Труп у готелі "Під брідською колією"

Загадкові постояльці

26 січня 1903 року близько 21:00 до третьорядного готелю "Під брідською колією" на вулиці Жовківськійтепер вул. Богдана Хмельницького, 26, будинок не зберігся явилися двоє молодих чоловіків і зажадали постою. Господиня Ґізеля Кічалес надала їм покій № 7 на першому поверсі. Через кілька хвилин гості покликали кельнера Фельдштайна і попросили привести до них торговця, котрому продали один піджак і пару черевиків. По тому придбали пива й оплатили 1,20 крони за покій. На мельдунковій картці вписали свої імена: приватист Михайло Велькер  і кельнер Юрій Верба. Насамкінець наказали, щоб їх розбудили наступного дня опівдні. 

В обумовлений час кельнер постукав у двері покою, проте ніхто не відгукнувся. Слуга Мицик підійшов до вікна покою з ґанку, вийняв шибку і зазирнув всередину. Один з молодиків стояв посеред кімнати й ліниво потягувався, інший лежав у ліжку. Той, що стояв, дав знак, аби їх не рухали, бо хочуть спати далі. 

Дещо згодом той самий гість відправив кельнера Ціммермана до шевця Ачкевича, що мав майстерню по вулиці Сикстуській, аби забрав у того пару черевиків. Дав з собою картку, на якій підписався: "Михайло Велькер". Посланець повернувся зі звісткою, що Ачкевич нічого не знає про черевики для такого чоловіка. Це помітно роздратувало молодика, після чого він знову зачинився у покої. 

О 17:00 кельнера покликали знову. Гість попросив дати йому чорнило і хотів удруге послати до шевця. В ту саму мить у покій зайшла Ґізеля Кічалес і зажадала оплати за другу добу. Постоялець зізнався, що наразі не має грошей, але вийде у місто і постарається їх роздобути. Тим часом його товариш залишиться в готелі. Весь цей час другий молодик лежав у ліжку, повернутий обличчям до стіни, й нічого не говорив. 

Господиня і кельнер покинули покій. Через 15 хвилин звідти вийшов і постоялець. Біля дверей він зустрів знайомого столяра Пальфія, котрий мешкав у цьому ж готелі, й почастував його горілкою. Пальфій про всяк випадок попередив Кічалесову, що один з її гостей утік. Жінка вирішила пересвідчитися, що другий постоялець залишається у покої, тож разом зі слугами подалася туди. Молодик далі непорушно лежав у ліжку, наполовину накритий ковдрою. Готелярка смикнула його за руку — і закричала з переляку. Рука була холодна. Коли запалили свічку, на подушці побачили сліди крові. Виглядало, що шансів на рятунок немає.  

У погоні за пташком

Звістка про те, що в готелі "Під брідською колією" виявили труп, швидко облетіла Жовківське передмістя, північну околицю Львова. Сюди зійшлися натовпи цікавих. Кожен бажав висловити свою версію того, що трапилося. 

— Застрелився! — стверджували одні. 

— Вбитий! — заперечували інші. 

— Замордований! — уточнювали треті. 

Лікарі Шушкевич і Сербенський підтвердили смерть гостя. Визначити причину наразі не могли. В покої не було ніякої зброї, на тілі — жодних ран, тільки на столі стояла пляшечка з якоюсь рідиною. Незабаром на місце прибули декілька поліційних агентів і комісар Ґуклер. Він звернув увагу, що при небіжчикові немає одягу. Працівники готелю і столяр Пальфій пригадували, що його товариш, коли покидав приміщення, не ніс жодних речей. Отже, про крадіжку не йшлося. Куди ж поділося вбрання? 

Серед розкиданих у покої паперів виявили подання до суду про підтвердження повноліття Юрія Верби. Автор просив, щоб відповідь надіслали його опікуну Андрію Велькеру, кравцеві, котрий мешкає на Хорунщині. Поліціянти вирушили за вказаною адресою і повідомили Велькера про трагедію. Кравець прибув у готель, поглянув на небіжчика і став заламувати руки з розпачу. В ліжку було тіло… його сина Михайла. 

Лікарі казали, що нещасний помер щонайменше вісім годин тому. Верба мусив знати про його смерть — а можливо, навіть був безпосереднім її співучасником. Поліція негайно розпочала пошук зниклого постояльця. Телефоном повідомили усі постерунки в місті та агентів, котрі чергували на вокзалах. 

— Мусимо схопити його цієї ночі, — перемовлялися поліціянти. — Інакше пташок вилетить із клітки. 

Близько півночі агент Ґлинянський арештував Вербу в почекальні ІІІ класу головного вокзалу, де той очікував на швидкий потяг до Перемишля. Коли молодик побачив поліціянта, зблід, як стіна. Відпроваджений в інспекцію, він не заперечував, що зупинявся в готелі "Під брідською колією". Однак на звістку про смерть товариша став вдавати здивування. Стверджував, що залишив Михайла живим, коли він спав у ліжку. Під пильною охороною Вербу допровадили до арештів. 

Шанувальники алкоголю і розпусти

Часописи смакували життєвими подробицями головних героїв цієї історії. 

