Залізничники з позаминулого століття
00:21, 29 липня 2023
Кілька років тому жителі будинку на вулиці Городоцькій принесли до Музею історії Львівської залізниці фотографію. Той будинок, як і кілька сусідніх, спорудили 1910-го для залізничників. Вкрите шаром пилу фото знайшли на горищі. Мабуть, посоромилися віддавати в такому стані, вирішили відмити. Потім довелося його пів року сушити під склом.
Львівська магістраль — найдавніша залізниця України. Перший потяг прибув до нашого міста з Відня 4 листопада 1861 року. Колію з Перемишля завдовжки майже 100 кілометрів звели за рік. Разом із двірцями, станціями, ремонтними майстернями та всією інфраструктурою. Роботи виконувало Привілейоване товариство Галицьких залізниць імені Карла Людвіга, назване так на честь молодшого брата імператора Франца Йосифа І, який деякий час був намісником Галичини.
Приблизну дату зйомки визначили за серією паротяга, вказаній на кабіні: kkStB-170. Такі використовували в 1890—1895 роках. Фотографували в депо або ремонтних майстернях. На паспарту витиснено назву ательє — Lissa, що містилося на вулиці Академічнійтепер проспект Шевченка.
Зверніть увагу, як виблискує паротяг. Тоді не було синтетичних фарб, лише натуральні барвники. Щоб досягти такого блиску, поверхню пуцували, себто начищали, до 40 разів. Пан майстер міг прийти і сказати:
— То мусить бути так зроблено, щоб я хотів до того зачесатися!
На світлині бачимо 50 осіб — очевидно, працівники залізниці. Дехто тримає в руках робочі інструменти: кронциркуль, молоток, рубанок. Ще в середині ХІХ століття машиніст паротяга мав виглядати так, щоб свідчити чистоту та порядок. Носили чорний фрак, білосніжну сорочку з метеликом, білі рукавички.
— О, пан механік ідуть! — говорили люди на вулицях. Однак з розвитком техніки ореол професії знівелювано. На цій світлині машиніст вже в робочому однострої і кашкеті. Білі рукавички залишались атрибутом парадної уніформи.
У першому ряду сидять керівники. Чоловік із сивими вусами по центру вмостився вільно й артистично. Він явно їздив залізницею у вагоні першого класу. По праву руку від нього, у котелку-мельонику, — такий собі скоробагатько, доробкевич. Обов’язковим атрибутом таких була жилетка та годинник із золотим ланцюжком на пузі. Втім розмістився він невпевнено, на пів крісла — схоже, трохи боїться начальника. Він користувався другим класом. Поряд — значно бідніше одягнений робітник, з третього класу. Але почувається гідно, випрямив спину. Це майстер, фахівець, а таких цінували.
