пропаганди. Разом з іншими трансформував цей загін в один із куренів Пластового коша у Подєбрадах. Ось свідчення з "Історії Українського Пластового Уладу" в Чехії:

"Дня 2 січня 1923 року стає провідником Дружини Андрій Кість. Діяльність оживляється. 28 січня 1923 року виступає дружина активно на святочній Академії Чеських пластунів в Подєбрадах, а 19, 20 та 21 травня приймає участь на з'їзді чеських старших пластунів Колінської округи. Крім того, улаштовує часті прогулки. Чеська преса відноситься до наших пластунів дуже прихильно. 10 червня 1923 року [новим] провідником дружини стає [Василь] Абрамович".

У 1923 році стає членом Товариства пасічників українських студентів-емігрантів у Празі. З наступного року — учасник Студентського хору УГА в Подєбрадах. З грудня 1925-го — член Наглядової ради Товариства плекання українського національного танку при УГА. У Подєбрадах навчився грати на бандурі. Український балетмейстер та хореограф Василь Авраменко відзначав у своїй книзі "Українські національні танки, музика і стрій"Голівуд, 1947 рік:

"Андрій Кість — один з найблищих бувших помічників моїх, що немало причинився до поширення Українського Національного Танку. А. Кість грає на бандурі, історичнім українськім інструменті. Грати навчився від бандуриста-віртуоза проф. Василя Ємця… Також щиро дякую громадянинови Іванови Пігулякови та Андрієви Кістєви за поміч по редагуванню й випуску першого видання цієї книжечки".

У 1927—1930-х Андрій — співорганізатор та учасник першого турне Василя Авраменка. Збереглося рекламне фото, зроблене у 1927 році у ВінніпезіКанада, де у центрі — Василь Авраменко, Лев Сорочинський та Андрій Кість. У 1929-му Іван Пігуляк та Андрій Кість переїхали до США, де продовжували допомагати Авраменку. Побратим Пігуляк був також ветераном Армії УНР — сотником Буковинського куреня, учасником боїв за Вапнярку в складі 3-ї Залізної дивізії.

На початку 1930-х Андрій Кість повертається з Північної Америки в Чехословацьку республіку. У 1931—1936 роках вчителює в Карпатській Україні, пропагуючи і поширюючи український національний танок. "Почавши від 1930 р., інж. Андрій Кість (учень балетмайстра В. Авраменка) зачав давати систематичні курси народних танців, які в короткому часі поширилися по цілім Закарпаттю", — згадував опісля очільник Пласту в Закарпатті Степан Пап-Пугач.

Історик української міжвоєнної еміграції Семен Наріжний відзначав: "Дуже значні наслідки на Закарпатті мала праця інж. А. Кістя, який був там в рр. 1931—1936 народнім учителем і ширив мистецтво українського національного танку (найбільше в Ужгородській, Березнянській і Хустських округах). Масові виступи підготовлених А. Кістем танкових ґруп були, м. інш., на з’їзді українського жіноцтва в Ужгороді, на ювілейному святі «Просвіти» в Рахові, на з’їздах української молоді в Мукачові й Ужгороді і т. д.".

У 1933-му вихованці Кістя успішно виступили на 4-му Міжнародному скаутському джемборі в угорському місті Ґеделле, здобувши своїми танцями авторитет і повагу. Захоплені британські скаути відзняли танці українців на кіноплівку, на жаль, ці кадри не знайдено. Всі зголошені до участі в джемборі члени Пласту спочатку пройшли таборування у підготовчому таборі, який проходив 16–31 липня в Солочині біля Сваляви, "де Андрій Кість на­студіював з танцюристами 11 народніх танців". У цьому таборі Кість підготував 15-20 пар танцюристів виконувати "Коломийку", "Чумак", "Гаївку", "Аркан", "Гонивітер", "Подільський Козачок" "Запорізький герць (зі шаблями)", "Катерину" та інші українські танці.

Пластун і активіст ОУН Михайло Бажанський згадував: "Балетмайстер Андрій Кість (1891 – 1986), учень славного балетмайстера Василя Авраменка, підготовив українські національні танці на 20 пар танцюристів. Імре Кардашинець, тоді молоденький, чотирнадцятилітній юнак танцював «Чумака». Між іншим, у цій групі були також емігранти-пластуни, між якими й теперішній Начальний Пластун всього українського пластунства у світі д-р Юрій Старосольський. У танцях і хорах брав участь також студент з Праги Михайло Сорока (1911—1971), пізніше довголітній в’язень совєтських концтаборів".

Згаданий Кардашинець згодом стане одним із ключових творців Фундації Українського вільного університету в Мюнхені. І залишить спогад, який фурор викликали зусилля Кістя: "У великому, недавно тільки збудованому театрі на терені Джемборі, велася поквапно проба… Наша власна оркестра почала увертюрою до «Запорожця за Дунаєм». Вмить зала стихла, прислуховувалася, як зачарована. Деякі оплески по закінченні увертюри були першими признаками реакції публіки. Від того часу оплески повторювалися майже по кожній дії і по деяких сценах. Ми раділи несамовито. На другий день нас відвідала група англійських скавтів-кінотехніків, які попросили нас в таборі, таки на твердій землі, затанцювати «Запорозького герця» та «Чумака», що ми радо зробили. Накручений фільм плянувався для фільмових вістей та документального фільму про Джемборі".

