Зразкове нацистське село

"Панами будемо ми"

"Україна невимовно прекрасна, — говорив Адольф Гітлер своєму оточенню. — З облавка літака здається, що під тобою — земля обітована. Клімат на Україні набагато м’якший, ніж у Мюнхені, ґрунт надзвичайно родючий, а люди — зокрема чоловіки — ліниві просто до неможливості". 

Фюрер пропонував "простий" вихід з цієї ситуації — заселити "прекрасні" українські землі "працьовитими" німцями. "Виникне інший світ, у якому росіянам буде дозволено жити, як їм завгодно. Але за однієї умови — панами будемо ми", — стверджував він. Якщо місцеві раптом ризикнуть організувати заколот проти арійських панів, достатньо буде скинути кілька бомб на їхні міста. 

Реалізовувати це взявся райхсфюрер СС Генріх Гіммлер. Його ідея — утворити населені німцями колонії неподалік великих міст, від Житомира до Криму. Кожна колонія мала об’єднувати 30–40 господарств із земельними наділами приблизно в 120 гектарів. Ці поселення сформували б пояс завширшки кілька сотень кілометрів, який захищатиме західний світ від вторгнення з Азії. 

"Керівник селянської громади стане командиром військового села, —міркував райхсфюрер. — Кожне село з 40 господарствами, селянами, їхніми синами та працівниками своєю бойовою силою буде приблизно відповідати роті, а ротний командир буде жити в садибі. Так ми створимо єдину форму демократії, яка підходить для демократичних людей, — нову німецьку державу відданих громадян, засновану на поселеннях німецьких селян-воїнів". 

Усе це він описав Гітлеру під час зустрічі на командно-польовій ставці "Вервольф" під Вінницею. Фюрер не тільки підтримав пропозицію підлеглого, а й неабияк захопився нею. 

Форпост понімечення 

Гіммлер відводив на реалізацію цих ідей 20 повоєнних років. Однак перші кроки заходилися впроваджувати ще під час війни. Базою для колонізаційних експериментів мали стати "фольксдойче" — уродженці окупованих територій, які були етнічними німцями. Почали з Житомирщини, де була розташована польова ставка Гіммлера. Перепис населення, який влаштували нацисти, свідчив, що тут проживає понад 36 тисяч німців — третя етнічна група краю, приблизно 2,7 % від загальної чисельности населення. 

19 серпня 1942 року міністр Східних територій Альфред Розенберґ надіслав райхскомісару "України" Ерікові Коху директиву під грифом "цілком таємно": «Виходячи з принципів генеральної німецької політики на Сході, яку проголосив фюрер Адольф Гітлер як генеральний план "Ост", на території райхскомісаріату "Україна" вже зараз повинні створюватися передумови переселення нордичної раси. Прошу без зволікань надіслати свої міркування: а) які саме райони й зони мають заселяти; б) як вони можуть бути якнайшвидше вивільнені від тубільного населення і передані спеціальним службам для заселення німцями».

Спочатку думали передати під колонію 20 селищ у Коростенському районі. Трохи згодом зупинилися на території між Житомиром і Бердичевом. По-перше — ближче до ставки Гіммлера, що давало змогу керівникові СС особисто контролювати роботу. По-друге, тут значно менше лісів, що і зменшувало імовірність нападів партизанів. Важливу роль відіграла і близькість великих гарнізонів. 16 листопада очільник генерального округу "Житомир" Ернст Ляйзер видав наказ про створення адміністративного округу "Геґевальд" ("Заповідний ліс"). 

За зразок брали вже створену колонію поблизу Любліна. Сюди навіть переводили управлінців-поляків. "Поселення має стати зразком перетворення фольксдойче на справжніх німецьких селян і бути форпостом понімечення українського населення", — стверджував уповноважений у справах освіти в "Геґевальді" Карл Швінґель. 

