Місто Леопольда Левицького

 Краків, Париж, Львів

Леопольд Левицький народився у 1906 році в селі Бурдяківці на Тернопільщині. Переїзд родини до Чорткова співпав з початком Першої світової війни. Малювання захоплювало Льоля, — так змалку називали Леопольда вдома. У спогадах мами, Ольги Блюс, записаних дружиною митця Ґєнею Бенціонівною, читаємо, що: "Як я вернула з міста, в тій самій позі, як я його залишила, лежить, рисує, і так цілими днями повторювалося. Не могла в той час настарчити паперу і олівців. Ні цукерки, ні шоколадки не манили його як малу дитину, тільки папір і прості олівці".

Після завершення гімназії в Чорткові у 1925-му Леопольд Левицький їде до Кракова, щоб вступити на право в Яґеллонський університет. Так у життя митця ввійшло перше велике місто. Попри бажання батька, він не захотів ставати адвокатом, а вступив до Краківської академії мистецтв. Молодий, сповнений творчих амбіцій, юнак впевнено поринає в творче середовище міста, заводить дружні стосунки з однолітками, які, як і він, прагнули проявити та утвердити себе в творчості — Станіславом Осостовичем, Йоною Штерном та іншими. Леопольд Левицький працює в скульптурі, живописі, але особливий інтерес проявляє до графіки.

"Ми представляли провінцію — неотесану, голодну, спраглу, не спокушену міщанськими манерами і без зв’язків на краківському Олімпі. Ми були "дикими прибульцями", що прийшли до "Польських Афін", щоб стати кимось" — так згадував про цей час близький товариш Леопольда Левицького Йона Штерн.

У листопаді 1929 року Левицький їде на навчання до філії Краківської академії в Парижі. Так в його житті постає друге велике місто. Як згадував згодом, враження від Парижа були настільки сильними, що він не міг малювати. Перебування в артистично-інтелектуальному середовищі цього міста, знайомство з музеями, галереями та приватними ательє і їхніми власниками зіграло важливу роль у формування світогляду митця.

Через півтора роки Леопольд Левицький продовжив навчання у Кракові. Чуття й усвідомлення протестних настроїв, які спричинила суспільна та соціальна несправедливість, розуміння життя робітничого середовища міста, щире співпереживання людським трагедіям і драмам, митець утілив в офортах "Краківського циклу" (1931-1934). Йому вдалося сприйняти і творчо переосмислити феномен урбаністичної культури центрально-східної Європи міжвоєнного часу. Свідченням цього є ранні офорти "Передмістя", "Вулиця", "Вечірня прогулянка". 

У цей час викристалізовуються дві улюблені теми, над якими Леопольд Левицький працював упродовж усього шляху в мистецтві — це людина і місто. Життя людини з усіма радощами та прикрощами, щоденне, буденне, без прикрас, і життя міста — великого, яскравого, з гулом машин і шумом вулиць чи маленького, провінційного, сповненого власної гідності та самоповаги галицького містечка. Жанрова картина, у якій зображене життя людини в місті, найбільше відповідала творчим інтересам автора.

У 1945 році Леопольд Левицький повертається з евакуації в Узбекистані й оселяється у Львові. Так на довгі роки в життя і творчість митця входить третє велике місто. З ним, його атмосферою та культурним простором він був знайомий з довоєнного часу, тут у 1936 році відбулася його спільна зі Станіславом Осостовичем виставка, яка отримала схвальні відгуки. Звичайно повоєнний Львів був уже цілком іншим, але не зламаний, культурний ландшафт намагався тримати свою ідентичність. Тут Леопольд Левицький натхненно і плідно працював, опановував нові графічні техніки, серед них монотипія і лінорит. Саме в лінориті митець сформував власну неповторну манеру композиційної побудови та розкрив улюблену тему — життя людини в місті.

