Різдвяний детектив ЗЧ ОУН: таємниче зникнення "СКОБа". Уривки з книги "Таємні місії ОУН"

[На різдвяні свята 1956 року до Мюнхена з Великої Британії прибуло двоє осіб Володимир Коровець на псевдо Скоб та його друг Святослав Василько на псевдо Журко.]У дужках позначені додаткові пояснення автора Обидва приїхали до Баварії на запрошення Богдана Підгайного, [який раніше опікувався контактами ЗЧ ОУН з підпіллям в Україні, а в той час став в опозицію до Степана Бандери. Скоб та Журко оселилися в його квартирі]. Попри святковий період, протягом 7–8 січня їм вдалося зустрітися з провідними діячами українських політичних організацій міста. Восьмого січня Коровець перетнувся з Василем Сколоздрою, особистим охоронцем Степана Бандери. Вранці 9 січня святково одягнений Скоб вирушив із квартири Підгайного на Цеппелін-штрасе, 67, де був офіс ЗЧ ОУН, після чого більше не повернувся і на зв’язок не виходив.

<p>Богдан Підгайний</p>

Одинадцятого січня Підгайний повідомив мюнхенську поліцію про зникнення свого гостя. Будучи прихильником "двійкарів", у зникненні свого товариша він звинуватив бандерівців. На його думку, саме вони викрали й утримували Скоба. Натомість Степан Ленкавський і представник Служби безпеки ЗЧ ОУН Степан Мудрик вважали навпаки. Усю провину вони покладали якраз на Підгайного та представників британської розвідки, з якими той продовжував підтримувати добрі взаємини. До того ж Скоб прибув до Мюнхена саме з Великої Британії, де тривалий час проживав до цього.

У межах слідства мюнхенська поліція допитала Богдана Підгайного, Святослава Василька, Василя Сколоздру, Степана Ленкавського, Василя Зброжека та Степана Бандеру. Бажаного результату детективи не отримали, і згодом, як зазначається в документах ЦРУ, слідство зайшло у глухий кут.

Зі свідчень допитаних осіб вдалося дізнатися, ким був зниклий Скоб. За свідченнями Підгайного, він був кур’єром, який приїхав до Західної Німеччини з УССР ще в 1953 році з інструкціями від представників підпілля. Після передавання за кордоном відповідних матеріалів Скоб мав з відповідями від британської розвідки та ЗЧ ОУН повернутися назад. Однак через наростання внутрішніх суперечностей у ЗЧ ОУН він змушений був змінити плани. З міркувань безпеки його було переправлено до Великої Британії наприкінці 1953 року. Підгайний попросив свого знайомого, колишнього дивізійника Святослава Василька, який мешкав у Лондоні, допомогти з організацією побуту для Скоба. Спочатку той мешкав разом із Васильком, але пізніше перебрався у власне житло та отримав роботу на заводі. Згідно зі свідченнями Василька, Підгайний часто їх відвідував у Лондоні й під час чергового візиту наприкінці 1955 року запросив обох до Мюнхена на Різдво. 

"Ми прийняли запрошення і з Коровцем виїхали з Лондона й через Бельгію прибули до Мюнхена 7 січня 1956 року, де знайшли притулок у квартирі Підгайного, де того ж дня, тобто 7 січня 1956 року, відсвяткували Різдво Христове", — згадував Василько. Вранці 8 січня він разом зі Скобом вирушив до церкви на святкову літургію. Опісля вони побачилися з Василем Сколоздрою, з яким Коровець був знайомий ще з часів війни. Домовилися відсвяткувати зустріч старих друзів увечері у квартирі Сколоздри, а наступного дня знову побачитися на богослужінні. 

