Витинаний Великдень

Зірки, птахи і козаки

Витинанками прикрашали хати двічі на рік: перед Різдвом і Великоднем. Перед Різдвом їх зазвичай клеїли на вікна. Це були зірки, хрести, ангели. 

Перед Паскою убранство було багатшим і барвистішим. Вирізані з паперу кольорові прикраси прикріплювали там само, де колись робили розписи: на божнику, сволоку, печі, між вікнами. Найпоширенішими були хрестики (ромбоподібні та квадратні), зірки, квітки і птахи, насамперед півні. Також робили витинанки з дівчатами та козаками. І, звісно ж, — мотив вазона або дерева життя. Як зазначає художник-графік-витинанкар Василь Корчинський, українські витинанки увібрали в себе ту знакову систему, що мали й мають інші види нашого народного мистецтва. І після цього самі стали народним мистецтвом.

Подекуди по селах робили навіть витинанкові рушники та чіпляти їх над вікнами і портретами рідних. Адже витинати простіше, ніж вишивати. Утім паперові оздоби не замінили вишиваних. На сволоку та під божником зазвичай робили смужки з витнутих зірочок чи хрестиків. Вони могли бути і одного кольору, і такими, де менший хрестик чи зірочка одного кольору накладалися на більше зображення іншого кольору, або ж підкладалося тло. Зірки і хрестики витинали, складаючи аркуш паперу увосьмеро.

Крила з витинанки

Печі та простори між вікнами прикрашали зображеннями так званих вазонів. Їх витинали по-різному. Це могли бути суцільні симетричні зображення зі стовбуром, гілками та квітами, птахами чи тваринами. Найчастіше для них брали папір червоного кольору. Їх вирізали, складаючи аркуш паперу удвічі. 

Або робили так: стовбур із вазоном — одного кольору, а на нього накладали витнуті окремо листочки та зірочки-квіти іншої барви. Якщо кольорового паперу не було, білі аркуші розфарбовували різними природними барвниками, глинами, синькою. Для цього використовували навіть газети. Як зазначав мистецтвознавець Михайло Станкевич у своєму дослідженні "Українська витинанка", паперові оздоби до стін приклеювали знежиреним молоком. 

Суто великодніми мотивами витинанок були церкви. А також витинанка-хрест над дверима — там, де на одвірку малювали хрестика димом від страсної свічки, прийшовши з церкви у Чистий четвер.

Перед покуттю зазвичай вивішували великоднього голуба. Він символізував Святого Духа. Його тільце робили з воску або чорного хліба. Якщо ж із писанки, то з воску чи хліба виліплювали тільки голівку та шийку. Крила і хвіст робили з паперу — складали аркуші у вигляді віяла і витинали. Часом ще й розфарбовували. 

Вицінанкі, рейзеле, цзяньчжи

Вважають, що мистецтво витинання хатніх оздоб виникло в Китаї. Саме там був винайдений папір. На китайський Новий рік, який святкують навесні, жінки вирізали з червоного паперу цзяньчжи (зображення драконів, квітів, тварин) та клеїли їх на вікна і стіни. У ХІІІ столітті вирізані з паперу прикраси з’явилися в Персії, через Туреччину примандрували до Венеції і поширилися по всій Європі. 

Утім лише в Україні, Білорусі, Польщі та Литві мистецтво витинання набуло національних рис та стало народним. Поляки перед Великоднем вирізають симетричні паперові композиції у вигляді дерев, дерев із птахами, півників, сердечка тощо і прикріплюють їх до стін. Або ж роблять витинанкові рушнички.

Цікаво, що на території Польщі, Литви, Білорусі й України розквітло рейзеле — єврейське мистецтво витинанок як оздоби оселі. При цьому набуло ознак витинанок народів, серед яких євреї проживали. Відбувався творчий взаємообмін. Однак єврейські паперові оздоби завжди мають релігійний сенс: вони виконували роль своєрідних ікон, що символічно передають суть свят. Зображували лева й однорога, павичів, менору, виноград і гранат тощо.

Як дослідила етнологиня Зінаїда Косицька, кримські татари також створювали прикраси з паперу — оймá. Це переважно дерева та вазони, кущі з квітами.

А звідки ваші витинанки?

Українська витинанка є впізнаваною серед подібних паперових оздоб інших народів. Утім дещо відрізняється за регіонами. Загалом у східній частині країни вони монолітніші, масивніші, а в західній — дрібніші, ажурніші. Можна виокремити й подільські витинанки. Вони найбагатші й найдосконаліші, можливо тому, що сусідять із таким феноменом, як подільський настінний розпис. У кожному регіоні витинанка вбирала в себе ознаки місцевих варіацій інших видів народного мистецтва: килимів, вишивок, писанок, оздоблення гончарних виробів.

Михайло Станкевич у дослідженні "Українська витинанка" описує регіональні особливості паперових прикрас. До прикладу, на Хмельниччині вони були на диво великими, витнуті з паперу червоного, жовтогарячого та зеленого кольорів. У витинанках Наддніпрянщини було щось від Петриківського розпису, тут найбільше трапляється зображень вазонів.

Сьогодні і до сільського будинку, і до міської квартири можна повернути просте й водночас прекрасне мистецтво витинанки. Воно доступне і дитині, і дорослому, який, можливо, ніколи не помічав у собі художнього таланту. Витинанкові шедеври вдаються кожному.

Саме тому ми попросили художника з Черкащини Тараса Крамаренка, який створює сучасні витинанки в українській традиції, поділитися шаблоном, за яким кожен може витнути для себе великодню оздобу. Завантажити макет витинанки можна за посиланням.

Як витинати?

Свою першу витинанку випускник Одеського педагогічного інституту Тарас Крамаренко створив як зразок для учнів художньої школи. Під час здобуття другої художньої освіти він присвятив мистецтву витинанки дипломну роботу. А познайомившись на Черкащині з мистецькою родиною Теліженків, відчув, що витинанка — його справжнє покликання. Відтоді почав активно творити й брати участь у виставках.

"Витинанка — це прояв нашої душі, — каже Тарас Крамаренко. — Вона хоч і прийшла до нас з інших країв, але стала органічним виявом нашого світосприйняття, увібрала сакральні мотиви та символіку українського народного мистецтва".

Художник наголошує, що система символів народного мистецтва формувалася тисячоліттями. Дерево життя — це модель світу. Щоб створити витинанку, багато матеріалів не потрібно. Пан Тарас перелічує: гострі ножиці, манікюрні ножиці, ніж для паперу — щоб прорізати внутрішні отвори, — і, власне, папір. Його складають удвічі або в кілька разів.

Наклеїти витинанку на стіну чи картон — теж окрема наука.

"Технологія така,  — пояснює майстер. — На підготовленій основі позначаємо олівцем розташування витинанки. Після цього змащуємо клейкою речовиною лише вісь — лінію згину. Притискаємо до основи (наприклад, картону). Далі змащуємо й притискаємо по черзі обидві сторони витинанки".

Запрошуємо: витинайте із задоволенням! А потім поцікавтеся, які витинанки створювали у вашому регіоні — щоб додати до великоднього оздоблення нотки традицій свого краю.