Три дружини Богдана Хмельницького

У селі Суботові на горі високій

Початок 20-х років XVII століття. Богдан Хмельницький після дворічного полону повернувся зі Стамбула. Позаду — в’язниця і важкі випробування. В думках — затишний хутір Суботів, розташований неподалік козацької столиці, Чигирина.

Поселення на межі з Диким полем заснував його батько, чигиринський підстароста Михайло Хмельницький, покозачений православний шляхтич. Хмельницький-старший загинув у бою з турками під Цецорою. Відтоді про хутір мусив дбати син.

<p>Портрет Ганни Сомко. Художник Н. Атамась. ХХ століття</p>

Приблизно 1623 року Богдан Хмельницький уже як зрілий чоловік і досвідчений воїн привів на хутір юну дружину — Ганнуабо Гафію Документальних свідчень про родове походження нареченої не збереглося. Відомо, що Ганниним братом був Яким Сомко, майбутній прилуцький сотник, полковник і наказний гетьман Лівобережної України. Дослідник козацьких родоводів Володимир Кривошея припустив на підставі синодиків Якимового роду, що їхнім батьком міг бути Семен Сом, заможний козак із Переяслава.

Перша дружина була спокійною, врівноваженою і не втручалася у чоловікові справи. Усі діти Богдана Хмельницького — від шлюбу з Ганною. Точна кількість потомків нам теж невідома. Ідеться про синів Тимоша, майбутнього гетьмана Юрія і, можливо, Григорія — який, ймовірно, помер немовлям. А також про шістьох чи вісьмох доньок. Відомі імена трьох: Стефанида, Олена, Катерина.

Богдан Хмельницький був енергійною і діяльною особистістю. Перетворив невеликий хутір у Суботові на потужний майновий комплекс. До маєтку належала садиба з домівкою та господарськими будівлями, тік із запасами зерна, два млини, велике поле по обидва береги річки Тясмин, слобода з корчмою, а також хати поселенців, які платили чинш.

Одночасно з розвитком господарства Богдан Хмельницький занурився у козацькі справи. Року 1637 йому як генеральному писареві випало підписати акт капітуляції після поразки повстання під проводом гетьмана Павла БутаПавлюка. Незабаром Хмеля обрали чигиринським сотником. Він часто навідувався до Варшави. Спостерігав за роботою Сейму, зустрічався з королем Владиславом IV. У 1644 році вів перемовини із французьким дипломатом де Брежі про участь козацького експедиційного корпусу у Тридцятилітній війні.

Ганні Сомківні самій доводилося господарювати, виховувати старших дітей і доглядати за малими. Тягар, що звалився на жіночі плечі, виявився заважким. Ганна часто хворіла й померла приблизно в 40 років. Історик Ярослав Дашкевич писав, що це сталось десь між 1645 і 1647 роками, "ближче до долішньої межі".

Викрадення дружини та втеча на Січ

<p>Портрет Мотрони Чаплинської. Художник Н. Атамась. ХХ століття</p>

Ще за життя Ганни Сомківни в домівці Хмельницьких з’явилася молода вродлива дівчина-сирота. Мотронапольські джерела називають її Helena допомагала доглядати дітей і вести домашнє господарство. Як вона прибилася до Суботова — достеменно невідомо. Але після смерти господині залишилася жити в домі Богдана Хмельницького. Фактично, стала йому дружиною. Щоправда, пара не повінчалась.

Богдан Хмельницький утверджувався. Статки, зв’язки й поведінка суботівського господаря не давали спокою чигиринському підстарості Данилові Чаплинському. Він був дріб’язковою, заздрісною, мстивою людиною. Запрагнув привласнити майно Хмельницького. Під час одного візиту на хутір Чаплинський зустрів Мотрону. Краса та шарм жінки дуже його вразили. Ця зустріч пришвидшила розвиток подій.

Чаплинський підготував план нападу на хутір. У березні 1647 року підстароста скористався відсутністю Богдана Хмельницького і вчинив наїзд на Суботів. Формальним приводом було неналежне оформлення документів. Зграя нападників пограбувала тік, спалила млин, зруйнувала хати поселенців. Мотрону викрали. Невдовзі Чаплинський узяв із нею шлюб, обвінчавшись за римо-католицьким обрядом.

Богдан Хмельницький намагався знайти управу на знахабнілого підстаросту. Шукав справедливости і в Чигирині, і у Варшаві. У Сенаті Чаплинський виправдовувався, що сотник "силоміць тримав її у себе, а тому вона так легко його кинула". "Ніхто не примусить мене відпустити її від себе, і якби я зробив це, то вона не захоче ні за що в світі повернутися до Хмельницького", — затявся Чаплинський.