Дев’ятого січня Коровець, за свідченнями Василька та Сколоздри, вирушив на базар за покупками, запитавши при цьому дружину Підгайного, як дістатися залізничного депо та Цеппелін-штрасе, після чого більше не повернувся. Степан Ленкавський під час допиту додав, що 9 січня в офісі ЗЧ ОУН на Цеппелін-штрасе, 67, випадково перетнувся зі Сколоздрою, який розповів йому про зустріч із Скобом. Поміж гучних святкувань минулої ночі Коровець, за словами Ленкавського, повідомив Сколоздрі, що розчарувався в опозиційній групі й хотів би зустрітися окремо в офісі ЗЧ ОУН. Ленкавський відповів, що зустріч поки не планували, але Сколоздра повідомив, що Скоб завітає 10 січня. Однак того дня до офісу зателефонував Василько, запитав Ленкавського про Коровця й повідомив, що той зник. 

"Приблизно через два-три дні я зателефонував Підгайному і попросив створити слідчу комісію, щоб розпочати розшук Скоба. Під час нашої розмови Підгайний кілька разів згадував, що він підозрює, що Скоб або перейшов на наш бік, або ми утримуємо його в якомусь місці проти його волі. Ми, зі свого боку, підозрюємо, що опозиція була налаштована за будь-яких обставин не допустити розмови Скоба з нами", — заявив Ленкавський.

Бандера, який разом із сім’єю різдвяні свята 1956 року проводив у горах у Тіролі, лише додав, що Скоб є другом Підгайного, який несе повну відповідальність за нього. Цікаво, що ще навесні 1955 року Бандера звертався до Скоба по допомогу щодо встановлення контакту з представниками українського підпілля та його потенційної участі в кур’єрській місії. 

Співробітники ЦРУ також зацікавилися таємничим зникненням Скоба. Вони залучили свого агента Михайла Коржана (Aecapelin-1), щоб здобути більше інформації про це таємниче зникнення. Тринадцятого січня Коржан зустрівся з керівником Служби безпеки ЗЧ ОУН Іваном Кашубою, з яким мав непоганий зв’язок. Той зазначив, що Скоб прибув до Західної Німеччини кілька років тому за сприяння та підтримки британської розвідки. Він був кур’єром Мирона Матвієйка. Тоді Підгайний відмовив Службі безпеки ЗЧ ОУН у можливості поспілкуватися з кур’єром і допитати його, а співробітники MI6 швидко перевезли Скоба до Великої Британії. Кашуба також додав, що Коровець під час зустрічі зі Сколоздрою 8 січня 1956 року вимагав особистої розмови з Бандерою. Саме цей факт наштовхнув на думку, що його могли викрасти представники ОУН(б) і допитувати. Однак такий сценарій Кашуба однозначно відхилив, вважаючи, що Скоб утік до Східної Німеччини. На його переконання, він міг бути совєцьким агентом ще з часів свого повернення з УССР або ж його могли викрасти британці та допитувати. 

Співробітники ЦРУ не відкидали версії, що Скоб міг таємно зустрітися з Бандерою та через Тіроль покинути Баварію і перебратися до Італії. Зокрема, у тому, що його викрали представники Бандери й перевезли таємно до Риму, був переконаний Михайло Коржан після чергових розмов з Іваном Кашубою на початку лютого 1956 року. Йому також стало відомо, що Кашуба перебував на різдвяних святах спочатку в Інсбруку разом з Бандерою, а пізніше — у Римі разом із Стецьком. Це ще більше підтверджувало думку про те, що таємничо зниклий Скоб також десь на Апеннінах. 

Найімовірніше, на думку Коржана, що Скоб перебував в Італії, де готувався до відправлення в Україну. Не будучи серед прихильників Бандери, він прагнув ще з часу свого прибуття повернутися на Батьківщину. І тут, імовірно, його бажання збіглося з прагненням ЗЧ ОУН та італійців знайти осіб для кур’єрської місії.

