Творці міту. Пресова кватира легіону Січових Стрільців

Сильніші, ніж імперія

У липні 1914 року в Відні було створено центральний пропагандистський орган Австро-Угорської імперії — Воєнну пресову кватиру (Kriegspressequartier). Відтоді й упродовж декількох наступних років світової війни ця установа розгорнула масштабну діяльність, спрямовану на фільтрацію повідомлень із фронту, героїзацію імперської армії та дискредитацію ворога. Якщо ви чули жарти про австрійський генштаб, який відірвав українців від росіян, то Kriegpressquartier точно була його рупором. Упродовж діяльности KPQ її 550 співробітників створили безліч агітаційних текстів, 33 тисячі фото, сотні тисяч листівок та агітаційних плакатів, десятки малярських полотен. Вони в правильному дусі висвітлювали події війни та мобілізували суспільство. Утім, з кожним наступним роком це було все складніше робити.

Найвідомішим тоді став плакат, на якому зображено двох бравих австрійських вояків: один стріляє в зад російському солдатові-втікачу, а другий завдає удару багнетом у те ж місце втікачеві-французу. Гасло плаката стало крилатим: "Jeder Schuss ein Russ, jeder Stoss ein Franzos" / "Кожен постріл — у росіянина, кожен удар — у француза". У Відні постійний склад KPQ нараховував 280 осіб. Із цим центром імперської пропаганди співпрацювали низка помітних тогочасних письменників, включно з Робертом Музілем та Райнером Марією Рільке. Це факти, відомі нині передовсім історикам. Тексти залишаються в теках, плакати — в папках архівів. Створених тоді пісень більше не співають, а відзнятого фільму про успіхи австрійської армії не дивляться. Час поглинув і тексти, і їхніх творців.

Натомість на початку квітня 2022 року лідер гурту "Бумбокс" Андрій Хливнюк разом із уславленим Pink Floyd виконав пісню "Ой у лузі червона калина". Її в осередку пресової кватири легіону Українських Січових Стрільців створили Степан Чарнецький та Михайло Гайворонський. І не лише цю з тогочасних стрілецьких пісень продовжують співати. То як твори "артистичної горстки" з двох десятків осіб виявилися тривкішими за зусилля імперської пропагандистської машини? Інтуїтивно розуміємо, але важливо прояснити: тим хлопцям вдалося щось більше, ніж пісні. Вони створили національний міт.

Документувати час

Ідея пресової кватири легіону УСС виникла спонтанно. Склад національних військових частин, санкціонованих австрійською владою, мав вищий відсоток людей із освітою, навіть університетською, порівняно з рештою підрозділів імперської армії. Адже легіон УСС, як і, скажімо, польські легіони, що їх сформував Юзеф Пілсудський, складалися з добровольців, умотивованих ідеологічно. Вони буквально йшли творити свою національну армію. До того ж імперський уряд обмежив кількість УСС до 2500 осіб. Тому з майже 10 тисяч охочих було відібрано найбільш придатних фізично і переконаних світоглядно. Наслідком того, що було зібрано таку кількість інтелігентних вояків, була їхня значна активність, на додачу до безпосередніх вимог військової служби.

Уже в першій фазі війни до кінця 1914 року російська армія окупувала майже всю Галичину й Буковину, включно зі Львовом та Чернівцями. Австрійські війська відступили й через осінь-зиму почали готуватися до контрнаступу – як потім з’ясувалося, успішного. Взагалі всю історію воєнних подій тогочасного протистояння на наших теренах можна звести до двох літніх російських наступів у 1914 та 1916 роках. Спершу було прогнано імперську армію із загарбаних територій. А 1918 року відбулася зворотна окупація значних українських підросійських територій аж до Києва та Херсона, яку здійснили німецькі й австрійські війська.

Підрозділи легіону УСС від літа 1914 року базувалися на Закарпатті в селах Горонда і Страбичівтепер Страбичове поблизу Мукачева. Надалі там було створено центр постійної дислокації легіону — Кіш (або Кадру), де аж до 1918 року проходили вишкіл нові добровольці. Всього Кадра підготувала близько 7000 вояків УСС.