Перебуваючи на Закарпатті, Андрій Кість залишався активним пластуном, готуючи молодь, а водночас розвивав свої творчі таланти. Так, наприклад, влітку 1934 року був інструктором танців на "Гуцульському таборі" Пласту у Верхній Апшітепер Водяне Хустської міської ради. Щоб покращити матеріальне становище табору знову підготував "Запорожця за Дунаєм", якого публічно представили в сусідньому Солочині. "Виставка відбулась у купальняній залі. Був великий моральний успіх, [але] з доходу ледве покрили видатки".

"Його праця робила з руснаків — українців"

Андрій Кість виступав і як артист кіно. Грав він одну з головних ролей у фільмі "Марійка-невірниця". Фільм знятий у Колочаві в 1933 році за сценарієм Івана Ольбрахта чеським кінорежисером Владиславом Ванчурою. На екрани кінострічка вийшла наступного року. В титрах не зазначено, хто саме зіграв роль лісоруба Петра Бірчака — чоловіка головної героїні Марійки. У результаті в чеських та українських довідках про фільм інформація про те, що цю роль зіграв ветеран Армії УНР Андрій Кість досі була відсутня.

Андрій також писав вірші, ось один із них:

Бил, бол, бул Підкарпатський вул.
Дловго он в ярмі ходил
І ярмо то полюбил...
Во Обществі засідаут,
Твордий знак они рішаут.
“Твордий знак не оддаме
І... волами помремек
Бил, бол, бул Подкарпатський вул.

Згодом комендант Гуцульського коша Карпатської Січі Антін Кущинський згадував, що "так влучно підбором «русских» слів, уживаних захисниками запровадження в школах «русского язика» побратим Андрій Кість змалював тих учителів, членів русофільського «Общества»". А в примітці додавав: "Може Високодостойний о. прото[і]єрей Андрій Кість, теперішній настоятель УАПЦ св. Юрія Переможця в Міннеаполісі прочитає ці рядки й опублікує повну збірку своїх, подібних цьому, сказати б, «етнографічних» віршів".

Про життя свого побратима в Карпатській Україні інженер Степан Паниця залишив спогад-характеристику: "А. Кість вчителював в с. Нанково, Хустської округи. Своєю працею в школі і поводженням з людьми залишив гарне враження. Коли від’їздив до Америки, то діти-школярі плакали за ним, а селяни жалували теж. Його праця робила з руснаків — українців". У сучасних краєзнавчих дослідженнях можна знайти, що в Нанково "плакав образ Пречистої Діви Марії", але жодної згадки про учителя, який будив національну свідомість цієї української громади після сотень років мадярської окупації, немає.

Від 1936-го Андрій Кість знову у США. Грав на бандурі у виставах Василя Авраменка та в американських фільмах. Зберігся його лист із Нью-Йорка від 12 листопада 1937 року до сотника Армії УНР, графіка Миколи Битинського та його дружини Стефи в справі "Української фільмової корпорації в США", фінансовим станом якої інженер-економіст Кість був украй незадоволений. У листі зазначав, що у цій справі "багато маємо журби. Славно пишеться в газетах про славного балєтмайстра Василя Авраменка і мої відносини з ним — братерські по назві, а фактично придивився я до нього, і те все виглядає інакше, як часописи пишуть...".

У США оселився в Міннеаполісіштат Міннесота. Став членом Українського народного союзу — головного організаційного об’єднання українців в цій державі, належав до відділу № 345 імені Богдана Хмельницького. Багато працював над духовною опікою земляків в громаді, серед якої мав високий авторитет. Пройшов відповідну підготовку та рукоположений священником Української автокефальної православної церквиУАПЦ. Став митрофорним протоієреєм, служив в Українській православній церкві Святого Юрія Переможця у Міннеаполісі. Згодом його церква створила спільну парафію Свято-Михайлівською церквою, у наші дні належить до Української Православної Церкви США та підтримує сестринські стосунки з парафією в місті Буча під Києвом.

У 1956—1966 роках Андрій Кість регулярно надсилав вітання на зустрічі абсольвентів подєбрадської академії, які відбувалося щорічно восени у США. Жертвував кошти на підтримку відповідного товариства, а також на товариство прихильників УНР, "Українське православне слово"місячник Української православної церкви в США, який видавався у Бавнд-Бруку. Саме Андрій Кість відспівував у своїй церкві бунчужного пластунської сотні 1-го кінного полку Чорних запорожців Грицька Будулака1901—1970 та побратима-подєбрадця старшину Армії УНР Миколу Гайдака1898—1971 — всесвітньо відомого теоретика і практика бджолярства.

Екзильний уряд УНР та українська ветеранська спільнота пам’ятала його внесок у Визвольну боротьбу — в українському війську мав ступінь сотника, що в сучасних Збройних Силах Україні відповідає званню капітана.

Андрія Кістя відзначено всіма трьома можливими на той час українськими військовими відзнаками для ветеранів Армії УНР — Хрестом Симона Петлюрич. 1448, Воєнним хрестом20.10.1961; ч. 206 і Хрестом відродження10.09.1977; ч. 13.

Помер сотник Армії УНР Андрій Кість 14 вересня 1986-го у Міннеаполісі на 95 році життя. "Залишив у смутку дружину [Анну], невістку з внуками і сина з невісткою". Похований 16 вересня на Українському православному кладовищі Андрія Первозванного у Бавнд-Бруці (США)поле поховання: 2С-Q-5-6.