Після того, як у 1954 році британці припинили підтримувати кур’єрські місії в УССР, у ЗЧ ОУН розпочали пошуки нових союзників. Розглядалися варіанти співпраці з іспанцями або італійцями. Спеціально цим питанням займався Ярослав Стецько, який протягом 1954–1956 років декілька разів відвідав Рим, а також здійснив офіційний візит до Іспанії. Окремо відвідували Італію секретар ЗЧ ОУН Ярослав Бенцаль і навіть Степан Бандера. До прикладу, Коржан був упевнений, що в Бенцаля були добрі стосунки з представником італійської розвідки Алессандро де Волтоліні. "Сам Іван Кашуба якось розповідав мені, що коли Бандера поїхав до Риму, італійська поліція супроводжувала його від австрійського кордону до Риму" , — зізнавався Коржан в одному зі своїх звітів для ЦРУ. З інших джерел американського агента в західнонімецький розвідці йому стало відомо, що італійська розвідка ще в 1950–1951 роках цікавилася українськими справами та співпрацею з українськими еміграційними групами. У 1954-му ця зацікавленість нікуди не зникла, тож "італійці готові навчити й екіпірувати агентів найкращим спорядженням, а після навчання відправити їх в Україну".

Документи з агентурної справи "Звено" підтверджують співпрацю ЗЧ ОУН з італійською розвідкою в 1954–1958 роках. Із матеріалів справи та свідчень затриманих кур’єрів ЗЧ ОУН стало відомо, що протягом 1955–1957 років у Римі діяла розвідувальна школа, розташована в окремій віллі за містом. У ній могли навчатись одночасно до 10 осіб, які опановували способи ведення розвідки, радіосправу, топографію, організацію таємних схронів і "мертвих пунктів", використання тайнопису, шифрів, кодів, методи фотографування спеціальних об’єктів, перетин кордону та поводження зі зброєю. Тренерами в школі виступали переважно представники італійської розвідувальної служби, а також члени ЗЧ ОУН Григорій Васькович і Степан Костюк. Після засвоєння теоретичної частини учасники розвідувальної школи наприкінці навчання на декілька тижні перебиралися в гори в містечко Сан-Віто, де займалися практичною підготовкою.

Працівникам КДБ інформація про роботу розвідувальної школи та тісну співпрацю ЗЧ ОУН з італійцями стала відомою лише в 1959 році. Тоді вони затримали кур’єрів і перевірили надану ними на допитах інформацію. Але чи був серед них Скоб і чи долучився він до кур’єрських груп ЗЧ ОУН, споряджених за підтримки італійської розвідки? 

Дванадцятого червня 1956 року совєтам удалося перехопити радіограму Матвієйку [який перебував в Україні під контролем КДБ] від Бандери, передану через римський центр італійської розвідки. У ній зазначалося: 

"Від Бийлиха [Бандери] до Усміха [Матвієйка] ч.1 від 9.3. 

Один. В січні пропав Скоб. Може бути агентом МГБ. Бережіться.

Два. Ничого не знаємо про члена проводу Л.К. висланного до Аскольда. Коли пішов, чи маєте вістку.

Три. Чи маєте зв’язок з Аскольдом [Богданом Підгайним]. Він зрадник.

Чотири. На весну підготовляємо группу. Подайте адреси и клички. 

С.У. Бийлихо". 

Пошуки ЦРУ через власні розвідувальні можливості в Італії результату не дали, тому американці погодилися, що Скоб міг бути совєцьким агентом. Це підтвердив Іван Кашуба, додавши, що навесні 1955 року на адресу офісу організації надійшов лист від невстановленого інформанта з Відня під псевдо Кармен, у якому висловлювалося припущення, що Скоб був совєцьким агентом. "На той час ми не надавали значення цій інформації. Однак тепер, коли Скоб втік, припускаємо, що інформація Кармен була правдивою" , — зізнавався Кашуба. 

Юрій Лопатинський, один з лідерів ЗП УГВР, що опікувався організацією кур’єрських місій, деталізував обставини отримання листа від Кармен. За його словами, 23 травня 1955 року в офіс на Дахауер-штрасе в Мюнхені, де виходив тижневик "Український самостійник", прийшов лист, адресований Бандері. Його передали спеціалісту співпраці з розвідками ЗП УГВР Федіру Юревичу, але далі не змогли доставити оточенню Бандери через пошкодження. Згодом з’ясувалося, що раніше був ще один лист, доставлений Бандері, у якому містилася зворотна адреса з Відня для листування. У ньому називалося шість совєцьких агентів в Австрії, що потенційно становили небезпеку для Бандери. Серед них був і Скоб. 

