Змагання у колабораціонізмі

"Поводив себе як українець"

Першими образ українців-прислужників нацизму намагалися створити поляки. Це почалося 1941-го й набуло розголосу в розпал польсько-українського протистояння 1943–1944 років на Волині, Галичині та Холмщині. Тоді обидва визвольні рухи — Українська повстанська армія й Армія крайова — називали однаодну "маріонетками нацистів". 

Нацисти це вміло підживлювали. Ось як описував ситуацію на Волині Іван Шитов, командир червоного партизанського з’єднання імені Хрущова: "Поляки втікають до райцентрів, де німці беруть молодь у поліцію, а решту відправляють до Німеччини. Поліцаїв-поляків скеровують на боротьбу з українськими націоналістами". Водночас у Польщі проти АК кидали батальйони радянських колаборантів. Тренувальні центри російських, козацьких, кавказьких легіонів діяли в Україні. Натомість єдиний табір підготовки українських добровольців Вермахту містився в центральній Польщі, у містечку Пйотркув-Трибунальський. Тому більшість поляків була впевнена: усі радянські колаборанти — це українці. Бо ж росіяни — вони за Сталіна і проти Гітлера, правильно?

Ця хиба навіть є у документах Нюрнберзького трибуналу. Справа H-4081 "Німецькі злочини в Польщі", глава 7 "Німецькі злочини, вчинені під час Варшавського повстання", сторінка 187: "Німецькі солдати та члени Власівської армії в німецьких одностроях разом чинили злочини проти беззбройних цивільних жителів. Власівська армія складалась з радянських військовополонених (варшав’яни зазвичай називали їх українцями)".

У 1960-х польські історики записували спогади вцілілих свідків Варшавського повстання. Ось як респонденти, нажахані оповідками з Волині, визначали, що їхні кривдники — українці: "Бо він поводився як українець"; "Бо він вкрав у мене годинник"; "Бо він мав нашивку GeorgienGeorgien – це нашивка грузинського легіону Вермахту на рукаві". І моє улюблене: "Я впізнала, що він українець, бо він мав вузькі азійські очі".

Присягнути, щоб вижити

Поляки ширили ці упередження світом. Двадцять років тому в музеї "Яд Вашем" у Єрусалимі висіла схема концтабору Травники. Бараки охоронців там диференціювали так: охоронці СС, українці. Хоч насправді у таборі служив справжній інтернаціонал. Це можна ствердити бодай за прізвищами, що перелічені у першому-ліпшому документі: Блендовскі, Душенка, Фесслер, Костинов, Починок, Шаламов, Шиндекевскі, Візгунов, Ананьєв, Горбачов, Поправка, Тимошенко. 

Нацисти не тямили в національних особливостях СРСР, тому просто намагались максимально використати їх на свою користь. Винищення радянських полонених голодом взимку 1941–1942 років сприяло постійному припливу "добровольців" з таборів. Показовий тут шлях 2-го Донського козачого полку Вермахту, який боровся проти УПА на Волині у 1943 році. До нього зголосилися представники різних національностей: із восьми сотень полку чотирма командували етнічні українці, ще однією — калмик. Тому в боях одні "козаки" коїли злочини проти населення, інші — переходили на бік повстанців. Невдовзі полк скоротився до батальйону і його перекинули на Західний фронт. 

Українець Іван Дем’янюк теж ледве пережив голодну зиму у Вінницькому таборі для полонених. Там фіксували масову смертність і канібалізм, але годувати в’язнів не поспішали. Навесні 1942-го Дем’янюк зголосився на перше ж вербування, яке відбулося у таборі — до Російської визвольної армії Андрія Власова. Але через примху якогось нацистського кадровика потрапив до концтабору Травники й підписав там присягу на вірність фюреру. У 1980-х в Ізраїлі відбувся голосний судовий процес над Дем’янюком, який закінчився несподіваним виправдальним вироком. Докази його вини, що надав СРСР, виявилися фальшивими.

