"Жива історія": онлайновий архів усноісторичних свідчень та візуальних джерел

Історії мовчазної більшости

Історію свого краю знаємо переважно через призму масштабних  подій і видатних персоналій. Про них читаємо в підручниках, наукових статтях і монографіях. Але є чималий пласт малодосліджених історичних джерел, із яких можемо черпати знання. Ідеться про усноісторичні свідчення та візуальні джерела. Вони ілюструють минулі події конкретно і зблизька — через окремих людей та їхній досвід.

Такі свідчення розставляють цікаві акценти й відкривають нові ракурси сприйняття давнини. Адже це ціла палітра голосів, розповідей, досвідів. Значна частина українців у минулому столітті становили мовчазну більшість. Ці люди пережили найгірші злочини окупаційних влад, були депортовані, репресовані, стали очевидцями чи учасниками боротьби за рідну землю. Однак у часи радянського тоталітаризму не могли або боялися розповісти про пережите. Коли минув час і з відновленням незалежности дехто хотів поділитися спогадами, професійні історики часто їх не чули.

Свідчень таких людей практично ніхто не фіксував. Джерел по собі вони не залишали. Тож записати з ними інтерв’ю, зберегти їхні спогади — фактично означало здійснити рятівну місію. Тисячі історій опору й незламности відійшли б у засвіти разом із тими, хто упродовж життя тихо беріг їх у пам’яті.

Ad fontes

Зародження онлайнового архіву повертає нас до 2013 року. Тоді в межах громадської організації "Українська Галицька Асамблея" виник науково-дослідний проєкт "Локальна історія". Зібралися зацікавлені, небайдужі люди. Вони вирушили у віддалені населені пункти Галичини в пошуках тих, чия оповідь могла би бути важливим свідченням. Тривала польова експедиційна робота.

Дослідники віднаходили людей, які були свідками чи учасниками драматичних сторінок української історії XX століття. Переважно зосередились на 1930–1950-х. В авдіо- чи відеоформаті фіксували спогади про Другу світову війну, німецьку й радянську окупації, репресії та депортації, рух опору й націоналістичне підпілля. Інтерв’ю записували і в тих, хто вперше оповідав про пережите, і в тих, хто раніше вже ділився свідченнями. Сканували й оцифровували родинні архіви з фотографіями та цікавими документами.

До команди локально долучалися краєзнавці, музейники, учителі та небайдужі люди. Вони допомагали знаходити людей старшого віку, які мали що розповісти й погоджувалися на  інтерв’ю. Волонтерами й координаторами проєкту були, зокрема, журналіст, громадський діяч і військовий на псевдо "Сармат", Герой України Тарас Матвіїв, військовослужбовець ЗСУ Антон Петрівський та інші.

Бажання команди встигнути зберегти досвід людей диктувало темп роботи. Експедиції відбувалися щотижня, записи іноді тривали щодня. Упродовж шести років найактивнішого періоду було відвідано понад 1500 населених пунктів, записано понад 5000 респондентів і оцифровано майже 39 000 давніх світлин та документів із родинних архівів.

"Ми мали дуже амбітну мету: записати якомога більше свідчень. Хотіли встигнути зробити це в різних місцевостях. Хоч наша команда не надто велика, процес був дуже інтенсивним", — ділиться спогадами  головний редактор "Живої історії", безпосередній учасник експедицій, історик-етнолог Юрій Пуківський.

Результатом став великий масив зібраної інформації. Її цінність — у живості й безпосередності оповіді. Навіть — а радше особливо — тоді, коли йдеться про трагічні події та злочини окупаційних режимів. Дуже цінним є і розмаїття обговорюваних тем. Старожили розповідали не лише про драматичні сторінки їхнього життя, а й про побут, місцеві традиції, страви, звичаї та фольклор.

Зібрані матеріали — чудова основа для подальших досліджень етнологів, фольклористів, діалектологів, а також усіх, кому небайдужа українська історія та культура.

Усім доступний архів

Сайт онлайнового архіву усноісторичних свідчень та візуальних джерел "Жива історія" було створено 2022-го. До того команда рік працювала над концепцією та стратегією. Задум вдалося реалізувати у співпраці "Локальної історії" із Центром досліджень українсько-польсько-словацького пограниччя та гуманітарним факультетом Українського католицького університету за сприяння Вічного фонду "Броди – Лев" і Вічного фонду імені Тиміша та Ґеновефи Шевчуків.

«Читачі "Локальної історії" ознайомлені з рубрикою "Люди війни". У ній ми періодично ділилися уривками з деяких наших інтерв’ю. Часом ті тексти викликали неабиякий інтерес у нашої авдиторії. "Жива історія" як онлайновий архів усноісторичних свідчень та візуальних джерел є доопрацьованим, повнішим, покращеним і масштабнішим варіантом зібраних матеріалів», — коментує Роксоляна Попелюк, історикиня та учасниця дослідницької команди.

