Український піаніст заявив, що російський гімн – плагіат роботи Миколи Лисенка
Музикант Андрій Бондаренко припустив, що автор гімну СРСР Олександр Александров переробив “у помпезному дусі соцреалістичної епохи” другу частину рефрену “Епічного фрагмента” Лисенка.
Український композитор і піаніст Андрій Бондаренко зауважив, що мелодія сучасного гімну Росії (вона ж мелодія гімну СРСР) схожа на “Епічний фрагмент” українського композитора Миколи Лисенка.
Про це повідомили у групі “По той бік новин” у Facebook.
“Про те, що росіяни полюбляють піонерити, написано більше ніж дуже багато. Я лише додам невеличкий штрих до портрету. Улюблена багатьма поколіннями росіян мелодія гімну СРСР була спіонерена. А надихнув автора музики радянського гімну… “Епічний фрагмент” Миколи Віталійовича Лисенка”, – заявив Бондаренко.
За його словами, автор гімну Олександр Александров переробив “у помпезному дусі соцреалістичної епохи” другу частину рефрену “Епічного фрагмента”.
Бондаренко розповів, що до нього звернулася викладачка Кропивницького музичного коледжу Марина Долгих. Для курсу української музичної літератури вона шукала запис “Епічного фрагменту”. Композитор зізнався, що взагалі не знає цього твору, але пообіцяв поцікавитися.
Незабаром він дістав ноти, сів за фортепіано і почав грати…
“Мої емоції в цей момент важко передати цензурними словами. Звучав гімн СРСР! Мене це настільки вкурвило, що я вирішив неодмінно цей твір вивчити і записати. На щастя, літні канікули не забарилися, я мав трохи вільного часу і вуаля, тепер запис у моєму виконанні є на Ютубі!”, – наголосив музикант.
Згаданий фрагмент починається із 50 секунди відео.
Водночас у статті наголошують, що, на жаль, музика Лисенка вважається public domain – тобто, термін дії авторських прав уже завершився.
“Як було в 1936 рік, коли Александров писав гімн, треба з’ясовувати. Можливо “революційна необхідність” була пріоритетнішою”, – припустили в “По той бік новин”.
Між тим “Епічний фрагмент” лишається маловідомим. Композитор припускає, що піаністи остерігаються його виконувати з політичних міркувань.
“Твір, між тим, дуже навіть концертний, віртуозний, виграшний для молодих піаністів зі спритними пальцями, ним можна блиснути на фортепіанному конкурсі”, – каже Бондаренко.
До всього, Бондаренко заявив, що звертався до знайомого математика і, каже, той вивів імовірність того, що це простий збіг у 0.0003484942498449.
Микола Лисенко народився 10 (22) березня 1842 в селі Гриньки Полтавської губернії. Його домашнім навчанням займалися мати і відомий поет А. А. Фет.
У 1855 році почав навчання у привілейованому закладі – 2-й Харківській гімназії. Талановитий підліток швидко став популярним у місті піаністом, якого запрошували на вечори і бали.
Закінчивши гімназію, вступив на природничий факультет Харківського університету. Але в 1860-му через матеріальні труднощі родина Лисенків переїхала до Києва і Микола перевівся до Київського університету, який закінчив з відзнакою. Згодом вирішив отримати вищу музичну освіту. У вересні 1867 року вступив до Лейпцизької консерваторії, яку вважали однією із найкращих у Європі.
28 грудня 1867 року у Празі відбувся надзвичайно успішний концерт Лисенка, де він виконав багато українських пісень у власних фортепіанних аранжуваннях.
У 1869-му завершив навчання у консерваторії, пройшовши 4-річний курс усього за два роки. Під час навчання написав декілька інструментальних творів, а також видав свою першу збірку українських народних пісень для голосу й фортепіано. Тоді ж Лисенко написав і свої перші твори на слова Тараса Шевченка: “Заповіт”, “Ой одна я, одна”, “Туман, туман долиною”.
1869-го, повернувшись до Києва, займався творчою, викладацькою та громадською діяльністю. Брав участь в організації недільної школи для селянських дітей, пізніше – в підготовці “Словника української мови”.
У 1904 році Лисенко відкрив власну музично-драматичну школу. Це був перший український навчальний заклад, що надавав вищу музичну освіту за програмою консерваторії. У школі викладав фортепіано. Тоді і школа, і сам Лисенко, як її директор, перебували під постійним наглядом поліції. У 1907-му його навіть на деякий час заарештували.
Лисенко писав твори у різних жанрах: оперному, хоровому, вокальному, інструментальному, а обробці української народної пісні надавав величезного значення. Започаткував свідомий національний напрям в українській музиці, Миколу Лисенко ще за життя називали “батьком української музики”.
Помер 6 листопада 1912 у Києві, похований на Байковому кладовищі.
Лисенко – автор опер “Різдвяна ніч”, “Утоплена”, “Наталка Полтавка”, “Тарас Бульба” (1890), “Енеїда”, дитячих опер “Коза-дереза”, “Пан Коцький”, які стали основою українського національного оперного мистецтва.
До найвідоміших творів Лисенка належать музика гімнів “Молитва за Україну” та “Вічний революціонер”, опери “Тарас Бульба” та інші. Лисенко створив численні аранжування народної музики для голосу й фортепіано, для хору та мішаного складу, а також написав значну кількість творів на слова Т. Шевченка.
Більше про українську класику ХІХ століття дивіться в інтерв'ю з директором Львівського органного залу Іваном Остаповичем для проєкту Без Брому.
