Європа Молотова–Ріббентропа. Фрагмент із книжки Тімоті Снайдера "Криваві землі"

Німецький терор почався в небі. Першого вересня 1939 року о 4:20 на містечко Велюнь, що в центральній Польщі, без попередження скинули бомби. Мішенню смертельного експерименту німці обрали місце, що не мало військового значення. Завдання полягало в тому, щоби перевірити, чи може сучасна авіація залякати цивільне населення цілеспрямованим бомбардуванням. Церкву, синагогу, лікарню охопило полум’я. Щохвилини летіли нові бомби (скинули 70 тонн снарядів), руйнуючи майже всі будівлі та вбиваючи сотні людей, здебільшого жінок і дітей. Населення втекло з міста; коли туди прибула німецька адміністрація, живих було менше, ніж трупів. Десятки міст і сіл Західної Польщі спіткала подібна доля. Німці розбомбили 158 населених пунктів.

У столичній Варшаві люди спостерігали, як у чистому блакитному небі кружляють літаки. "Наші", — підбадьорювали одне одного. Вони помилялися. Десятого вересня 1939 року велике європейське місто вперше зазнало систематичного бомбардування ворожої авіації. Того дня німецька авіація здійснила 17 нальотів на Варшаву. До середини місяця польська армія була практично розбита, однак столиця все ще оборонялася. Двадцять п’ятого вересня Гітлер вимагав капітуляції Варшави. Того дня було скинуто приблизно 560 тонн бомб і 72 тонни запалювальних снарядів. На початку неоголошеної війни під час бомбардувань європейської столиці й величезної кількості населення приблизно 25 тисяч цивільних і шість тисяч солдатів було вбито. У вересні на схід подалися колони біженців, втікаючи від Вермахту. Німецькі пілоти розважалися, обстрілюючи їх із винищувачів.

Польща воювала самотужки. Франція та Британія, як і обіцяли, оголосили війну Німеччині, проте під час вересневої кампанії не надали справжньої військової допомоги. (Французи просунулися на кілька кілометрів у Саарі, а потім відступили). Польська армія була змушена оборонятися. Польські військові очікували нападу зі сходу або заходу, з боку Червоної армії або Вермахту. У військових планах і навчаннях 1920–1930-х років враховували обидва варіанти. Тепер усі наявні сили поляків, приблизно 39 дивізій (чисельністю приблизно 900 тисяч осіб), протистояли 50 німецьким дивізіям, що налічували 1,5 мільйона військових. Польські сили поступалися німецьким чисельністю та озброєнням, з півночі, заходу та півдня їх оточили моторизовані німецькі частини. Утім на деяких територіях фронту польські війська чинили запеклий опір.

Вермахт призвичаївся без зусиль захоплювати країни, які здавалися без бою, як-от Австрія та Чехословаччина. Цього разу німецькі солдати насправді вперше зіткнулися з ворожим вогнем супротивника. У вільному балтійському місті Данциґ, що його Гітлер давно прагнув приєднати до Німеччини, поляки відчайдушно обороняли поштове відділення. Німецькі пожежники налили в підвал бензину і змусили оборонців здатися. Директор поштового відділення вийшов із будівлі з білою хустинкою в руці. Його одразу ж застрелили. Одинадцятеро людей загинуло від опіків, не отримавши від німців медичної допомоги. Тридцять восьмеро осіб було засуджено до смертної кари й розстріляно за нібито незаконну оборону будівлі. Один із них, Францишек Краузе, був дядьком хлопчика на ім’я Ґюнтер Ґрасс, який невдовзі став видатним німецьким письменником. Цей військовий злочин широко відомий завдяки його роману "Бляшаний барабан". Таких злочинів скоєно багато.

Німецьких солдатів переконували, що Польща — несправжня країна, а її армія — несправжня армія, тому люди, які протистояли вторгненню, не могли бути справжніми солдатами. Німецькі офіцери говорили солдатам, що смерть німців на полі бою — це "вбивство", злочин. Опір вищій німецькій расі, як твердив Гітлер, був проявом "нахабства", тож польські солдати не мали права на статус військовополонених. У селі Урич польських військовополонених зібрали у стодолі і сказали, що вони там ночуватимуть. Потім німці спалили будівлю. Поблизу села Шлядув німці прикривалися полоненими як живим щитом у бою із залишками кавалерійського підрозділу. Після того як німці розбили кавалеристів, які не хотіли стріляти у своїх співвітчизників, вони змусили полонених поховати тіла своїх товаришів. Потім вишикували їх біля стіни на березі Вісли й розстріляли. Тих, хто намагався втекти, стрибаючи у воду, застрелено — як згадував один з уцілілих, — ніби качок. Загинуло приблизно 300 людей.

Двадцять другого серпня 1939 року Гітлер наказав своїм командирам "не впускати до сердець жалю". Німці вбивали полонених. Після запеклої битви поблизу Цепелева в полон потрапило 300 польських солдатів. Усупереч усім фактам, німецький командир заявив, що полонені солдати — партизани, бійці нерегулярних сил, на яких не поширювалися закони війни. Польські офіцери та солдати, одягнені в мундири, були приголомшені. Німці змусили їх роздягнулися — тепер вони більше стали схожими на партизанів. Усіх їх розстріляли й кинули в рів. Під час нетривалої польської кампанії таке повторювалося щонайменше 63 рази. Німці вбили не менше трьох тисяч польських військовополонених. Вони також розстрілювали поранених поляків. Одного разу німецькі танки напали на будівлю, позначену червоним хрестом. Це був польський пункт першої медичної допомоги. Якби не виднівся червоний хрест, танкісти, ймовірно, проігнорували б її. Танки відкрили вогонь по будівлі, підпаливши її, а кулеметники стріляли в людей, які намагалися втекти. Потім танки розчавили залишки будівлі, а заразом і останніх уцілілих.

