“Рускій мір” на експорт. Огляд книжки "Кордони мрій" Томаша Ґживачевського
14:00, 29 травня 2021
"Кордони мрій" – це збірка репортажів про життя під російським “склепінням”. Абхазія, Південна Осетія, Нагірний Карабах, Придністров’я, "ДНР", "ЛНР" – тринадцять глибоких історій про невизнане теперішнє і невизначене майбутнє на неросійських територіях, де розмовляють російською. Книга нещодавно побачила світ у Видавництві XXI
Якщо ви цікавитесь художнім репортажем – книжка особливо для вас. Томаш Ґживачевський – представник третього польського покоління репортажистів. Його тексти, зібрані в "Кордонах мрій", допомагають цілком виразно бачити все те, про що він пише. Тож гортаючи сторінки книжки, ви переглядатимете картинки красивих кавказьких гір і свіжого морського узбережжя, відчуватимете смак теплих фруктів і вдихатимете куряву розбитих доріг, побачите закинуті села й людей поважного віку, горе яких видаватимуть особливо глибокі зморшки на обличчях. А над тим всім, звісно, лунатиме гучна російська попса.
– Російські солдати – ще ті суки. Зразу розкусили, як на війні замутити бізнес. У нас і азербайджанців було замало важкої техніки. А в них повно танків, бронетранспортерів. Ну вони й почали їх здавати в оренду обом сторонам. До того обнагліли, що ввели погодинну оплату. Рано ми гатили в азерів із Т-72, а після обіду вони з того самого танка стріляли по нас.
Ці репортажі – як експрес-тури в невизнані республіки. Ви дізнаєтеся про існування пластикових монет і неукраїнських купюр із зображеннями Богдана Хмельницького й Тараса Шевченка. Вдихнете запах яєць і дешевого пива в паркій електричці, що везе відпочивальників до Чорного моря. Познайомитесь з абхазькою діаспорою в Туреччині, яка переймається тим, що їхні діти вже не вчать рідної мови, ностальгують за Батьківщиною, але ніколи не повернуться.
Вам розкажуть, що молдавська мова – це витвір сталінського режиму, щоб сяк-так обґрунтувати існування Молдавської Соціалістичної Радянської Республіки, хоч насправді це румунська мова з певним набором відмінних слів. Пояснять, що правильно "Сухум", а не російське "Мухумі", чому осетини не хотіли розвалу СРСР і причини корупції в абхазців.
"Як можна не виручити свого двоюрідного брата? У Грузії ще пів біди, бо там їх пару мільйонів, а от у нас – двісті сорок тисяч. В Абхазії кожен для кожного як не брат, то сват. Якщо не хочеш, ти можеш не послухати когось і лишитися зі своєю чистою совістю, але за секунду стане ясно, що ти нарвався на колєґу свого шваґра, або якогось далекого дядька чи двоюрідного брата тітки дружини, і так далі"
В одному з репортажів Ґживачевський пише про, певно, найдивніший футбольний чемпіонат світу. Його проводить ConIFA – Конференція незалежних футбольних асоціацій серед невизнаних республік. Туди входить понад тридцять команд-представниць нацменшин, етнічних груп і невизнаних республік, яких із тих чи інших причин не прийняли до ФІФА. За перемогу в тому турнірі боролися: Реція, Сомаліленд, Паданія, Пенджаб, Північний Кіпр, Об’єднані корейці Японії.
"У кулуарах керівництво ConIFA тихцем додає, що більшість дарфурської збірної звернулася з проханням про політичний притулок і після мундіалю додому вони вже не повернуться".
Про так звані республіки "ДНР" і "ЛНР" – у книзі порівняно небагато. Навіть може скластися враження, що польський журналіст не особливо прагнув їздити територіями, де військовий конфлікт – в активній фазі. Можливо, звісно, й те, що теми російських псевдореспублік на сході України попросту набридли польській авдиторії, для якої насамперед писав Томаш.
Попри те, книга особлива і для українців. "Мене просто вбило те, що деякі грузини в Тбілісі не відчували війну. Кількадесят кілометрів від них гинули їхні брати, а життя в столиці йшло своїх нормальним, щоденним ходом", – наводить автор слова однієї з героїнь тексту про війну Росії з Грузією 2008-го. Одразу згадують відчуття у Києві 2014 року. Цю книжку варто читати хоча б тому, щоб не забувати, чим можуть загрожувати ілюзії щодо перспектив “руского міра”.
Книгу "Кордони мрій" можна купити тут.
Схожі матеріали