Звільнити дім до 10:00

Площа нового округу становила 481 квадратний кілометр, згодом вона дещо розширилася. Тут було 29 сіл, об’єднаних у чотири опорні пункти: Маєнфельд (центр село Сінгури), Троя (центр село Троянів), Штюц (центр село Рудне), Ам Хюґель (центру встановити не вдалося). Протягом трьох тижнів восени 1942 року до "Геґевальду" з північних районів генерального округу "Житомир" переселили 6362 фольксдойче: 2371 жінку, 1579 чоловіків, 2412 дітей. До кінця року кількість жителів зросла до 8 тисяч. Нових людей підвозили до квітня 1943 року. Тоді Ляйзер прозвітував, що "Геґевальд" повністю заселений. Усі чоловіки мали на руках зброю і були організовані в батальйони. Крім того, за поселенням наглядали 272 есесівці. 

Колонію очолював ґебітсгауптман, який підпорядковувався генерал-комісару. На сходинку нижче стояли бургомістри, котрих із переселених фольксдойче призначав особисто Гіммлер. Вони також виконували функції військових командирів у своїх селах. В окрузі діяли лише німецькі закони. Всі накази, розпорядження, що стосувалися жителів "Геґевальду", направляли на розгляд ґебітсгауптману. Зв’язатися з керівництвом можна було через телефон житомирської міської поліції або військової комендатури.

Швінґель звітував, що завдяки створенню німецьких колоній на Житомирщині від занепаду врятували приблизно 30 тисяч німців. Про те, скільки українців стали жертвами експерименту, він промовчав. До осени 1943 року понад 10 тисяч селянських родин переселили з цих країв до Київської та Дніпропетровської областей. Процес був жорстким. Без попередження на світанку село оточував поліційний загін. Комендант у супроводі охорони обходив господарів і наказував до 10:00 звільнити хати. Із собою дозволяли взяти лише найнеобхідніші речі й одну запряжену у віз корову. Забирати коней категорично забороняли — вони були потрібні колоністам.

Спорожніле житло одразу займали фольксдойче, які заздалегідь знали, кому який будинок дістанеться. Кожен колоніст автоматично ставав власником усього рухомого й нерухомого майна. Він зобов’язувався багато працювати, забезпечуючи свою історичну батьківщину та армію продуктами. Для цього отримував наділ площею від 1 до 6 гектарів. Хто працював ефективно, міг розраховувати на збільшення наділу до 25 гектарів.

"Де стоїть німець, там є вірність"

Невдовзі виявилося, що далеко не всі колоністи можуть принести користь Райху. Досвідчених управлінців і господарників не вистачало. Гіммлеру посипалися скарги від чиновників. Унтерштурмфюрер СС Ульріх Даннер писав: "На вокзал Калинівки прибув ешелон фольксдойче в кількості 6 тисяч осіб. Серед них по-німецьки розмовляють тільки 4 тисячі, решта взагалі не викликає довіри. При цьому є багато дітей і старих, які не в змозі виконувати важку роботу. Вважаю, що подальше переселення проводити поки що не варто".

Проблеми виникли й у системі освіти. У "Геґевальді" перебувало 2100 дітей шкільного віку. Вчителів бракувало, а ті, що були, мали слабкі методичні знання. Їм влаштували курси перекваліфікації. Тема одного з таких заходів — "Де стоїть німець, там є вірність". Всі учасники спільно виконували пісню «"Німеччина" — святе слово», потім зачитували завчасно підготовлені реферати про видатних німецьких діячів. Насамкінець прослухали лекцію про віру в фюрера та німецький народ.

Генерал-комісар округу "Житомир" розпорядився відкрити ще одну колонію – "Ферстерштадт" ("Дім лісника"), між Коростенем і Черняховом. Також мали намір створити схожі поселення неподалік ставки Гітлера "Вервольф". З цією метою планували відселити 58 тисяч українських селян, а на їхнє місце привезти до 14 тисяч фольксдойче. 20 жовтня 1943 року Гіммлер проінспектував "Геґевальд" — і був невдоволений побаченим. У колонії жили дуже бідно. Керманич СС навіть розпорядився негайно доставити сюди 10 тисяч пар взуття і підвезти з Польщі інші необхідні речі. Та всі ці заходи виявилися недоречними — Червона армія вже підійшла до Дніпра й готувалася штурмувати Київ. Ідея понімечення України стала безглуздою.