Кашуба був переконаний, що Скоб покинув Україну з інформацією для Бандери від Матвієйка як сумлінний кур’єр, однак на шляху на захід його завербували. "Для того, щоб переконати Підгайного та британців у тому, що він є сумлінним кур’єром, КДБ дозволив Скобу залишити собі сумку від Матвієйка, яку той згодом передав Підгайному. Можливо, Скоб отримав вказівку від КДБ якнайшвидше повернутися на Схід, однак, опинившись в Англії, не зміг повернутися тоді, коли йому особисто цього хотілося", — продовжував міркувати Кашуба.

Так совєцький агент Скоб у Мюнхені скористався можливістю звільнитися з-під опіки MI6, заплутати представників української політичної еміграції та спричинити взаємні звинувачення серед них і зрештою виконати поставлене йому КДБ завдання — якомога швидше повернутися в СССР. На думку Кашуби, який, очевидно, не знав про співпрацю Матвієйка з совєтами, "трагедія полягає в тому, що Скоб тепер може повернутися на Батьківщину, де зв’яжеться з Матвієйком, якого ліквідує за допомогою КДБ". Тому Бандера скористався можливостями співпраці з італійською розвідувальною службою та передав повідомлення Матвієйку. 

Пишучи агентурне донесення для совєцьких органів держбезпеки про ймовірні мотиви радіограми попередження від Бандери, Матвієйко вважав, що, імовірно, той нічого не знає про місцеперебування Скоба. Та й сам він гадав, що, напевно, англійська розвідка разом із Підгайним переховувала Скоба, дізнавшись про його зв’язки з Бандерою, тому в такий спосіб намагалася зірвати співпрацю між ними . 

Матвієйко помилявся у своїх судженнях щодо того, куди подівся Скоб, і не знав про його успішне прибуття в Совєцький Союз. Голова КДБ Віталій Нікітченко у своєму листі від квітня 1956 року начальнику 4-го Управління Харитонову пропонував організувати зустріч між ними. Коровець-Скоб розпочав співпрацю із совєцькими органами ще на початку 1950-х, погодившись виконувати роль провідника легендованого  Яворівського надрайонного проводу. У серпні 1953 року його було направлено через Польщу за кордон із поштою для Бандери. За задумом оперативників, які займалися організацією цієї справи, Скоб мав іти разом зі справжнім кур’єром ЗЧ ОУН як представник Львівського обласного проводу, що підняло б його статус за кордоном. Крім того, цей статус мав забезпечити йому умови для якнайшвидшого повернення в Україну.

Наведена інформація щодо таємничого зникнення кур’єра ЗЧ ОУН Володимира Коровця (Скоба) є показовою з декількох причин. По-перше, вона демонструє атмосферу взаємної недовіри, що витала серед представників ЗЧ ОУН у середині 1950-х. По-друге, складнощі з подальшою організацією кур’єрських місій на територію України та підтримкою стабільних каналів зв’язку з представниками підпілля, які, як відомо, вже були повністю розбиті совєцькими спецслужбами. По-третє, вплив совєцької дезінформації та просочення подвійних агентів у кур’єрські канали організації. І насамкінець — труднощі в пошуку зовнішніх союзників.

Після припинення співпраці з MI6 у 1954 році ЗЧ ОУН розпочала активні пошуки нових партнерів серед країн Західної Європи. У підсумку було налагоджено співпрацю з італійською розвідкою, яка надала допомогу в організації радіозв’язку, створенні розвідувальної школи в Римі та підготовці агентури для дій в УССР. Однак ці зусилля супроводжувалися ризиками інфільтрації з боку совєцьких спецслужб, що яскраво проявилось у випадку агента Скоба, чия діяльність стала частиною складної гри КДБ у міжнародному агентурному середовищі.