Ще п’ять років тому Дрогобич не сприймали, як туристичне місто. Звичайний районний центр, провінція – нічого цікавого. Але там знайшлися люди, які побачили в історії і географічному розташуванні свого містечка туристичний потенціал. З чого починати, як розвивати і головне, як розмовляти з людьми, аби переконувати їх підтримати ідею, в яку віриш – розповів Ігор Чава, керівник туристично-інформаційного центру Дрогобича.

Крок 1: З чогось почати

Ратуша в Дрогобичі

П’ять років тому в Дрогобичі сталося небачене – у ратуші дозволили вхід на оглядовий майданчик. Унікальність цього випадку полягала в тому, що до 2015 року вихід на оглядини міста з висоти ратуші для громадян був зачинений, а сама будівля була “режимним об’єктом”. Міська влада не бачила доцільності впускати туди містян. Про те, щоб водити туди екскурсії, взагалі не могло бути і мови. Та після Революції Гідності у місті змінилася влада. Новий мер виявився значно відкритіший до свіжих ідей.

Тож коли до молодого місцевого історика Ігоря Чави звернулася працівниця дрогобицької міської ради із пропозицією організувати екскурсії на ратушу, той не вагався. На той час Ігор написав уже кількадесят наукових статей про історію рідного міста і мав чим поділитися. Зараз пригадує:

– Коли я розповідав, що тепер можна піднятися на ратушу і подивитися на місто згори, то мені не вірили і казали, що це неможливо. Але цікавість перемагала скепсис, і з часом на щоп’ятничні екскурсії збиралося все більше дрогобичан.

Активність містян підштовхнула історика розширити екскурсійне меню. Так відкриття ратуші стало своєрідним початком розвитку Дрогобича, як туристичного міста.

Фото: Марія Тяжкун

Крок 2: ТІЦ

Популярність екскурсій підштовхнула Ігоря до наступної думки – місто може бути цікавим не лише для своїх. Так виникла потреба створення туристично-інформаційного центру. Міський голова таку ідею сприйняв, але з депутатами виявилося складніше. Попри лінь починати щось нове і виділяти на це кошти, були і досить екстравагантні причини відмови – стереотипи через польську і єврейську історію міста. У представників націоналістичної партії був страх, що у Дрогобича з’явиться імідж не українського міста. Стереотипне мислення призвело до того, що люди боялися, що хтось прийде і забере в них цей маленький світ тої особливої провінції, яку описував Бруно Шульц.

Але завдяки тривалим поясненням на громадських слухання важливості розвитку туризму і потрібності комунальної установи для ефективної реалізації відповідних завдань, зрештою у міській раді хлопців почули. Ігор Чава:

– Ми говорили з усіма депутатами індивідуально. Пояснювали і переконували. Зрештою, кожен у своїй передвиборчій програмі писав, що Дрогобич – це туристичне місто і треба розвивати туризм. До цього ми і апелювали – треба розвивати! Нам була дуже важлива одностайність у цьому питанні, бо це проект для всього міста.

Так, у 2016 році в Дрогобичі при міській раді створили туристично-інформаційний Центр. Установа отримала фінансування з міського бюджету і невелике приміщення у будівлі ратуші.

При написанні туристичної стратегії для Дрогобича Ігор консультувався з такими ж активістами у Жовкві, де запрацював один із перших туристично-інформаційних центрів в Україні. А також з львів’янами і люблінцями.

Команда ТІЦу Дрогобича

Ігор розумів, що важливо придумати бренд для Дрогобича, зробити місто впізнаваним, розробивши айдентику. Розумів він також, що матиме для цього тільки один шанс і тому зробити все треба добре. Адже у випадку, якщо вийде зле – втратить довіру містян. Тому почав шукати тих, хто має відповідний досвід. Так познайомився із земляком Олексієм Малицьким, який займається брендуванням бізнесу. Зібрали ідеї дрогобичан щодо слогану, обрали – “Дрогобич. В ньому вся сіль”. Після цього – логотип. Його розробив дизайнер Олег Білий. Ігор Чава:

– Це короткий опис нашої роботи. Але працювали ми майже рік. Усе робили: я, Олег Дьорка, Олег Дукас, Олексій Малицький та Іван Гамаль. Я і Олег Дукас, як працівники міської ради, отримували зарплату, а решта хлопців допомагали, як волонтери. Тому часто знаходити час і силу для такої роботи було дуже не просто. Але врешті, не хотілося, щоб зусилля пропали даремно.