В онлайновому архіві подано коротку біограму кожного очевидця чи учасника, фрагменти відеоінтерв’ю, оцифровані світлини з родинних архівів. Працює система багаторівневого пошуку. Вона об’єднує розповіді опитаних, їхню особисту інформацію, фототеки й мапи подій. Додано географічний, хронологічний і тематичний фільтри.

Повних записів із морально-етичних міркувань на сайті не опубліковано. Втім за запитом дослідників чи родичів команда проєкту може надати їх. Опрацьовані експедиційні матеріали додатково дублюють на хмарних сховищах, тож тепер усноісторичні свідчення та візуальні джерела мають безпечний прихисток.

Сьогодні команда "Живої історії" динамічно впорядковує зібрану інформацію та наповнює онлайновий архів. Щоб поступово опрацювати великий масив матеріалів, знадобилися б десятки років. А тому щоб пришвидшити роботу, використовують спеціальний скрипт із двох штучних інтелектів. Його спільно розробили айтівці, історики та дослідники проєкту. ШІ розшифровує й аналізує інформацію зі свідчень, а далі формує базу даних згідно із заданими критеріями.

Фінально всі матеріали опрацьовує і верифіковує фахівець з архівної справи Данило Кравець. Він зауважує: "Кажуть, що штучний інтелект крастиме у людей роботу. Можливо, колись так і буде. Але в цьому випадку йдеться радше про створення нових можливостей. Цей проєкт — унікальне поєднання роботи штучного інтелекту й суто архівної справи".

Жіночі голоси

Залучити передові технологічні потужності до створення онлайнового архіву вдалося завдяки програмі House of Europe, яку підтримує Європейський Союз. Вона дала змогу перегрупувати сили й автоматизувати деякі процеси.

У межах програми від грудня 2024 року почав діяти підпроєкт "Живої історії" — "Жіночі голоси Другої світової війни". Тут дослідники прагнули відобразити унікальність особистих досвідів. Щоб вибірка була якомога інформативнішою, до неї додали свідчення людей, які мають різні долі, соціальні статуси, зайнятість. Це історії 30 українських жінок та їхнього пережиття буремних подій Другої світової війни.

«Усе, що ми робимо, — це не лише внутрішня проєктна амбіція. Не тільки накопичення цих джерел, щоб тримати їх у себе, — розповідає Віталій Ляска, історик, головний редактор журналу та видавництва "Локальна історія". – І "Жива історія", і "Жіночі голоси…" — це те, з чим ми хочемо ознайомити суспільство та дослідників».

Проєкт вже доступний на сайті "Живої історії". А 11 червня 2025 року у Львові відбулася презентація "Жіночих голосів…".

Пам’ять поколінь

Під час експедицій команда "Локальної історії" організовувала на місцях виставки, присвячені респондентам із певного населеного пункту. Односельці та жителі сусідніх сіл мали змогу краще познайомитись з цими людьми. Вони роками жили поряд, але ними мало хто цікавився. Часто про них узагалі мало хто знав. Відтак люди починали розуміти їхню значущість.

Після таких виставок місцеві вчителі та журналісти районних видань приїжджали до старших людей, спілкувалися з ними, публікували фотографії, уривки з інтерв’ю  на своїх сторінках у соціальних мережах. Зазвичай такі матеріали мали значний резонанс і багато поширень. Серед амбіцій команди онлайнового архіву — забезпечити сталий розвиток таких процесів. Важливо, щоб зібране не залишилось просто архівом, а щоб було досліджене, поширене й удоступнене. Щоб голоси та історії людей звучали й були пошанованими.

Команда проєкту дуже хоче, щоб онлайновий архів "Жива історія" не тільки був платформою для оприлюднення їхніх досліджень, а й став  орієнтиром для дослідників, краєзнавців, поціновувачів історії та місцевих ентузіастів.

Герої інтерв’ю переважно вперше вголос ділилися пережитим. Історії, що їх чули дослідники, вражали й дивували. Про чимало з почутого не знали навіть діти та онуки респондентів. Тому, окрім первісної ініціативи збирання та збереження свідчень, онлайновий архів має ще одну мету: бути ретранслятором між поколіннями.

Минув час, і багато респондентів відійшли в засвіти. Коли старші родичі помирають, їхні нащадки звертаються до команди дослідників. Просять відео- й авдіоматеріали з рідними. Хочуть почути розповіді, важливости яких колись не встигли збагнути. Це пам’ять поколінь, яку "Локальна історія" зуміла зібрати та зберегти. Віталій Ляска зазначає: "Ми хочемо, щоб на родинному рівні пам’ять була збережена і її передавали далі. Щоб свідомість у родинах і суспільстві зростала, а ці джерела стали корисними для держави й української громадськости".