Останнє диво Холмської Богородиці

Апостольська, але не зовсім

Року 1996 до реставратора Волинського краєзнавчого музею Анатолія Квасюка звернулася майстриня української вишивки Надія Горлицька. Розповіла, що зберігає вдома образ, точного віку якого не знає. 

— Коли Анатолій зайшов до неї в домівку, то в кімнаті за дверима побачив ікону, прикрашену рушниками, — розповідає завідувачка Музею волинської ікони Тетяна Єлісеєва. — Виглядала цілком сучасно. Але вкриті патиною золоті пластини підказали, що це може бути дуже давній артефакт. 

Вважають, що ікона Холмської Богородиці — одна з чотирьох апостольських ікон, які були на Русі. Одна втрачена під час Другої світової війни, ще дві зберігають у Польщі та Росії. Апостольська, отже, її створив апостол. У нашому випадку — Лука. Сучасні дослідження заперечують це твердження. Радіовуглецевий аналіз засвідчив: дошки, на яких написаний образ, походять із середини XI — початку XII століть. Історик-медієвіст Володимир Александрович, вивчивши стилістичні ознаки ікони, часом створення називає другу половину XII століття. Можливо, це копія давнішої роботи, яку справді намалював апостол Лука. 

Ікона Холмської Богородиці написана на кипарисових дошках розміром 95,5х66,5 сантиметра та завтовшки від 1,5 до 2,5 сантиметра. Перший шар покриття — левкас, фарба — темпера, оздоба — позолота. На руках Богородиці збереглися три фрагменти прямокутної золотої з емалями шати та один срібний медальйон, оздоблений різноколірною перегородчастою емаллю. На медальйоні зображені два голуби обабіч якоря. На звороті вгорі великими літерами написано КYПАРІCΣ, а нижче — слов’янський переклад: "Сирѣч по нашему циприсъ". Пообіч голови Богородиці — монограма грецькими літерами — МР ΘV, що означає Матір Божа. На іконі збережено 70 % авторського живопису.

Точне місце створення невідоме, проте його можна локалізувати. Александрович вважає, що це елітарна малярська майстерня в Константинополі. Мистецтвознавиця Оксана Ременяка припускає, що образ намалювали у Влахернах — передмісті Константинополя, де тоді діяла церква Богородиці. 

На початку XIII століття ікона вже була у Федорівському монастирі — чи то в Києві, чи у Володимирі. Між 1220-м і 1240 роком її перенесли до церкви Іоанна Златоуста в Холмі, яку тільки-но звів князь Данило Романович. Про це повідомляє Галицько-Волинський літопис: "Прикрасив Данило камінням дорогим, бісером і золотом також ікони, які він приніс із Києва, і образ Спаса і Пресвятої Богородиці, що їх йому сестра Федора дала з монастиря святого Феодора". Кілька наступних століть ікона перебувала в холмському храмі, який у різний час підпорядковувався то православним, то римо-католикам, то греко-католикам, то знову православним. Переказували, що після того, як у середині XIII століття місто зруйнували татари, вона майже сто років пролежала в ямі з вапном. 

Подорожі та втрата

Ще одна легенда більше схожа на правду. Ікону Холмської Богородиці часто брали на важливі побоїща. Під час битви з козацько-татарським військом під Берестечком поляки почали масово хворіти. Врятувало причащання вином, у якому розводили деревину з образа. Єпископ Яків Суша в першому виданні книжки Phoenix iterato redivivus ("Фенікс тричі відроджений") перелічив 1000сто чудес, що стосувалися святині. У другому виданні їх було вже 197, а у третьому — понад 700. Також єпископ описав "пречудовий кипарисовий запах, що з образу, як надрізати, виходить".

Року 1765 Папа Римський Климент XII коронував ікону золотими коронами. У 1888 році перед нею молилася родина російського імператора Олександра III. Не допомогло — самодержець помер, не доживши й до 50. Під час Першої світової війни святиню перевезли подалі від фронту — спочатку до Москви, а потім до Петрограда. Року 1918 історик Михайло Корнилович, який очолював Петроградський відділ холмців-українців, забрав її до Фролівського жіночого монастиря у Києві. Щоб вберегти витвір від більшовиків, із нього зняли коштовний оклад, розібрали на три дошки й переховували в домівках парафіян. 

Повернути ікону до Холма вдалося під час нацистської окупації. Тоді ж коштом митрополита Іларіона (Огієнка) професор мистецтв Микола Прахов здійснив реставрацію. Під час наступу Червоної армії церковні цінності з катедрального храму повантажили у спецвагон, щоб відвезти на Захід. Однак колію розбомбили, потяг зупинився посеред поля. Відтоді святиню вважають втраченою. Аж доки її не побачив реставратор Анатолій Квасюк. 

Міліметр за міліметром

Виявилося, що потяг у полі знайшли місцеві селяни. Вони передали ікону священнику Гавриїлові Коробчуку. Розуміючи, що радянська влада не зможе належно зберігати витвір, весь цей час він і його родичі ховали його в різних помешканнях. У 1979–1981 роках, для кращої конспірації, святиню вкрили шпаклівкою і поверх намалювали новий образ. Роботу тримали у плівці, через що ґрунт частково піднявся з дошки. Тож донька священника Надія Горлицька вирішила показати її спеціалісту. 

Протягом наступних чотирьох років Анатолій Квасюк в умовах строгої секретності міліметр за міліметром відкривав давній образ. Аж 2000-го про відкриття оголосили публічно й ікону офіційно передали в музей. Проте реставрація тривала ще 9 років. 

— За процесом наглядала реставраційна рада з Києва, — розповідає Тетяна Єлісеєва. — Після кожного етапу приїжджали спеціалісти й вирішували, що робити далі. Розглядали різні варіанти: чи робити світлішим лик, чи знімати деякі деталі, тонувати чи не чіпати втрачені елементи. У підсумку вирішили залишити ікону такою, як вона є — очищеною, зі збереженим оригінальним зображенням.

У мирний час ікону Холмської Богородиці виставляють в окремій залі-каплиці Музею волинської ікони. Для неї виготовили спеціальну куленепробивну вітрину, у якій забезпечена необхідна температура та вологість. Після повномасштабного вторгнення Росії святиню сховали. Де саме вона перебуває, працівники музею не розголошують.