До карантину через епідемію коронавірусу, за підрахунками Ігоря, їхній Центр відвідували близько третини екскурсантів у Дрогобичі. В рік це не менше 25 тисяч людей. За 4 роки діяльності ТІЦу його послугами скористалися 55 тисяч.

Фото: Ігор Цмоканич

Крок 3: Ідеї

Думками щодо екскурсій Ігор поділився з товаришем Андрієм Юркевичем, викладачем філософії місцевого університету. Крім читання лекцій, той керував молодіжним студентським театром при навчальному закладі. І у них виникла ідея перетворити сухі фактологічні екскурсії на костюмоване, театралізоване дійство. Андрій вигадав сюжет для екскурсії, ввівши таких персонажів, як ключник, годинникар, кат і відьма. Місцевий кравець пошив костюми, сприйнявши таке замовлення як виклик – навіть спеціально їздив до Львова в архів дивитися старі гравюри, аби розуміти, як такі костюми могли виглядати. Андрій каже:

– Водили у внутрішній дворик ратуші, на вежу, у старі підвали. Були такі, хто казав: “Ви що, серйозно будете людей водити в підвал? Та з вас будуть сміятися!”. Але вже на перших екскурсіях люди були у захваті.

Ігор сміється і додає, що задоволені були таки не всі:

– Керівництво місцевого музею нас називали неадекватами. Казали – от в нас природничий музей, є експозиції: тут ведмідь стоїть, там – лось, ще далі – заєць. Все, як має бути. А ви людей в підвал?!

Персонажі іншої екскурсії, які придумали Ігор з Андрієм, були вже цілком реальні – відомі дрогобичани і ті, хто був причетним до містечка: Бруно Шульц, Іван Франко, Казімеж Вежинський. При тім одягали учасників у костюми минулого століття і водили нічним містом. Для мешканців невеликого містечка це були нові і яскраві враження.

Крок 4: Співпраця з місцевими бізнесменами

Діяльність ТІЦу фінансує міський бюджет. Але і бізнес долучається до ідей, щодо розвитку туризму. Те, що підприємці пішли на зустріч – є ще одним здобутком, каже Ігор. Їхня фінансова підтримка дуже вагома. Туристичні центри часто не можуть бути самоокупними. Адже працюють на репутацію та імідж міста, що у фінансовому еквіваленті важко виміряти. Ігор Чава:

-З 2016 року ми залучили для розвитку туризму в Дрогобичі близько семиста тисяч гривень. Але зазвичай це не прямі гроші. Це кошти, якими бізнесмени там допомагали закривати якісь питання. Наприклад позаминулого року на день міста нам треба було забезпечити проживання і харчування для артистів з Польщі. Один бізнесмен нам сказав – я візьму це на себе. Інший долучився до створення туристичних табличок, компенсувавши частину їхньої вартості. Робили нам безкоштовно сайт, не брали грошей за створення популяризаційних відеороликів. Люди нам довіряють і тому допомагають. Можна сказати, що зараз маємо результати від тих відвертих розмов, які проводили на початку. Це добрий приклад того, як об’єднується громада.

За час своєї роботи Центр долучився до створення муралів, розробив проект вуличного музею, організував туристичні маршрути Дрогобичем. Запустили освітній проект “Амбасадори” для навчання дрогобичан історії міста.

Крок 5: Залучення містян

Одна з найбільших переваг туристично-інформаційного центру у тому, що навколо нього можуть гуртуватися місцеві активісти. Такі, як Анатолій Задерецький. Він корінний дрогобичанин, якого знають в місті, як запеклого колекціонера. Вже четвертий рік пан Анатолій з товаришем роблять музей ваг. Каже, що вклали у справу всі кошти, що мали. Анатолій навіть поміняв дорогий автомобіль на старенький жигуль. “Мали хороші годинники – продали. Поставилися до того фанатично, але щоб щось створити – інакше не можна”, – пояснює колекціонер.

Внаслідок – у музеї ваг Задерецького близько пів тисячі експонатів. Різних розмірів і моделей, призначень і років. Найстарша – ще з Київської русі, найбільша – з середньовіччя, нею важили жінок, щоб визначити чи відьма. Історія ваг – проста концепція, яка об’єднує усі експонати музею.

