Праведники та грішники. Експертиза ікони "Страшний суд" 1560-х років з Долини

Тематика ікони з Долини належить до провідних в українському іконописі, адже великоформатні "Страшні суди" були обов’язковими в оформленні церковного інтер’єру, де поряд зі "Страстями Христовими" та іконостасом творили єдиний богословсько-ідейний ансамбль. Зазвичай такі ікони розташовували на західній або південній стіні храму та мали дидактичний характер.

З огляду на сюжет, що представляє останній Суд Божий, коли Христос у своїй славі прийде судити живих і мертвих згідно їх вчинків, ця ікона, як і кожна окрема пам’ятка цієї тематики, є унікальною за своїм художнім та іконографічним розв’язанням. Втілення цієї есхатологічної драми у кольорі було для художників полем для творчості. Попри усталену іконографічну основу, твір доповнений особистим баченням майстра, особливо це стосується сцен із неканонічними персонажами. Часто в художніх образах праведників та грішників майстри втілювали власне розуміння добра і зла. Через авторські інтерпретації не відразу вдається відчитати усі складові сюжету. Тому навіть через століття ця ікона продовжує відкривати свої таємниці.

На відміну від багатьох інших країн-послідовниць візантійської традиції, де ця тематика була поширена у фрескових розписах, в Україні особливого розвитку вона набула саме у станковому малярстві. На кожному етапі свого творення ікони "Страшного суду" репрезентували історію розвитку українського іконопису. З другої половини XVI століття церковне малярство входило в активну, але водночас останню фазу свого розвитку в дусі візантійських традицій. Порівняно з попереднім періодом, з того часу збереглась найбільша кількість ікон, які належать до різних майстрів та різних художніх осередків. Відчутно посилюється демократичний характер малярства та помітні впливи як західноєвропейського мистецтва, так і традицій, які асоціюють з молдово-балканським мистецтвом.

У складній богословській концепції Останнього Божого суду розгортається втілення фінальної драми людства. Основою для формування цієї іконографії слугували біблійні та апокрифічні тексти, твори богословів та отців Церкви. Її композиційна схема відповідно до Євангельського тексту (Мт.25:33), де Спас "...поставить овець праворуч себе, а козлів — ліворуч", передбачає певний тематичний дуалізм, де по праву руку Христа Судді стоять праведники та сцени пов’язані з Царством небесним, а по ліву — грішники і приготовані для них муки пекла.

Блаженство праведників та муки грішників

Композиція "Страшного суду" з Долини побудована на паралельних горизонтальних регістрах, котрі слід читати згори до низу. Вгорі бачимо так званий "сувій неба" із персоніфікованими зображеннями сонця, місяця, а також знаків зодіака, що представляють собою карту неба. Регістром нижче у своїй славі сидить на троні Христос-суддя. Обабіч стоять Богородиця, Іван Предтеча, апостоли та ангельські сили. Під зображенням Христа окреме місце відведено Етимасії — приготованому Престолу, поряд якого Адам та Єва. За Адамом стоять праведні чини: інокимонахи, царі, святителі, чесні жони, мученики, а за Євою народи, котрі йдуть на суд. Їх традиційно веде Мойсей. Першими йдуть жиди, а далі неправедні народи: турки, араби, татари, німці.

У центральній частині композиції відведено місце митарствам душі, що мають вигляд зигзагоподібної дороги із віконцями-вежами як перехідний варіант цього мотиву, що прийшов на зміну вужа-гріха. Паралельно з-під Престолу випливає вогняна ріка, що впадає у пащу Вельзевула у нижньому правому куті композиції, де розташовувалося пекло. Також тут відтворена рідкісна сцена — "Притча про єдинорога", в якій розповідається про те, як один чоловік, втікаючи від єдинорога, зачепився за дерево, яке гризли дві миші. Ілюстрація цієї притчі не відома на іконах "Страшного суду" ранішого часу. Натомість цей мотив зустрічається у Київському псалтирі та Лавришівському Євангеліє.

Образ праведників на іконі з Долини має винятково канонічне трактування. По праву руку Христа представлений Рай у вигляді саду із стилізованими фруктовими деревами, огородженого мурами з бійницями. Посеред саду зображена на троні Богородиця з архангелами та розкаяним розбійником. Нижче сидять три пророки — Авраам, Ісаак і Яків з душами праведників на їх лоні. Іконографічно ці душі зображено як загорнуті у полотно маленькі голівки. До воріт Раю-замку, які стереже вогняний Серафим, наближається апостол Петро із групою праведників.

У протилежній частині композиції — сцена воскресіння мертвих сповнена міфологічного забарвлення, адже тут зображено двох жінок, котрі уособлюють земну і водну стихії. Однак, художник зобразив їх із німбами, немов для того, аби надати їм небесного виміру. Довкола з гробів встають на суд тіла померлих, а також тварини повертають тіла тих, кого вони пожерли. 