<p>Стефанія Чижевич</p>

23-річний Михайло Велькер — типовий представник "золотої молоді" свого часу. Раз скуштувавши розгульне життя, він не захотів зупинятися посередині забави, а постановив іти до кінця. Не допомагали ані батьківські застереження, ані суворі докори. На цьому шляху він знайшов однодумця — на рік молодшого Юрія Вербу. Працюючи кельнером, той запізнався у трунках, і ця любов вже неодноразово вартувала йому посади. Мав набряк на шиї, через що постійно носив пов’язану хустинку. 

Обоє, окрім любові до пиятики й розваг, мали схоже почуття до прекрасної статі. Велькер палко кохав повію Стефанію Чижевич, що мешкала в будинку розпусти по вулиці Шпитальній. Не зважав ні на її минуле, ні на спосіб життя, який провадила. Дівчина радо відповідала на залицяння — авжеж, ішлося не про взаємну любов, а виключно про меркантильні наміри. Мав свою Стефцю і Верба — його пристрасть звали Стефанія Зволинська, вона так само була дівчиною з напівсвіту, оселилася в лупанарії по вулиці Фурманській. Приятелі регулярно навідувалися то однієї, то до іншої пасії. Якось прийшли до Зволинської. Велькер вирішив похвалитися — витягнув з кишені два знімки Чижевичівни. Доки Зволинська оглядала одне фото, Верба сховав собі до кишені інше. Почалася суперечка, яка цілком могла перерости в бійку, якби Зволинська не заспокоїла молодиків. 

Верба був сиротою. Батьки лишили для нього спадок — 1560 крон. Кошти лежали на банківському депозиті, забрати їх можна було тільки після настання повноліття за згоди опікуна. В грудні минулого року Юрію виповнилося 22. Він запевнив, що хоче перебратися до Перемишля і там відкрити ресторан. Андрій Велькер надіслав до суду необхідний документ. Отримавши ствердну відповідь, Верба взяв у касі 600 крон. Та щойно відчув гроші у руках, забув про благородні наміри. Через тиждень не мав вже ані геллера, тож забрав решту суми. Разом з Велькером і якимись підофіцерами безперестанку гуляли по третьорядних шинках і будинках розпусти. Так і розтринькали все. Маючи лише кілька крон, подалися у готель "Під брідською колією". Продали торговцеві куртку Велькера і черевики Верби, за виручені гроші накупили горілки й пива. 

Як жити далі? Вихід був тільки один... 

"Побачимося на тому світі"

Поліціянти виявили в кишені Верби декілька листів. В одному він прощався з Стефанією Зволинською, в іншому повідомляв брата, що хоче накласти на себе руки. Ще два листи були писані рукою Велькера. Перший — до батька. Михайло нарікав на світ, на людей і на стосунки, котрі зробили його нещасним. Другий був адресований Стефанії Чижевич. Молодик підтверджував, що щиро її кохає, і дорікав, що не відчує від неї взаємності та стабільності. Послання завершувалося словами: "Сервус! Побачимося, але вже не на цьому, а на тому світі". Верба не міг пояснити, як ці листи опинилися в нього. Припускав, приятель сам поклав їх йому в кишеню. 

Наступного дня продовжили допит. Верба розказував: випивши трунків, приятелі розпалили піч і вклалися у ліжко, Юрій вголос читав газету. По тому обоє поснули. Вночі Верба прокинувся від сильного запаморочення і став блювати, тоді заснув знову. Як спілкувався з кельнером і власницею готелю, не пригадував. Близько 17:00 отямився, одягнувся, взув черевики Михайла — свої ж продав — і пішов геть. Навідався до Стефанії Зволинської, став кликати її на вечерю в шинок "Під цапом". Господиня не відпустила дівчину. Тоді Верба пішов на вокзал. Хотів позичити грошей у знайомого, який працював кельнером у тутешньому ресторані, однак не застав його на місці. Вирішив заночувати у почекальні — раніше неодноразово робив так разом з Велькером. Аби його не прогнали наглядачі, збрехав, що очікує на потяг. Далі був арешт. 

Поліціянти також поспілкувалися з працівниками й постояльцями готелю. Брати-робітники Губелі, котрі мешкали в сусідньому покої, розповіли, що посеред ночі чули гучний стогін. Вирішили, що це мучиться хтось хворий. Поступово звук слабшав, на світанку пролунав вигук: "Богородице!" — і все стихло. Слуга Міцик пригадав, що коли заглянув у покій № 7 через вікно, побачив клуби диму і відчув різкий запаморочливий запах. Також він бачив, що двері покою закриті простирадлом, а всі шпари заткані шкарпетками. Столяр Пальфій додав, що коли зустрівся з Вербою на виході з готелю, той скаржився на сильний головний біль. 

Остаточну відповідь на питання, що ж трапилося в готелі "Під брідською колією", дав розтин тіла Михайла Велькера. Професор Серадський і санітарний радник Ляхович з’ясували: смерть настала внаслідок зачадіння. Виглядало, що двоє молодиків, розтринькавши всі гроші та розчарувавшись у почуттях до своїх Стефць, постановили разом попрощатися з життям. Для виконання цього наміру і винайняли готельний покій. Розпаливши піч і позакривавши всі шпарини, напилися до безтями й вклалися спати. Кволий Велькер випустив духа, сильніший Верба витримав дію отруйного газу, котрий спричинив у нього лише сильне блювання. Перебуваючи в напівмаренні, він покинув готель. 

Михайла поховали на Личаківському цвинтарі. Особливого ажіотажу церемонія не викликала. Поліція не знайшла підстав для утримання Юрія під вартою. Його відпустили на волю.