Аж до зими 1915 року, коли окремі підрозділи легіону було висунуто на оборону карпатських перевалів, стрільці перебували на Закарпатті й поміж годинами вишколу мали вдосталь вільного часу. Тоді й організувалося неформальне коло співрозмовників, яким було небайдуже до мистецтва. Згодом вони стали відомі як "артистична горстка". Утім, серед перших активних учасників кола були й люди більш практичні. Їхні імена не надто відомі ширшому загалу, коли йдеться про стрілецьку творчість. Це Никифор Гірняк, Антін Лотоцький, Микола Угрин-Безгрішний та Іван Іванець. Як на мене, провідну роль у формуванні майбутньої Пресової кватири відіграло доволі рідкісне на той час, але модне й модерне захоплення фотографією. Кількісно світлини Іванця, вочевидь, перевищували решту зусиль візуально зафіксувати бойове життя і побут стрілецтва.

Від початку Пресова кватира мала бути радше журналістським клубом, і перше її завдання полягало в ретельній фіксації буднів легіону. Тим ціннішим є удоступнення великого архіву стрілецьких знімків, що їх відновив із оригінальних негативів у колекціях Українського Музею та Бібліотеки у Стемфорді український науковець, кореспондент НТШ Василь Лопух. Колекція містить майже 4000 мистецьких та аматорських фото і є у вільному доступі.

Ініціатори створення Пресової кватири не лише були освіченими людьми (Гірняк, Лотоцький та Угрин раніше викладали в гімназіях), а й мали значні організаційні таланти. Ще з часів навчання в Тернополі Микола Угрин ініціював самвидавні учнівські журнали, пізніше видавав книжки, друкувався в "Літературно-науковому вістнику". А впродовж 1909-1912 років бував у Києві й контактував із редакцією "Української хати". Саме він став мотором організації Пресової кватири, ініціатором звернення до Бойової управи УСС, від якої чекали дієвої підтримки новоствореного осередку.

Допомоги отримали мало, проте від березня 1915 року Пресова кватира запрацювала: спершу в Кадрі на Закарпатті, а потім і у фронтових відділеннях. Угрин ініціював видання декількох стрілецьких журналів, які містили своєрідну хроніку діяльности легіону в нарисах, фотографіях та оригінальних малюнках (Іванець свого часу студіював малярство в Станіславові та Львові). Проте справжньої ваги роботі Пресової кватири надали зусилля осіб, які приєдналися до її роботи вже впродовж 1915-1916 років. Їх звично асоціюють зі стрілецькою творчістю, адже вони створили справді неперевершені її зразки.

Підіймати дух

Парадоксально, але стрілецька поезія, що є найвідомішою частиною доробку творчої ланки УСС, асоціюється не з бравими маршами чи сумними реквіємами, а з любовною лірикою та гумором. Звісно, високу поезію стрільці теж писали, і в їхньому спадку не бракує ні маршів, ні навіть урочистих гімнів. "Ой у лузі червона калина" тому підтвердження. Проте любовних пісень кількісно більше. У найповнішому досі збірнику "Стрілецькі пісні" за упорядкуванням Оксани Кузьменко оригінальних любовних пісень літературного походження зафіксовано 21 супроти, наприклад, 9 композицій про "оплакування полеглих стрільців". Пізніших слухачів стрілецьких пісень, вочевидь, вражало, що в такий трагічний час писалися не лише тексти епічного звучання, а й несерйозні твори про "музику й вино". Для самих стрільців це було, вочевидь, можливістю розпружитися серед жаху світової війни. Адже історія легіону насправді трагічна: з перших 2500 стрільців після боїв на горі Лисоні та під Конюхами 1916-1917 років залишилося менше ніж п’ятсот осіб.

Можна почути жарт, що стрілецька лірика почалася ще в Коші на Закарпатті, де в очікуванні майбутніх боїв легіонери почали входити в любовні історії з місцевими дівчатами. Особливо вдатливим до цих пригод був колишній студент філософії Ягеллонського та Віденського університетів, у цивільному житті аристократичного штибу актор Лесь Новіна-Розлуцький. Він теж був учасником Пресової кватири і в публікаціях використовував псевдо де Новіна. Новіна-Розлуцький став першим із трьох супергероїв, яких оспівав у своїй поезії чільний лірик стрілецтва Роман Купчинський. Про любовні походеньки де Новіни було написано жартівливу поему "Новініада".