Микола Костомаров писав: "Ця оповідь викликала сміх. Суд закінчився жартами". Із Богдана кепкували: "Охота тобі, пане Хмельницький, жалкувати про таку жінку! На білому світі багато ліпших красунь. Пощукай собі іншу, а ця нехай залишиться з тим, до кого привʼязалася".

Втративши суботівський маєток, Хмельницький з дітьми оселився у батьківському домі в Чигирині. Богдана часто відвідували козацькі старшини, яких обурювало свавілля магнатів та їхніх посіпак.

Восени 1647 року Данило Чаплинський звинуватив свого суперника у зраді й наказав запроторити до в’язниці. Завдяки заступництву впливових друзів Хмелю все ж вдалося вирватися на волю. Історикиня Тетяна Таїрова-Яковлєва припускала, що його звільненню посприяла й Мотрона: "Усе ж таки далеко не прості стосунки поєднували ОленуМотрону та Богдана ще до повстання, коли вона наважилася захищати його від власного чоловіка, відомого усім своєю жорстокістю. Доля чигиринського сотника була Олені явно не байдужа".

У грудні 1647 року Богдан Хмельницький разом зі старшим сином Тимошем утік на Запоріжжя. Разом із ними вирушило приблизно п’ятсот реєстрових козаків.

 Гетьман лютує

Ім’я чигиринського сотника стало символом боротьби з магнатським свавіллям. У січні 1648 року Богдан Хмельницький змусив польський гарнізон втекти з Січі. Козаки обрали Хмеля гетьманом. У квітні того ж року спалахнуло Велике козацьке повстання.

Розгром польсько-шляхетських військ під Жовтими Водами та Корсунем відкрили Богданові ворота Чигирина. Чаплинський чкурнув із міста, покинув там і жінку. У червні Богдан і Мотрона знову зустрілися. Незабаром один із польських шляхтичів повідомив, що гетьман "одружився з якоюсь Чаплицькою, ... шляхтянкою, що втратила чоловіка в цьому нинішньому безладі".

Богдан Хмельницький узяв шлюб із Мотроною дещо незвично. 17 грудня 1648 року гетьман прибув до Києва в час нетривалого перемир’я із новообраним польським королем. Кияни зустріли його надзвичайно гостинно. В урочистостях брали участь і православні ієрархи, серед них — єрусалимський патріарх Паїсій, який якраз прямував до Москви. Під час однієї з літургій Паїсій без сповіді привселюдно відпустив гетьманові всі його гріхи — колишні й майбутні. Патріарх благословив гетьмана "на війну з ляхами" і заочно пошлюбив із Мотроною, яка сама залишилась у резиденції. До Чигирина вирушив посланець. Він вручив жінці свідоцтво про відпущення гріхів і шлюбний акт.

На думку Антонія Ролле, історика ХІХ століття, Мотрона не розуміла вагомости статусу офіційної дружини. Як писав автор, вона обмежилася роллю господині дому й лише догоджала своєму чоловікові під час офіційних заходів у Чигирині: «В нарядах з дорогої матерії та бархату, з діамантовим намистом, діадемою і чудовими каблучками на пальцях, вона під час прийомів наповнювала золоті кубки звичайною горілкою. Підносила гостям. Набивала "люльки". На завершення підносила чоловікові тютюн для нюхання на глиняній тарілочці. Із ввічливості присутні також пригощалися», — описував Ролле. 

Найбільша зрада Берестечка — подружня

Богдан Хмельницький часто покидав Чигирин і Суботів. Тими днями Мотрона почувалася самотньо. Їй не вдалося вбутися в елітарному середовищі — ані заприятелювати з доньками гетьмана, ані з дружинами інших козацьких старшин. Як писав Ролле, жінка надавала перевагу усамітненню і спілкуванню з ворожками.

Мотронине становище ускладнювалося неприязними стосунками із гетьманським нащадком Тимошем. Він знав її ще з дитинства і не сприймав як батькову дружину. Усі спроби Богдана Хмельницького налагодити стосунки сина й мачухи закінчувалися нічим. Після одного з родинних конфліктів гетьман звелів прив’язати норовливого Тимоша до гармати "і сильно бити" — "поки той не заприсягнеться, що буде хорошим, статечним".

Сама Мотрона потроху зблизилася з молодим дворецьким. Хмельницький привіз його зі Львова. Хлопець був освіченим, мав рідкісну та престижну на той час професію зегармайстра — годинникаря. Згодом Богдан призначив його ключником, довіривши опікуватися скарбницею у суботівських підземеллях.

У травні 1651 року, у розпал ще однієї воєнної кампанії на Волині, у гетьмана виникла нагальна потреба розрахуватися зі союзником — кримським ханом Іслам-Ґіреєм ІІ. Несподівано з’ясувалося, що в скарбниці не вистачає одного барильця зі золотом. Хмельницький доручив Тимошу розслідувати цю справу.

