День Героїв у таборі Ді-Пі

Після завершення Другої світової війни на територіях Західної Німеччини, Австрії та Італії, які зайняли американські, британські та французькі війська, з’явилися табори переміщених осібз англійської – displaced persons, скорочено D.P.. 

Туди заселили примусових робітників, полонених та колишніх в’язнів концтаборів нацистської Німеччини, а також біженців із Центрально-Східної та Південної Європи, які втікали з радянської зони окупації та з тих держав, де за підтримки СРСР переважали партизансько-комуністичні сили.

Влітку 1947-го в американській, британській та французькій зонах окупації Німеччини та Австрії діяло 796 таборів, для українців були призначені 125 із них. В одному таборі могло мешкати від 2000 до 5000 осіб. Найбільші українські табори містилися у Мюнхені, Аугсбурзі, Міттенвальді, Регенсбурзі, Ашаффенбурзі, Берхтесгадені, Байройті, Ганновері, Гайденаві, Штуттґарті, Зальцбурзі.

Українці, як і представники інших народів, налагодили там активне культурне і політичне життя: діяли школи, товариства, редакції, видавництва, музеї, театри, оркестри, балети. Святкували релігійні свята, вшановували річниці, пов’язані з українським національним життям, як свято Соборності 22 січня чи День боротьби 31 серпня. 

Наприкінці травня відзначали День Героїв. Це свято запровадили до українського святочного календаря постановою ОУН у квітні 1941-го. Травень для вшанування героїв обрали не випадково — того місяця загинули ідеолог українського самостійництва Микола Міхновський, один з очільників УНР Симон Петлюра та командант УВО, засновник та перший голова ОУН Євген Коновалець.

Цього дня українці відправляли молебені у церквах, рушали урочистою ходою з національною символікою, влаштовували просвітницькі лекції, співали патріотичних пісень — "Не пора, не пора", "Ще не вмерла Україна", "Боже великий, єдиний".  

Святкування 1947 року в таборі Ді-Пі в Аугсбурзі збереглося на відео. На кадрах спершу бачимо процесію юнацтва та дітей з букетами та вінками у руках. Далі – урочиста варта біля символічної могили із березовим хрестом та вічним вогнем. 

Цікаво, що на відео можна помітити чоловіків зі стрічками, на яких написано назви знакових, трагічних для українців локацій. Концтабір "Дахау", який діяв у Баварії у 1933–1945 роках, та "Тухоля", який відкрили ще в Німецькій імперії, через нього перейшли полонені та інтерновані солдати російської армії (в тому числі уродженці Наддніпрянської України), а пізніше — Галицької армії та Армії УНР. "Крути" — назва станції, біля якої 29 січня 1918 року відбувся бій українських вояків проти більшовицького війська, "Маківка" — назва гори, де у квітні–травні 1915-го йшли запеклі бої між австро-угорським військомза участю двох куренів Українських січових стрільців та російською армією. "Винниця" — у пам’ять про жертв концтабору "Шталаг-329", який діяв у Вінниці з липня 1941 до січня 1944 року, "Береза Картузька" — концентраційний табір, що діяв у Польщі у 1934—1939 роках для позасудового інтернування опонентів польської влади, зокрема й кількох сотень українців. "Броди" — у пам’ять про битву у липні 1944-го між 13-м корпусом 1-ї танкової армії Вермахту, до складу якого входила дивізія "Галичина", та радянськими військами 1-го Українського фронту.

Більшість мешканців таборів Ді-Пі так і не повернулися до України, яка ще чотири десятиліття була у складі СРСР. Одні залишилися у Західній Європі, замінивши табірні умови на цивільні помешкання, інші — переїхали за океан до США, Канади, Австралії, країн Південної Америки. Пам’ять про українських героїв національних змагань стала основою, багато із них зберегли свою українську ідентичність навіть за тисячі кілометрів від рідної землі.