Три неочевидні книжки про Другу світову війну

Коли історики вивчають глобальні конфлікти, то традиційно зосереджуються на чинниках їх зародження, перебігові та наслідках. Утім, є й інший бік воєн, якому в історіографії зазвичай не приділяли достатньо уваги. Переможно маршуючи Францією у 1944 році, американський солдат Лерой Стюарт не роздумував ані про смерть, ані про славу — йому дошкуляло спіднє, яке раз у раз сповзало. Адже втома й фізичний дискомфорт на тлі відчуття постійної небезпеки визначали повсякдення мільйонів військових під час Другої світової війни.

Мері Луїза Робертс — американська історикиня, професорка-емеритка Вісконсинського університету в Медісоні. Для своєї книжки про Другу світову вона обрала новий підхід: її дослідження глибоко антропологічне і концентрується на особистісному пережитті вояків. Авторка висвітлює особистий досвід бійців, пише не про військові здобутки й угоди, а про людину. Це інший бік того, що ми називаємо людською діяльністю під час війни. На основі мемуарів та свідчень учасників боїв у Нормандії, Апеннінах та Арденнах вона простежує, як тіло солдата водночас ставало і головним інструментом війни, і її найвразливішою жертвою. Воєнну дійсність Робертс відтворила через чуття бійців: смак пайків, сирість та холод передової, звуки і запахи поля бою, фізичний дискомфорт та поранення, — все те, що вміщається у тілесне пережиття. Те, що авторка книжки називає соматичною історією фронту.  

У живому есеїстичному викладі Мері Луїза Робертс відкриває для читача історію війни "очима з окопу", пропонує побути поруч із вояком у його щоденній бойовій рутині. Ця книжка — глибоке й подекуди приголомшливе дослідження того, як воєнний побут визначив покоління комбатантів Другої світової і сформував універсальний досвід, який негоже ігнорувати й сьогодні.

Мільйони британців були в окопах у роки Другої світової війни. Опинившись на батьківщині, вони не завжди впізнавали країну, за яку воювали, а побачене часом їм не подобалося. Демобілізованим доводилося знову вчитися жити в родині, шукати нову роботу, долати посттравматичний синдром. Книжка "Демобілізовані: повернення додому після Другої світової війни" розповідає про важку дорогу від війни до миру.

У своїй праці  британський історик та знаний фахівець з історії Другої світової війни Алан Олпорт написав, що війни закінчуються не на полі бою, а тоді, коли військові повертаються додому. Автор народився та виріс в Англії, переїхав до Сполучених Штатів Америки, де у Пенсільванському університеті здобув ступінь доктора і зараз викладає військову історію та історію XIX–XXI століть у Сиракузькому університеті. 

— Я ніколи не служив в армії та п’ятдесят чотири роки свого життя мав величезний привілей жити в мирних країнах. Інакше кажучи, я не знайомий із війною особисто. Гадаю, чимало моїх українських читачів за останні кілька років після російського вторгнення в їхню країну пережили досвід, який мені навіть уявити складно. Було б недоречно й достоту безглуздо стверджувати, що українців я можу навчити чогось саме про війну. Утім, сподіваюся, українські читачі таки знайдуть у моїй книжці щось цінне для себе. Одного дня — вірю, що невдовзі, — війна між Україною та Росією скінчиться, і військові переможної (маю надію) української армії повернуться до своїх домівок, як повернулись і британські солдати майже вісім десятиліть тому. Навіть попри те, що обставини цих двох демобілізацій, безумовно, різнитимуться у важливих аспектах, однак практичні й емоційні виклики, з якими зіткнуться ветерани та їхні родини, гадаю, істотно подібні, — зазначив Алан Олпорт у передмові до українського видання "Демобілізованих". 

На основі особистих щоденників, листів, тогочасної преси, літератури та кіно автор описав і як демобілізовані адаптовувалися до мирного життя, і політику держави, і зміни, які переживало суспільство Великої Британії після Другої світової війни. А демобілізацію назвав окремою битвою, якої у жодному разі не можна програти.

– Норвежець свято вірив, що є зразковим патріотом, керованим винятково благом батьківщини. Тим більше він не міг навіть припустити, що не мине й пів року, як його прізвище стане загальновизнаним символом колабораціонізму в усьому світі, — йдеться у книжці Пйотра Маєвського про главу норвезького колабораційного уряду Відкуна Квіслінґа. Поняття колабораціонізму — одна з найболючіших і найскладніших тем воєнного часу. То де насправді пролягає межа між прагненням вижити та свідомою співпрацею з ворогом? І чому в умовах окупації одна й та сама дія для когось ставала ганьбою, а для когось — справою національного порятунку та звитягою? 

Пйотр М. Маєвський уже знаний українському читачеві як автор книжки "Коли спалахне війна". У своїй новій праці «Бридке слово на “к”». Оповідь про колабораціонізм” польський дослідник новітньої історії простежує історію колабораціонізму від античности до Другої світової та сягає сучасної російсько-української війни. 

Ця книга вже здобула високе міжнародне та наукове визнання: стала лавреаткою премії Ambasador Nowej Europy 2024 від Європейського центру Solidarności у Ґданську та Колегіуму Східної Європи, у 2025 році отримала відзнаку конкурсу Academia серед найкращих наукових видань року, а також увійшла до короткого списку Міжнародної премії імені Вітольда Пілецького в категорії "Наукова історична книжка".

Спираючись на широкий компаративний матеріал, польський історик аналізує мотиви й логіку людських рішень під час окупації: від дій режимів Філіппа Петена у Франції і Відкуна Квіслінґа у Норвегії та створення національних підрозділів у складі німецької армії — до функціонування юденратів і трагедії Голокосту. Чільне місце в праці посідає досвід народів Центрально-Східної Європи, зокрема українців, поляків та чехів в умовах нацистського та радянського режимів.

Пйотр М. Маєвський свідомо уникає ролей адвоката чи прокурора. Він показує, як оцінка дій залежить від перспективи того, хто за ними спостерігає. Тож «Бридке слово на "к"» — це не просто опис історичного процесу, а спроба розібратися в замовчуваних і глибоких моральних дилемах. Книжка дає змогу зануритися в проблему морального вибору людини в часи окупації та спонукає читача замислюватися про те, де ми перебуваємо нині — як окремі особистості, спільноти та цілі народи.