Офіцери та солдати Вермахту звинувачували польське цивільне населення у жахіттях, які його спіткали. Один із генералів твердив, що "німці — господарі, а поляки — раби". Командування армії знало, що цілі Гітлера для цієї кампанії були досить нетиповими. Як підсумував командир штабу: "Наміром фюрера було розбити та винищити польський народ". Солдатів настановляли сприймати польське цивільне населення як підступних недолюдей. Один із них був такий переконаний у ворожості поляків, що сприйняв смертельну гримасу поляка як вияв ірраціональної ненависті до німців. Солдати швидко навчилися зганяти свою фрустрацію на оточенні. Захопивши нову територію, німці зазвичай одразу вбивали цивільних. Вони також їх вбивали, якщо мусили відступити. Зазнаючи якихось втрат, німці звинувачували всіх, хто був поряд: насамперед чоловіків, але також жінок і дітей.

У місті Відзув німці наказали зібратися всім чоловікам. Ті прийшли без побоювань, адже нічого не скоїли. Одна вагітна жінка мала погані передчуття, але її силою відтягли від чоловіка. Усіх чоловіків міста вишикували вздовж огорожі й розстріляли. У Лонгінувці 40 польських громадян замкнули в будівлі та підпалили її. Солдати стріляли в людей, коли вони вистрибували з вікон. Деякі каральні акції були немислимо випадковими. Якось зібрали 100 цивільних на розстріл, бо хтось нібито вистрелив. Виявилося, що стріляв німецький солдат.

Польща так і не капітулювала, однак 6 жовтня 1939 року бойові дії припинилися. Навіть після того як восени німці встановили окупаційний режим, Вермахт під час довільних каральних акцій і далі масово вбивав польських громадян. У грудні, коли відомі польські злочинці вбили двох німецьких солдатів, німці розстріляли 114 чоловіків, які не мали жодного стосунку до інциденту. У січні німці у Варшаві розстріляли 255 євреїв після того, як єврейська громада не видала особу, яку німці помилково вважали євреєм. Та людина не мала нічого спільного з єврейською громадою.

Німецьких солдатів вчили сприймати євреїв як східних варварів, а в Польщі вони зіткнулися з тим, чого не бачили в Німеччині: великими релігійними єврейськими громадами. Попри те, що Гітлер безперестанно з люттю говорив про руйнівну роль євреїв у німецькому суспільстві, вони становили суттєву меншість серед німецького населення. Німецькі громадяни, яких за Нюрнберзькими законами вважали євреями, здебільшого були світськими людьми й мало хто ототожнював себе з єврейською громадою. Німецькі євреї здебільшого асимілювалися і дуже часто брали шлюб із неєвреями. Зважаючи на історичний контекст, життя євреїв у Польщі дуже відрізнялося. Євреїв вигнали з Німеччини та країн Центральної та Західної Європи ще в пізньому середньовіччі. Упродовж століть Польща слугувала притулком для євреїв і стала центром єврейського поселення в Європі. У 1939 році приблизно 10 % населення Польщі становили євреї, що зазвичай належали до ортодоксальної групи, носили традиційне вбрання і дотримувалися звичаїв. Здебільшого вони спілкувалися їдишем, який німці вважали спотвореною версією німецької. У Варшаві та Лодзі, найважливіших єврейських містах Польщі, євреї становили приблизно третину населення.

Судячи з листування, німецькі офіцери та солдати в польських євреях бачили не так живих людей, як втілення стереотипів — особливих паразитів на вже й так занедбаній польській землі. У листах до дружин та наречених німці описували небачені безлад та скупчення бруду. Усе красиве, що вони бачили в Польщі, було результатом роботи попередніх німецьких поселенців, тоді як усе потворне — наслідком єврейського занепаду та ледарства поляків. Здавалося, що німці відчували неконтрольоване прагнення довести євреїв до "ладу". Неодноразово солдати затримували єврейських чоловіків і голили їм пейси, поки інші насміхалися і фотографували процес. Вони також ґвалтували єврейських жінок, ніби це не було злочином, що підлягає покаранню. Коли солдатів ловили, то тільки нагадували їм німецькі закони проти расового змішання.

У містечку Солець євреїв замкнули в підвалі. Коли заручники спробували втекти, німецькі солдати кинули у приміщення гранати й усіх вбили. У Раві Мазовецькій німецький солдат попросив у єврейського хлопчика води. Коли той почав тікати, солдат прицілився і вистрілив, однак попав в одного зі своїх товаришів. Тоді німці зібрали в центрі міста кількасот людей та розстріляли. У Динові в середині вересня за ніч з кулеметів було розстріляно приблизно 200 євреїв. Загалом із 45 тисяч польських цивільних жителів, яких німці вбили наприкінці 1939 року, євреїв було сім тисяч. Це більше, ніж відсоток євреїв у польському населенні.

Згідно з нацистськими переконаннями, які насаджували німецьким солдатам та офіцерам, єврейський військовий був більшою проблемою, ніж польський. Німецькі збройні сили від 1935 року очищали від євреїв. Однак польські євреї, як і всі чоловіки-поляки, мали відслужити в польській армії. Серед офіцерів було багато євреїв, передовсім лікарів. Німці забирали євреїв-військовослужбовців з їхніх підрозділів і відряджали до спеціальних каральних трудових таборів.