Другим супергероєм був хорунжий УСС, а далі поручник УГА Осип Теліщак, увіковічнений у пісні "Як з Бережан до Кадри" — одній із найпопулярнішій у Галичині навіть упродовж радянських часів. (Справа в тому, що, переказуючи історії залицянь хорунжого Осипа, який "де б ми не спинились <...> закохувався зараз у якійсь дівчині, а то й у двох", Купчинський, чиї спогади цитуємо, пише не про стрільців, а про січовиків, що виводить пісню поза драстичний для комуністичної влади момент).

Третім у героїчному епосі поета постає Великий Комтур жартівливого "Ордену залізної Остроги" четар Іван Цяпка, згаданий не лише в піснях і стрілецьких анекдотах, а й у пізнішій поемі Купчинського "Скоропад"Нью-Йорк, 1965. У 1916 році усусуси зорганізували бурлескну пародію на лицарський орден і навіть написали марш Залізної Остроги "Не сміє бути в нас страху" та гімн "Хай живе Великий Комтур наш". Цікавий ряд: у легіоні створили оркестр, яким керував Михайло Гайворонський, а 1917 року — навіть театр. Поруч функціонував жартівливий орден, вступити до якого було неабиякою шаною. Пізніше з’явилась і серйозна репліка цього чину: 1927-го було сформовано окремий пластовий курінь "Орден Залізної Остроги".

Проте найпопулярнішими під час війни та в повоєнній Галичині 1930-х були любовно-ліричні пісні "За твої, дівчино", "Зажурились галичанки", "Ірчик", "Мав я раз дівчиноньку", "Накрила нічка", "Пиймо, друзі", "Човник хитається", "Як з Бережан до Кадри" (Роман Купчинський). А також "І снилося", "Колись, дівчино мила", "Маєва нічка" (Левко Лепкий), "Ой казала мати та не банувати" (Михайло Гаворонський). Стрільці в них поставали натхненними молодими людьми, які прагнуть виконати свій обов’язок у боротьбі за рідну землю, а тоді повернутися до коханих, до мирного життя. І навіть коли війна обривала життя стрільця, а кохана зраджувала (як у пісні "Накрила нічка"), атмосфера твору все одно була романтична й піднесена. Як справжній лицар стрілець помирав з іменем коханої на устах.

Вочевидь, через тривалу епоху бездержавности наш епос набув таких дивних, як для інших систем координат, форм. Замість бряжчання зброєю на початку нового витка національної літератури маємо гумористичну "Енеїду" й любовний епос, який могли створити лише сповнені високим духом лицарі.

Додаймо до сказаного ще й гумор. Абсолютно всі згадані декілька журналів, які видавала Пресова кватира, або були всуціль гумористичні, або містили численні гумористичні матеріали. Це "Самохотник", "Бомба", "Самопал" і низка інших. Тут пізнаємо ще одну царину стрілецької творчости: карикатуру, творцями якої були Іван Іванець, Осип Курилас, Осип Сорохтей і ще декілька осіб. Хоч Осип Курилас уславився правдивими малярськими полотнами про бої та будні стрілецтва, проте жанр гумористичного шкіцу все одно був значно популярніший. Додайте сюди численні стрілецькі жарти й гумористичні пісні на кшталт "Не сміє бути в нас страху" (Роман Купчинський), "Бо війна війною" (Левко Лепкий), "Нема в світі кращих хлопців" (Юліян Назарак), і пересвідчимося, як багато Пресова кватира зробила для підтримки духу січовиків. Вони дбали про бадьору атмосферу, що мала вберегти від втоми, розчарування та зневіри. У цьому потужна місія стрілецької творчости, яка виповнилася і в наступних поколіннях: у Галичині, хоч і тихо-підпільно, завжди співали стрілецькі пісні.

До того ж вони складніші, ніж здається на перший погляд. Візьмімо, для прикладу, "Їхав стрілець на війноньку". Сюжетно це сумна пісня:

Дай ми, дівчино, хустину,
Може, я в бою загину,
Темної ночі накриють очі,
Легше в могилі спочину.