Завдяки туристично-інформаційному центру музей ваг на тривалий час безплатно отримав приміщення у центрі міста. Натомість Анатолій при відвідинах музею не брав з туристів грошей.

Володимир Бараняк – ще один дрогобичанин, до якого порадять зайти в туристично-інформаційному центрі. Пан Володимир є керівником одного із дрогобицьких банків. Приміщення банку розташоване у будівлі, в якій фінансові установи працюють незмінно ще з кінця позаминулого століття. При усіх владах і режимах. Аби показати історичну тяглість цієї будівлі, у директора виникла ідея на кількох поверхах банку зробити мініекспозиції зі старої фінансової документації.

Автентична реклама кінця XIX століття банківського приладдя, яке виготовляла львівська фірма, бланки з переказами коштів, особисті рахунки і старі купюри. Найстаріший документ у Банку Бараняка – ощадна книжка з 1883 року. Усі ці документи знаходили під-час ремонтів будівлі. Зараз їх можна роздивитися на експозиціях, які висять на стінах установи.

Крім клієнтів банку туди заходять і туристи. Коли про щось розпитують, то сам керівник може провести екскурсію. Також проводять відкриті лекції для економістів, фанансистів, педагогів, менеджерів, істориків чи школярів. Пан Володимир каже, що їхня експозиція – це своєрідна біографія Дрогобича, бо усі документи належали місцевим людям.

Дрогобицька солеварня. Фото: Дарина Станіславська

Крок 6: Знову відверті розмови

Дрогобич має чим дивувати. Нещодавно тут відреставрували відому синагогу, збудовану у 1865 році. Чекає реконструкції і символ міста – солеварня, яка безперервно працює з кінця XIV століття. Темпи розвитку туристичного Дрогобича можна наводити як приклад. Ігор Чава:

-Разом ми можемо запустити те, що потім даватиме місту розвиток. Зміни у цій країні можуть відбуватися не з Києва, а з маленьких міст. Навіть коли ці зміни спочатку маленькі. Якщо працювати – вони точно стануть великими і значними.

Як саме працювати – Ігор виокремлює поради:

-Починати варто з відвертих розмов. З громадою, владою і підприємцями. Дослідити можливості свого міста і те, яких туристів можна отримати. Треба зрозуміти, що поки-що весь світ до нас не приїде, але люди з найближчих міст і областей – цілком можуть. І почати роботу з малих кроків. Наприклад – встановити вказівники і туристичні знаки, щоб в місті було зручно орієнтуватися. Почати з чогось простого і маленького, що можна реалізувати вже завтра.

Якщо весь шлях ТІЦу Дрогобича, який установа пройшла і ще має пройти, поділити на три, то зараз ми здолали тільки першу стадію. Тепер будемо переходити на другу. Перша – полягає у тому, що ми задали рух міста у напрямку розвитку туризму. Про Дрогобич вже знають і приїжджають. Але  у більшості – на один день. Наступне наше завдання – аби люди залишалися на ніч. Це складніше, бо в нас є проблема з готелями і немає особливих причин залишатися на довше. Але якраз з цим і будемо працювати у другій стадії.  Над організацією кількаденних фестивалів, над проектами з іншими містами для створення спільного туристичного продукту. І паралельно шукати бізнес, який буде відкривати хостели. Вже таких знаходимо. І третій етап – це аналіз попередньої роботи.

Фото: Богдан Ілик

Матеріал опубліковано в рамках програми Media Emergency Fund, яку реалізовує Львівський медіафорум, за фінансової підтримки National Endowment for Democracy (NED). Погляди авторів цього матеріалу не обов’язково збігаються з офіційною позицію NED.

Читайте ще

Бучач: бути відповідальними – розвивати туризм
Бучач: бути відповідальними – розвивати туризм
“Леськівське диво” родини Даховських
“Леськівське диво” родини Даховських
“Робити вуллє”. Як лісове бджільництво (не)зникає на Поліссі
“Робити вуллє”. Як лісове бджільництво (не)зникає на Поліссі
Випалена земля: чим живе єдине холмське село в Україні
Випалена земля: чим живе єдине холмське село в Україні