Під час допиту, проведеного із тортурами, дворецький-ключник визнав свою провину. Заодно зізнався, що був коханцем Мотрони. Збирався втекти і з нею, і з грошима до Польщі. За однією з версій, в афері брав участь Данило Чаплинський. У листі від 14 червня 1651 року ксьондз Рожевський наводив слова черкаського козака Мартина, який потрапив у полон до поляків: "Така поголоска в таборі в тій справі, що перехоплено лист до неї від Чаплинського: аби скарби поховала, а самого Хмеля отруїла".

Такі звістки приголомшили Богдана. На якийсь час він геть не контролював себе. Дружину звелів стратити. І Тиміш негайно взявся виконати розпорядження — давно очікував нагоди поквитатися з ненависною мачухою.

За свідченнями польського мемуариста Станіслава Освєнціма, Мотрону та її коханця зв’язали докупи "у такому вигляді, в якому вони чинили перелюб" і після цього оголеними повісили на шибениці, яку спорудили біля воріт батьківської садиби. В інших польських хроніках згадано, що коханка була покарана "сама-сім" — тобто крім неї стратили ще шестеро осіб. Мабуть, їх запідозрили в тому, що підтримували змову.

Ці перипетії вкрай негативно вплинули на емоційний стан Богдана Хмельницького перед битвою під Берестечком. "Можна уявити, яка тривога запанувала в душі цього чоловіка. Ймовірно, що не затихала вона довго і була, можливо, однією з причин сумного закінчення війни", — зауважував Микола Костомаров.

Королівна спокою

Восени 1651 року Богдан Хмельницький одружився втретє. Його новою дружиною стала Ганна Золотаренко. На той момент їй було приблизно 48 років, гетьманові — 56. Обвінчались у Свято-Іллінській церкві в Корсуні. Хмель усиновив усіх чотирьох Ганниних синів, вони перебрали його прізвище.

<p>Портрет Ганни Золотаренко. Художник Н. Атамась. ХХ стоілття</p>

Ганна Золотаренко була спокійною, врівноваженою жінкою. Вміла навести лад у домі. Забезпечувала чоловікові відчуття тилу. Знайшла спільну мову з людьми, різними за вихованням, рівнем культури й освіти. Швидко порозумілася з родиною Хмельницького. Опікувалася гетьмановими доньками, Катериною та Оленою, які влітку 1951 року повиходили заміж. Мала підхід навіть до «паливоди» Тимоша. Посприяла, щоб Юрія відправили навчатися до Києво-Могилянського колегіуму.

Гетьманський двір потроху став нагадувати резиденції європейських правителів. Гетьманова завела придворний штат пажів, гайдуків, навіть власного писаря. До резиденції потяглися вихідці з аристократичних руських родин, які здобули освіту в європейських університетах і дотримувалися шляхетних правил поведінки.

Підо впливом третьої дружини Богдан Хмельницький став спокійнішим і врівноваженішим. Віднадився від спілкування з випадковим товариством, спраглим поживитися за його рахунок.

Усупереч давній традиції Війська Запорозького гетьман дозволив своїй дружині видавати універсали. Історик і джерелознавець Олександр Лазаревський виявив в одному із джерел згадку про універсал від 22 липня 1657 року. Цим документом гетьманова дружина забороняла "обиватєлям прилуцьким" перешкоджати діяльності Густинського монастиря.

Про вплив Ганни Золотаренко при гетьманському дворі добре знали в оточенні короля Яна Казимира ІІ. Під час переговорів із Богданом Хмельницьким 1655 року під Львовом польський посол Станіслав Любовицький проявив несподіваний жест до "першої пані". Микола Костомаров описував: «Помовчавши, Любовицький витяг із кишені пакет і мовив: "Пане гетьмане, Її величність королева, сподіваючись, що застану вашу величність у власній резиденції, написала листа до пані дружини вашої вельможности. Не знаю, чи є у таборі її вельможність, і гадаю, що нікому не можу віддати листа найяснішої королеви, як вашій вельможності". Він подав листа і разом із ним коштовний камінь, який королева Марія передала в дарунок козачці. Хмельницький прочитав, просльозився і, піднявши до неба очі, прорік: "Боже всемогутній! Що значу я перед лицем Твоїм? Черв’як нікчемний! І ось який знак подарувала мені милість Твоя!"». Такий подарунок, за дипломатичним етикетом, означав, королівський двір визнавав високий статус гетьманової дружини.

Ганні Золотаренко довелося турбуватися про здоров’я чоловіка в останні роки його життя. Коли влітку 1657 року гетьмана вдруге схопило серце, вона п’ять днів поспіль просиділа біля його ліжка. Втім 27 липня Хмельницького не стало.

Овдовівши, Ганна Золотаренко вирішила присвятити себе служінню Богові. Вона постриглась у черниці Києво-Печерського монастиря і взяла ім’я Анастасія. У монастирі й померла.