Це не просто про виступ на бій. Тут проступає стоїчна приреченість і заповідається смерть у бою, проте музика Михайла Гайворонського з її чітким бадьорим ритмом сповнена енергії та рішучости. Ось так подвійно втілюється місія пресовиків: їхні тексти спонукають пам’ятати трагічні події й водночас розповідають про стрілецтво через довгі роки після існування легіону. І тим самим передають наступним поколінням віру в непереможність національної армії.

Будувати образ

Цікаво, що ми не знайдемо в стрілецькій поезії та діяльності Пресової кватири образу ворога. Тут немає злої сатири, якою рясніла пропаганда всіх імперій. Вочевидь, саме тому, що стрільці свідомі, хто за лінією фронту: брати-українці, яких треба "визволяти <...> з московських кайдан". Тож від початку січове військо живе уявленнями про майбутній похід за Збруч і повалення чужинського імперського ладу. Місія стрільців, звісно ж, не зводилася до лояльности австрійській короні. Легіон мав бути прототипом майбутньої національної армії і здійснив це завдання, ставши основою військ УНР та УГА.

При цьому в Пресовій кватирі добре розуміли, що мета стрілецького чину не зводиться лише до збройної перемоги. Так само важливо здійснити культурне перетворення населення, переважно несвідомого своєї національної приналежности. Саме тому пресовики від початку, окрім ведення репортажного літопису подій та друку гумористичних журналів, започаткували низку освітніх ініціатив для мешканців Закарпаття, Галичини, а пізніше — Волині та Наддніпрянщини.

Осип Курилас та інші працівники Пресової кватири малювали листівки. Їх потім тиражували й роздавали населенню сіл та містечок, через які рухалися легіонери. Переважно це зображення побутових сценок, на яких стрільці спілкуються з місцевими. Наприклад, залицяються до дівчат: хлопці браві, дівчата усміхнені. Внизу картки, як правило, було подано слова і ноти котроїсь зі стрілецьких пісень. Ця та інші ініціативи були покликані вибудовувати позитивний образ стрілецтва та майбутньої Української держави, постання якої наближав чин легіону. Були також друковані листівки із зображеннями українських історичних і політичних діячів. Усього було створено близько 50 листівок накладом до кількох сотень кожна.

Аналогічну функцію мало й видання військових калєндариків. Це була поширена європейська практика: раз на рік друкувати грубий том зі статтями про найважливіші дати, літературними текстами, практичними порадами та рекламою. Його читали впродовж року, рухаючись місяць за місяцем. Стрільці друкували невеликі добірки матеріалів, пов’язаних із боротьбою легіону, та зразки стрілецької творчости. Проте 1916-го Іван Іванець, Левко Лепкий та Микола Голубець приготували й видали великий Калєндар на 1917 рік, багато ілюстрований і об’ємний. Також почали з’являтися співаники, а пізніше, десь від 1918-го, й антології літературних творів УСС.

Дбаючи про майбутнє, працівники Пресової кватири ініціювали укладання "Українського букваря" та "Читаночки для чемних діточок". Ці видання поширювали серед населення та використовували як підручники в українських школах. Їх стрільці намагалися створювати там, де перебували.

Діяльність Легіону Січових Стрільців суттєво відрізнялася від побуту регулярних воєнних формацій того часу, оскільки була спрямована на перспективу розгортання УСС в українське національне військо, окрему політичну силу та дієву культурну потугу. Кроки, що їх Пресова кватира зробила в напрямку заснування періодичних видань чи розгортання регіональних осередків, тоді не мали розвитку. Натомість потужна стрілецька творчість, передовсім пісенна поезія, фольклоризувалися й затрималися в народній пам’яті аж дотепер.

Подібні формації сусідніх націй, зокрема, польські легіонери та румунська Залізна гвардія, також творили власні пісні. Проте зі здобуттям незалежности вони, схоже, втратили ореол передання та легенди, що спричинилося до їх меншої поширености нині. Принаймні українську "Гей ви, стрільці січовії, раз, два, три" знають і виконують значно частіше, ніж польську пісню на аналогічну мелодію "Jak szło wojsko raz ulicą, raz, dwa, trzy". Прагнення своєї держави перетворило старі козацькі-стрілецькі-повстанські пісні на епічне послання з минулого, невтомний нерв нації, який мав дати і дав свій імпульс у майбутньому. Творці Пресової кватири вірили, що так буде. І так сталося.