Вбивство провідника

Остання доба Йозефа Новака

22 травня, 8:22, Відень, квартира Романа Сушка. У віденському помешканні співзасновника Організації українських націоналістів Романа Сушка пролунав телефонний дзвінок. На іншому кінці дроту почувся голос Євгена Коновальця. Провідник просив передати агентові "Валюху", що чекає на його дзвінок у Берліні, в бюро.

Того дня Коновальцеві стелилась дорога. Увечері він спішно сідав на потяг до Роттердама. Зі собою взяв дві валізи – одну з одягом і друкарською машинкою, а другу – з українськомовною антибільшовицькою літературою, що її мав забрати та доставити в Україну агент "Валюх". На вокзал провідника ОУН проводжали товариші Ріхард Ярий та Володимир Стахів. Вони й не припускали, що це їхня остання зустріч.

<p>Готель "Atlanta", світлина 1935 року</p>

23 травня, 11:24, Роттердам, двірець. Прибувши до Роттердама, Коновалець узяв таксі до готелю. Попередньо для нього забронювали номер у Grand Hotel Central на вулиці Кроскаде, 12. Звідти до місця запланованої зустрічі з "Валюхом", готелю-ресторану NH Atlanta Rotterdam, було всього 400 метрів.

У "Централі" Коновалець оформив номер на ім’я громадянина Чехо-Словаччини Йозефа Новака й піднявся до своєї кімнати.

23 травня, 12:00, Роттердам, ресторан Atlanta. Приблизно в полудень Коновалець зайшов до ресторану, замовив у кельнера келих хересу й сів за столик біля вікна. За декілька хвилин до нього доєднався "Валюх".

"Присівся до старшого та замовив ламаною німецькою мовою для себе пиво. В руці держав пакет і рукавички, що їх поставив перше на стіл, а відтак із стола взяв і поставив на крісло, а в часі розмови пакет передав старшому панові і, не випивши пива, попрощавсь, пішов", – згадували про візит "Валюха" офіціанти ресторації у свідченнях для поліції.

Агента "Валюха" у середовищі ОУН вважали представником українських націоналістів УРСР. Ким була ця людина насправді  – встановити важко. Останнім "Валюха" бачив Євген Коновалець за декілька хвилин до своєї смерти.

Року 1997 вийшли друком спогади співробітника НКВС Павла Судоплатова, який стверджував, що у 1936–1938 роках видавав себе за "Валюха". Він описував події у ресторані Atlanta: "Я вручив йому подарунок, коробку шоколадних цукерок, і сказав, що мені зараз треба повертатися на судно. Йдучи, я поклав коробку на столик поруч з ним".

<p>Рештки вибухового пристрою</p>

23 травня, 12:13, Роттердам, вулиця Колсінгел. Коновалець заплатив за херес і вийшов з Atlant’и. Пройшовши вулицею Арт фан Нестраат, він звернув на вулицю Колсінгел, і зупинився біля кінотеатру "Люм’єр". Коли розглядав афішу, у нього в руках спрацювала вибухівка.

Очевидець вибуху, нідерландець Г. де Йонг згодом переповідав поліції: "Я бачу чітко його переді мною. У нього сивий капелюх, він середнього зросту. Виглядає як справжній джентльмен, але вдягнений дещо скромно. У правій руці несе маленьку плитку-валізочку. Таку звичайну річ, в якій можна купити цукерки за кілька гульденів. Чоловік цей перебував приблизно біля кінотеатру "Люм’єр", як стався цей випадок. Бачу, немовби в сповільненому кінокадрі, як розлітається валізочка. Тріскотливий вибух. Носій валізочки розлітається на куски. Направо і наліво бачу летючі ноги і руки. Кривава маса, його тулуб з великим розмахом летить поза тротуар і падає метрів за двадцять на вулицю. Я відчуваю шок від важкої вибухової хвилі повітря, але втримуюся на ногах".

На місце теракту прибули поліція та карета "швидкої допомоги". Із опіками до лікарні доставили двох перехожих.

Неподалік місця трагедії поліціянти знайшли рештки вибухового пристрою, а також особисті речі вбитого, зокрема, візитівку готелю "Централь" та паспорт на ім’я Йозефа Новака. 