Ілюзія ідилії

У роботі "У нашому місті ввечері" митець поєднав ці дві ідеї — він зобразив львів’ян за вечірніми розвагами. Місто Леопольда Левицького завжди особливе — вкрай рідко він зображував "портрети" певних архітектурних об’єктів, це радше узагальнені образи та символи. Зазвичай Леопольд Левицький поєднував абриси певних впізнаваних архітектурних об’єктів, але укладав їх по-своєму, не створювавши "фото".

У лінориті "У нашому місті ввечері" митець дуже вправно конструює простір вечірнього міста. Завдяки використанню впізнаваних елементів Леопольд Левицький окреслює архітектурне середовище, яке його надихнуло.

У композиції роботи можна легко впізнати силует Львівського оперного театру, що височіє під місяцем. Поряд з ним будівля, яка нагадує обриси споруди, де тепер розміщується Управління статистики та земельних ресурсів на сучасному проспекті Чорновола, що бере свій початок позаду театру. Будинок праворуч з написом "Львів" наводить на аналогію зі спорудженим у 1965 році однойменним готелем. У центрі композиції митець виводить мотив кінотеатру, з афішею та касою, біля віконечка якої стоять двоє людей. Очевидно, зображаючи кінотеатр, Леопольд Левицький мав на увазі відкритий недалеко від готелю у 1966-му кінотеатр "Мир". У той час це був найсучасніший і найкомфортіший заклад у місті, в якому відбувалися кінопрем’єри.

Силуети постатей, контрастне поєднання темних площин будинків зі світлими вікнами якнайкраще передають атмосферу вечора. Леопольд Левицький ніби запрошує нас спостерігати за людьми, які безтурботно проводять час за дружньою вечерею в ресторані, розмовляють, купують квитки на новий фільм. 

Тільки образи-тіні міліціонерів порушують "ідилічність" зображеної сцени міського життя. На першому плані вечірньою вулицею їде чергова  машина з двома особами в формі. Така ж постать в кашкеті та шинелі силуетно зображена над касою, між мотивом радісного ресторанного святкування та кіноафішою. Введення цього елементу можна трактувати двояко. Присутність міліціонерів у громадських місцях у вечірній час була обов’язковою, патрулювання вулиць було звичним явищем. Однак композиція створена в другій половині 1960-х років, коли репресивна машина радянської влади посилювала свій тиск на інакомислячих людей. У Києві вже відбулися перші арешти молодої плеяди інтелігенції. Міліція стежила за людьми. За позірно спокійним розміреним безпечним баченням життя назрівала драма початку 1972 року — арешт учасників вертепу у Львові.

Щодо пори року, зображеної у цій чорно-білій композиції, то з великою ймовірністю це пізня осінь. Снігу ще не має, але вечори вже досить холодні, що помітно за одягом, і достатньо довгі для того, щоб можна було відвідати кіносеанс чи ресторан у регламентованих тоталітарним укладом часових межах. Контрастом яскраво освітлених залів ресторану, рекламної ілюмінації та темним вечірнім небом автор створює ілюзію святкової атмосфери, спокій якої пильнують силуети-тіні правоохоронців. Їхня підкреслена присутність наштовхує на думку, що митець зображує вечори вихідних днів 7-8 листопада — радянського свята Жовтневого перевороту. З приватного листування Леопольда Левицького відомо, що саме в цей час 1966 року митець запрошував до себе погостювати свого близького товариша студентських літ — Йону Штерна, якому одному з небагатьох  вдалося вижити в Янівському гетто.

Архівне фото біля насипу, де Йона Штерн пережив розстріл, свідчить про те, що зустріч друзів у Львові відбулася. І вони обоє мали радість взаємного спілкування, блукаючи вуличками Краківського передмістя — Кракідалів — та драматичне співпереживання від піших відвідин території колишнього гетто. Саме на межі цих історично насичених місць і виник зображений в композиції "У нашому місті ввечері" комплекс архітектурних споруд. Ймовірно, візит товариша міг інспірувати появу цього твору.