Ця книжка – своєрідна інструкція зі створення незалежної держави. Як в умовах, коли проти цього весь світ, завдяки праці та солідарності реалізувати багатовікову мрію. Авторка Ґолда Меїр народилася у Києві, згодом емігрувала до США і зрештою стала прем’єркою Ізраїлю. Третьою у світі жінкою на такій посаді. Після публікування 1973 року її біографічна книга стала бестселером. І сьогодні входить до переліку найкращих мемуарів політичних діячів ХХ століття. Нещодавно "Моє життя" Ґ. Меїр вийшла у видавництві "Наш формат"
Володимир Молодій
журналіст
Ґолда починає книгу з деталей свого дитинства. Народилася вона 1898 року в Києві. Майже не пам’ятає міста, до якого батьки переїхали за кілька років до її народження, але пригадує, що там їм було зле. Очевидно, у Російській імперії початку минулого століття мало кому було добре. Вона пояснює це злиднями й антисемітизмом.
"Я вважаю, що фундаментальне людське право всіх батьків – не боятися, що не зможеш забезпечити своїх дітей, хай би скільки ти трудився. Я була знайома з цим страхом задовго до того, як відчула його на власній шкурі, а відчувши таке раз, більше не забудеш"
Однак що довше гортати книгу, то частіше авторка відходить від своєї біографії, все більше описуючи народження Ізраїлю. Ще з юних років Ґ. Меїр захоплювала ідея окремої єврейської держави. І що старшою вона ставала, то більшу політичну активність проявляла. До Палестини вона переїхала вже зі США, куди емігрувала з родиною. Одним із переломних моментів у житті дівчини стало знайомство із двома гостями з Близького Сходу, які якось зупинилися у будинку її батьків. Це були Давид Бен-Гуріон, який через тридцять років став першим прем’єр-міністром Ізраїлю, і Іцхак Бен-Цві – який був другим президентом.
Відтак Ґолда вступила до єврейської робітничої партії, а 1921 року разом із чоловіком, сестрою і двома її дітьми на борту пароплава "Покахонтас" прибула до Палестини.
"Я інколи дивуюся, як ми пережили ті роки, але, можливо, фізична й емоційна витривалість – це просто справа звички; нам багато чого бракувало, але можливостей випробувати себе у критичну мить було вдосталь"
Розповіді Ґ. Меїр про те, як євреї з’їжджалися самовіддано будувати свою державу на піску та камінні, захоплюють. Найбільше вражає солідарність і любов до свого народу, із якими вони створювали свою країну. Мрія Ґ. Меїр здійснилася 1948 року, коли вона стала однією із двохсот найвпливовіших єврейських політиків, які взяли участь у церемонії проголошення Ізраїлю.
У своїй книзі авторка описує те, як вдавалося забезпечувати помешканнями й роботою лавину новоприбулих до Ізраїлю євреїв. Розповідає про відносини з Німеччиною у перші роки після Другої світової війни і як у поїздці до Берліна, вже на державній посаді, нічого не їла й не пила на німецькій території. Розказує про війни з арабами і підтримку французів. Чи як збирала пожертви на війну з американських євреїв по всьому світі.
"Залежність від благочинності суперечить не тільки засадничим принципам сіонізму (покладатися на себе, працювати руками), а й ідеї національної незалежності, тож я почала шукати інші джерела коштів, які зроблять світове єврейство нашими повноправними партнерами в сіоністській справі і "збиранні вигнанців"
Ґолда обіймала посади міністерки праці, міністерки закордонних справ і прем’єр-міністерки. За те, що інтереси Ізраїлю відстоювала надзвичайно жорстко й послідовно, її назвали "Непоступлива".
Книга написана так, що читається як пригодницький роман. Зрештою, десь таким і було життя Ґолди Меїр: сповнене небезпек і непевностей, ризиків та наважувань, драматизму й героїзму. Чудовий переклад Ярослави Стріхи тільки підсилює позитивні враження від книжки.