Слідство під керівництвом комісара Рошбаха встановило, що смерть настала внаслідок вибуху коробки шоколадних цукерок – тієї самої, яку запрезентував агент "Валюх".

Як зазначає дослідник Олександр Кучерук, нідерландська поліція докладала великих зусиль, щоб знайти вбивцю. За допомогу в затриманні кілера уряд Нідерландів призначив винагороду – 10 тисяч гульденів. До розслідування долучили австрійську, німецьку, італійську, британську поліції.

23 травня, пообіддя, Роттердам, готель "Централь". Через дві години після трагедії біля кінотеатру "Люм’єр" на рецепцію готелю "Централь" прийшов іноземець. Він цікавився Новаком. Згодом його затримали й доправили до поліційного відділку. Там з’ясували, що це – помічник Коновальця, Ярослав Барановський.

Погодившись допомогти поліції у пошуках вбивці, Барановський дав свідчення, що цього дня Коновалець мав зустрітися з людиною на псевдо "Валюх". Правоохоронці сподівалися отримати фотографію цієї особи – втім ОУН її не мала. Під час слідства використовували іншу світлину. Барановський згадував: "Побачив я між поліційними урядовцями чоловіка, подібного до "Вельмуда"Інше псевдо "Валюха". – Ред.. Я взяв його знимку і з поліційним урядовцем почав обходити льокалі". Свідчення очевидців не надто доповнили образ "Валюха" – вони лише запам’ятали, що той був одягнений у костюм і мав рукавички.

<p>Посмертна маска Євгена Коновальця</p>

В дубі та в залізі

Коновалець був громадянином Литви, похорон організувало литовське консульство в Роттердамі. Посольство Литви в Римі допомогло вдові Ользі Коновалець отримати бліцвізу, щоб вилетіти до Нідерландів.

Ольга прибула до Роттердама вранці 26 травня. Вона опізнала в загиблому свого чоловіка Євгена Коновальця.

Поховання планували на 26 травня. Згодом похорон перенесли на 28 травня. 

На прощання з Коновальцем з Берліна прилетіли члени проводу Організації українських націоналістів: Ярослав Чемеринський, Володимир Курманович, Омелян Тарновецький та Володимир Стахів. Безпосередньою організацією похорону займалися Ярослав Барановський та Володимир Курманович.

З обличчя Євгена Коновальця вилили посмертну маску (сьогодні цей відбиток зберігаютиь у Канаді), а труну облаштували так, щоб у віконечку було видно обличчя провідника. Планували, що згодом тіло Коновальця перепоховають в Україні, тому могилу передбачили тимчасову. Дубову труну поставили в додатковий залізний ящик – так, щоб за потреби її можна було вийняти.

<p>Павло Судоплатов</p>

Євгена Коновальця поховали в обідню пору 28 травня на цвинтарі "Кросвік".

Розслідування

Після похорону при ОУН створили спеціальну комісію у справі вбивства Євгена Коновальця.

Втім його досі не розкрито.

Павло Судоплатов прожив довге життя. Був причетний до вбивств Романа Шухевича та єпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі. Відбув 15 років ув’язнення у справі про вбивство опонентів Лаврентія Берії. Року 1997 видав книгу спогадів, у якій Коновальця та Шухевича назвав "фашистами, посібниками Гітлера".

Кінохроніка

Поховання провідника ОУН зафіксували на плівку. Чотири бобіни кінодокументів "Похорони Євгена Коновальця, 1938 р." зберігають в Осередку української культури і освіти у Вінніпезі (Канада). Року 2015 директорка осередку Софія Качор передала до Центру досліджень визвольного руху електронну копію однієї бобіни.

Фільм було знято на плівку Kodak Safety Film, яку зазвичай використовували, щоб знімати аматорське кіно.

Відео розпочинається із кадрів готелю-ресторану Аtlanta в Роттердамі, де Євген Коновалець випив свій останній келих. Від готелю оператор йде останнім шляхом провідника, показуючи вулицю Колсінгел та кінотеатр "Люм’єр". У кадрі кінохроніки невідомий вказує місце, де стався вибух і де помер провідник ОУН.

Наступні кадри показують зустріч у Роттердамі Ольги Коновалець та покладання вінків до могили Євгена Коновальця.