Праліси Карпат у стилі баугаус: яким побачив Закарпаття фотограф-модерніст Яромир Функе

Яскравий зліт на вершину фотографічного світу

Яромир Функе народився у промисловому місті Скутеч недалеко від Праги. Невдовзі родина переїхала в Колін. Був єдиною дитиною успішного адвоката і мав усі передумови йти батьковим шляхом. Але, хоча й вивчав медицину, філософію і право, не склав випускного іспиту в Карловому університеті й не завершив навчання.

<p>Яромир Функе Jarom&iacute;r Funke (1896&mdash;1945)</p>

З юності Яромир цікавився спортом і мистецтвом: грав у теніс, плавав на каное і вже 20-річним отримав свій перший фотоапарат. У пошуках творчого шляху пробував займатись живописом і скульптурою. Однак, завваживши відсутність таланту до цього, з головою присвятив себе фотографії.

На початку 1920-х, потрапивши під вплив земляка Франтішека Дртікола, Функе закинув юриспруденцію, і взявся творити свою фотографічну біографію. Як і багато його сучасників, починав з пікторіалізмуприхильники якого прагнули уподібнити фотографію до картини. 1924 року за непримириме ставлення до пікторіальної фотографії його виключили з празького фотоклубу. Тоді ж Яромир Функе, Йозеф Судек і низка інших фотографів заснували окреме Чеське фотографічне товариство.

Функе уважно стежив за авангардними течіями у світовому мистецтві, відгукувався на всі новини фотосвіту. Пробував себе у різних стилях — від документальної фотографії до абстрактних натюрмортів. Невдовзі став фотографом-фрілансером. Популярність прийшла до митця в 1933—1934 роках після участі у двох Міжнародних виставках соціальної фотографії.

Від 1931 року Функе активно займався викладацькою діяльністю. Працював спочатку в Школі мистецтв і ремеселŠUR у Братиславі, де застосував освітню модель Баугаусу, а з 1935 року і майже до самої смерті — в Школі графічного мистецтва в Празі. Крім цього, писав статті та книги, присвячені теорії фотографії, брав участь у виставках і багато фотографував.

"Туристично красиві, фотографічно — нічого не зробив"

Цікавими у творчості Яромира Функе були 1937 та 1938 роки. Саме в цей період він двічі відвідав Підкарпатську Русь — Закарпаття. Фотографував ліс, природні ландшафти, робив портрети місцевих на вулицях та ринках. Серії своїх світлин поєднав у три цикли: "Підкарпатська Русь", "Праліси" та "З краю Миколи Шугая".

У липні 1937 року Функе надіслав батькові листівку з Рахова: "Знову поїхали по світу. З гір потрапили в села — власне у бруд і дивну мішанину євреїв і русинів, яка справляє цікаве враження". У цій подорожі його супроводжували вагітна дружина і друзі. У грудні 1937 року в фотографа народилася донька Милослава.

Наступного року, також влітку, Функе знову відвідав Закарпаття. Частково подорожував тими ж місцями. Дружині щодня надсилав листівки. Разом з фотографом-аматором Йозефом Носалем він відвідав Ясіня, Хуст, Воловенині Міжгір’я та Воловець. Повертаючись додому, навідалися у Мукачево. Фотографував Функе не всюди. Про деякі місця згадував: "Туристично красиві, фотографічно — нічого не зробив".

Як авангардист він приділяв значну увагу "емоційній фотографії". На його думку, емоція — це відправна точка й кінцева мета кожного окремого знімка та фотомистецтва в цілому. Яскравим відображенням стилю є світлини, зроблені в Хусті. Функе зафіксував на плівку жебрака, що просить милостиню, дітей ромів з Колочави, колоритних гуцулів і гуцулок на Рахівщині. Локації, у яких працював митець, "розсекречує" народний одяг і архітектура. Чоловіків-долинян з Хустщини та Міжгірщини вирізняють жилетки та характерні крисані, дівчат — сорочки-заспульниці. Гуцули — у впізнаваних кептарях і вишиванках.

Функе був серед перших, хто відкрив новий об’єкт фотографування в тогочасному Закарпатті — праліси. Знімав дерева класичним способом, використовуючи негативи великого формату, акцент — на чіткості та яскравості зображення.

Іскра, яка спалахує і швидко згасає

Усе ж таки дивує: що шукав на Підкарпатській Русі не етнограф, не дослідник історії чи журналіст-репортер, а митець-модерніст з оригінальним поглядом на фотографування? І чи вдалося йому втілити свої ідеї? Його світлини допоможуть нам знайти відповідь. Чи хоча б наблизять до неї.

Функе у фотографії — майже як архітектор. Світло він сприймав як "будівельний матеріал", застосовуючи принцип динамічної діагоналі для зображення. Він зумів надати об’єктам та суб’єктам життєвості, виокремити їх і подати в оригінальному вигляді. Такі кадри зроблені нахиленим на бік фотоапаратом, щоб зображуваний об’єкт "розрізав" формат по діагоналі. Підхід до композиції диктував модерний, органічний задум, за яким динамічно рвуться вгору стовпи оборогів, вежі дерев’яних церков, постаті людей.

Функе — фотограф-віртуоз свого часу. За словами дослідників, він радикально розсунув межі фотографії, експериментуючи зі світлом і тінню. Його світлини були новаторськими та модерними. Він відчутно надихався кубізмом, новою об’єктивністю, абстрактним мистецтвом та сюрреалізмом.

Під час Другої світової війни та окупації німецькими військами Чехословаччини, Яромир працював чорноробом, а потім копав окопи. Це підкосило здоров’я митця. Якось, повертаючись додому від друга, він втратив свідомість. Швидко знайти лікаря не вдалося, відтак потрапив до лікарні з потребою швидкої операції, яку через повітряну тривогу й авіаналіт з бомбардуванням відклали до вечора. Зрештою операцію зробили запізно. В контексті передчасної смерті фотографа, його прізвище видається символічним. У перекладі з німецької funke — іскра, яка спалахує і швидко згасає.

В одному з інтерв’ю його дочка Милослава Рупешова згадувала: "Серед світлин Яромира Функе ховається низка ще ніде не опублікованих, або навіть невідомих речей. Особисто мені шкода, що багато фотографій з Підкарпатської Русі не були показані через політичні зміни — мала вийти фотокнига з передмовою Івана Ольбрахта. Лише кілька фотографій з цієї колекції, які мій батько зумів збільшити до виставкового формату, були продемонстровані". Саме завдяки пані Милославі сьогодні у нас є можливість побачити світлини її батька, зроблені поміж пралісів та емоцій на Закарпатті.