Хто не з нами, той проти нас

Але чому СРСР взагалі надавав докази на ізраїльський процес? А тому, що ми підійшли до найголовнішого ініціатора й бенефіціара усіх цих українсько-колаборантських сюжетів. 

Ще під час війни нарком зовнішніх справ УРСР Дмитро Мануїльський озвучив ставлення держави до нелояльних українців: їх назвали "українсько-німецькими націоналістами". Будь-який спротив режиму апріорі таврували як службу ворогові. "Українська державність може бути тільки радянською!" Цій же пропагандистській меті мала слугувати спроба підвести ОУН під вирок Нюрнберзького трибуналу. Не вдалося через недолугість якогось клерка. "Докази", які надала радянська сторона, містили німецькі документи про боротьбу нацистів проти українських націоналістів. Обвинувачення навіть не винесли на обговорення. 

Кремль і далі полював на націоналістів і колаборантів, які втекли на Захід, і вимагав їх видати. Та з початком холодної війни у світі таким заявам надавали все менше значення. Ситуація змінилася у 1960-х. Через багато причин: СРСР остаточно посварився з Ізраїлем, тема Голокосту стала предметом широкого обговорення у світі, еміграційні антирадянські рухи почали об’єднуватись. Найголовніше ж: після палацового перевороту 1964-го в СРСР чекісти різко посилили свої позиції. У КДБ було створене 5-те, "ідеологічне" управління. 

Всередині країни воно боролося з дисидентством. Назовні ж проводило так звані активные мероприятия. У перекладі на сучасну мову — інформаційні атаки та фейки. І почалося... У США та Канаді активізувалася українська діаспора? Був вкид із Кремля: вони всі — прислужники Гітлера. Українські та єврейські організації знайшли спільну мову? Але ж українці допомагали Гітлеру винищувати євреїв! Філолог Юрій Шевельов заявив, що російська мова — не прародичка усіх східнослов’янських? Він — колаборант! Українці порушують тему Голодомору? Це все гітлерівська пропаганда! А ті, хто її ширить, — теж колаборанти! І взагалі, всі, хто проти Кремля, — нацистські злочинці!  

Величезний розрив цифр — і з політичних міркувань істориків, і з об’єктивних причин. Бо можна просто підсумувати чисельність всіх формувань, у яких служили білоруси: самооборона, поліція, крайова оборона, батальйони СД, гренадерська бригада і 30-та дивізія військ СС. Але ці формування не існували паралельно, а перетікали одне в одне: чоловік вступав до сільської самооборони, яку переформовували в поліцію, відтак у крайову оборону, а потім нею поповнювали гренадерську бригаду. А вже її перетворювали на білоруську дивізію військ СС, у якій власне білорусів було не більше половини, решта — росіяни й українці. 

Воювали у складі диверсійних батальйонів, самооборони, поліції, полків прикордонної служби, 20-ї дивізії військ СС. Складність підрахунку — з тих самих причин, але масштаби зрозумілі. 

Так само: самооборона, поліція, добровольчі батальйони, дві дивізії військ СС. 

Підрозділи народної міліції, поліції, допоміжної охорони, протиповітряної оборони, окремі роти й батальйони Українського визвольного війська у Вермахті й дивізія "Галичина" у військах СС. Тільки-но в березні 1945-го українцям дозволили створити з усього цього конгломерату власну національну армію (УНА), але, окрім перейменувань підрозділів і присяги на вірність Україні, це мало що змінило. 

І це найобережніші цифри — бо в літературі фігурує стійка думка про мільйон росіян-зрадників. Цілком порівняльна цифра з окупованим Китаєм, армія Тимчасового уряду якого налічувала понад мільйон бійців. Та й колабораційних військових об’єднань у росіян було не менше: Російська визвольна армія (РОА), Російська національна армія (РНА), Російська визвольна народна армія (РОНА), Російська національна народна армія (РННА). Плюс Управління козачих військ у Вермахті, 15-й козачий корпус у військах СС і окремий Російський охоронний корпус на Балканах. 

І хто ж це народ-зрадник?