Найдавніший збережений прапор "Пласту"

21 листопада 1920 року Армія УНР, полишена без набоїв та міжнародної підтримки, припинила регулярні бойові дії з більшовиками на Наддніпрянщині. Українські вояки перейшли через Збруч на територію, яку окупувала Польща. Там їх знезброїли й розмістили в таборах інтернованих. Найбільші були організовані в місті Каліштепер у Великопольському воєводстві й сусідньому Щипйорнотепер частина Каліша. 

Разом із дорослими вояками в таборах опинилися і діти, часто сироти. Більшість — із досвідом бойових дій. Їх одразу ж залучали до організаційної роботи, зокрема у школі Українських бойскаутів. Опікувався ними Олександр Квітко — "Квітка", уродженець Харківщини, старшина особистої охорони Симона Петлюри. Серед учителів був Юрій Гассан із Полтавщини, один із найкращих співаків хору Олександра Кошиця.

Влітку 1921-го сотник Микола Садовський за дорученням Повстансько-партизанського штабу Юрія Тютюнника став залучати найактивніших пластунів із Каліша як зв’язкових з підпіллям на окупованих більшовиками теренах. Деякі по кілька разів на місяць переходили кордон, доходили до Києва, Січеславатепер місто Дніпро, Одещини. Та з часом чекісти викрили цю хитрість. Багато зв’язкових пропало безвісти. Один із них — 17-річний сирота Олександр Мамлай ("Ваня Трифонів", "Іван Попенко"). Дев’ятнадцять разів він виконував ризиковані доручення, відтак був схоплений і помер у чекістській в’язничній лікарні в Києві.

<p>Протоєрей УАПЦ Іларіон Бриндзан, який посвятив прапор. Прага, 1937 рік</p>

Кому вдалося уникнути викриття, у грудні 1921 року сконцентрувалися у Школі українських пластунів, організованій в Щипйорно під опікою 29-річного сотника Армії УНР Івана Гончаренка з Київщини, учасника бою під Крутами. Протягом двох років Школа отримувала кошти від американської організації YМСАYoung Men’s Christian Association. У 1923 році ресурси вичерпались, юнаків поділили на три групи. Частина поїхала зі старшими вояками, зокрема з Гончаренком, на роботи до Франції. Частину поляки відправили в сиротинці, із яких колишні діти-розвідники масово втікали. Тих, які сягали найкращих успіхів у навчанні, старшини-виховники перевезли до Праги. Там за фінансової підтримки чеського уряду й особисто Томаша Масарика для них організували українську гімназію. При навчальному закладі створили й осередок "Пласту".

У Каліші залишилися переважно діти українських вояків і старшин, зокрема ті, які за віком ще не могли брати участи в бойових діях. Їх приймала Гімназія імені Тараса Шевченка, яка до того навчала старших віком ветеранів Армії УНР. 10 березня 1929 року тут знову почав діяти "Пласт" — 88-й курінь імені Тараса Шевченка, безпосередньо підпорядкований Верховній Пластовій Команді у Львові.

Директором гімназії був Віктор Андрієвський, колишній організатор народної освіти Полтавщини. Опікуном куреня став генерал Армії УНР Антон Пузицький. Діяли гуртки "Леопарди" й "Медведі", а також дівочий "Серна". Міжнародний секретар "Пласту" Володимир Маркусь з "Ордену Залізної Остроги" писав у своєму звіті: "Серед тамошного українського громадянства курінь тішиться великими симпатіями, доказом чого є привіти в день посвячення курінного прапору від всіх найбільш визначних провідників петлюрівської еміграції".

Церемонію описав воєнно-літературний журнал "Табор": "Майдан перед церквою в Українській станиці прикрасився прапорами й зеленими вітками, — то має бути свято нашого молодого Пластового Куріня. Після Служби Божої на майдан з церкви виходить причт і хор, несуть хорогви. На майдані вже построївся Курінь з своїм Курінним з паном Іванчуком і опікуном генералом Пузицьким. Після молебня пластову молодь вітає теплим словом протоірей Бриндзан. Далі посвячується прапор Куріня і відбувається церемонія вбиття до прапору цвяхів. Після цього відбувається присяга пластунів на вірність заповітам пластової ідеї. Закінчується свято дефілядою пластунів і сфотографуванням цілої групи".

Зі своїм прапором пластуни і пластунки брали участь в основних заходах української колонії в  Каліші. Після заборони "Пласту" на Галичині 1930 року курінь ще якийсь час діяв. Гімназія імені Тараса Шевченка працювала до 1937 року. Через 70 літ після посвяти прапора глава Української православної церкви у США архієпископ Всеволод Майданський, уродженець Каліша, передав його осередкові "Пласту" в Чикаґо. Заповівши, що за першої ж нагоди реліквія має повернутись в Україну. Це вдалося реалізувати 2002 року. Тепер стяг зберігають у Пластовому музеї-архіві у Львові. Це найдавніший цілком збережений пластовий прапор. Ще один такий, куреня "Лісові чорти", посвятили тижнем пізніше — 22 червня 1929 року.