В останньому регістрі розташовані сцени пов’язані з вічною мукою для грішників. Найперше тут бачимо ілюстрацію притчі про багача і Лазаря. Бідний Лазар помирає лежачи на землі під звуки лютні Давида з ангелами, котрі прийшли по його душу. А навпроти — багач у короні лежить на розкішному ліжку, а на його душу чигають чорти та смерть з мечем і сокирою. Це був один із провідних мотивів на іконах Страшного суду, адже окрім іконографічної традиції він також нав’язує до теми соціальної нерівності.

У правому нижньому куті композиції у пащі Вельзевула розташоване вогненне озеро заповнене силуетними зображеннями грішників, де на багатоголовій потворі, як на троні, сидить Сатана у кожусі і тримає перед собою свою улюблену жертву — душу Юди Іскаріота. У нижніх двох рядах пекла чільне місце займає імпровізована корчма, де за круглим столом стоїть корчмарка одягнута за тодішньою модою з келихом у руках, а позаду її обіймає чорт. Також тут бачимо танцівницю, що пустилася у танець з чортом, і традиційно — дудар, котрий сидить за столом у крислатому капелюсі з пером і грає їм на дуді. Саме корчма у розумінні тогочасного соціуму асоціювалася з місцем гріха, де приходили за випивкою та розвагами. Персонажі з корчми, на відміну від інших грішників у пеклі, не виглядають такими, що зазнають мук, а навпаки — наче привілейовані жителі пекла, що керують усім цим дійством. 

Натомість інші грішники зображені у муках — вони оголені зі зв’язаними мотузками, їх обпікає вогонь та мучать чорти. Клеветник (брехун) має підв’язаний язик, розбійника і злодія — б’ють чорти, а п’яницям нечиста сила заливає щось у горло. Є тут і представники ремісничих професій, які тоді вважали гріховними через те, що мали діло з грошима. Бачимо тут золотника, котрий висить із ланцюгом на шиї, та коваля з молотком. Мельник має прив’язане до шиї жорно, а мірошник — діжкуРізниця між ними у тому, що мельник купував зерно, молов його на борошно і тоді вже його продавав. До мірошника ж люди везли своє зерно, яке він молов на борошно. Окремою категорією тут постають: перелюбник, дітогубник та чародійниця. Остання крім того, що крала у корів молоко, за що має діжку на голові, могла також у тій діжці варити чаклунське зілля та позбавляти жінок плоду. Тому її груди замість дітей смокчуть змії. А дітогубник зображений з душею дитини у роті, бо в такий спосіб міг мати статеві стосунки з жінкою. Таким чином, зображення засуджених грішників мало соціально-історичну конотацію, адже присутність великої кількості неканонічних персонажів спонукало іконописців шукати паралелі в тогочасному суспільстві.

Художник чи замовник

Автором ікони "Страшний суд" з міста Долина прийнято вважати майстра Димитрія. З огляду на те, що український іконопис розвивався за умов майже цілковитої анонімності, поодинокі зафіксовані імена майстрів на іконописних творах є надзвичайно цінними. Саме від середини XVI століття знаходимо підписані твори. Це може свідчити про те, що іконописець асоціює себе безпосереднім автором Богом натхненного твору.

Ім’я "Димитрій" з донаторським підписом і датою "1565 рік" було відчитано на іконі "Спас Пантократор з апостолами". Ця ікона разом зі "Страшним судом" та ще з сімома іншими надійшла до збірки НМЛ з міста Долина Івано-Франківської області. До цієї ж стилістики належить також ікона "Покров Богородиці" з Дубровиці на Яворівщині. Усі ці пам’ятки прийнято датувати 1560-ми роками, а їх авторство гіпотетично приписувати майстру Димитрію чи принаймні його майстерні.

Однак, серед дослідників є припущення, що вкладний текст на нижньому полі іконі має своєрідне формулювання, а тому ім’я "Димитрій" може вказувати не майстра, а замовника ікони. Але оскільки відомостей про майстрів того часу, пов’язаних з конкретними пам’ятками, обмаль, тож науковці продовжують називати Димитрія автором цього визначного комплексу ікон.

Творчий спадок цього іконописця має виражену малярську манеру. Для його творів притаманно укрупнені масивні постаті з темно-оливковим санкиромсуміш охри і сажі та моделювання лику із використанням кіноварнихчервоних підмальовок. У колористиці домінують насичені кольори. Дослідники зауважують, що у творчій спадщині майстра Димитрія помітний вплив молдово-балканського малярства.

Іконографія "Страшного суду" з міста Долини є унікальною за своїм іконографічним вирішенням та художніми особливостями. Адже попри закладену канонічну основу твору, де відображено важливі богословські теми, майстер Димитрій по-своєму їх урізноманітнив та за допомогою малярських засобів зобразив відвічний вибір людини між добром і злом.