Тревел-блогер 1930-х. Закарпаття у нотатках та світлинах Станіслава Костки Неймана

Комуніст, виключений з компартії

<p>Станіслав Костка Нейман (1875&ndash;1947)&nbsp;</p>

Народився майбутній митець у Празі, в родині адвоката. Деякий час навчався у гімназії, а потім у Торговельній академії, з якої його виключили за погане навчання. Працював у консервативній газеті "Голос народу". На початку 1890-х долучився до національно-визвольного руху "Омладіна", за участь у якому був засуджений на 14 місяців в’язниці. В одиночній камері написав свою першу збірку віршів "Nemesis, bonorum custos", яку видали 1895-го. Після ув’язнення Нейман потрапив у коло декадентського журналу "Сучасний огляд". До кінця 1890-х років зблизився з анархо-комуністичним крилом чеського робітничого руху. З 1897 року видавав журнал "Новий культ".

Напередодні Першої світової війни увійшов до групи літераторів і художників, які пропагували футуризм, кубізм, експресіонізм. Усі ці захоплення відбилися у збірці статей "Хай живе життя!", що вийшла 1920-го. Під впливом Жовтневого перевороту і революції Нейман перейшов на позиції марксизму, був одним із засновників Компартії Чехословаччини та секретарем чехословацького Пролеткульту. У 1922 році був редактором журналу "Пролеткульт". У другій половині 1920-х років письменник відійшов від політичного життя. У 1929 році підписав маніфест семи письменників проти керівництва Комуністичної партії Чехословаччини, що стало причиною для виключення його з компартії. На початку 1930-х років Станіслав Костка Нейман очолив рух прогресивної інтелігенції "Лівий фронт" і редагував однойменний журнал. Водночас співпрацював із організацією соціалістичних письменників "Блок".

У 1930-х роках літератор багато їздив країною, писав і фотографував. Під час німецької окупації Чехословаччини переховувався від гестапо.

"Енціани з Попа Івана. Літні враження з Рахівщини"

"Карпати. До війни ця назва нічого для мене не означала; лише в перший її рік, довгими вечорами, в моравській сільській місцевості я знову і знову зупинявся перед великою мапою, вивчаючи її барвисті лінії і форми, а особливо — східний кут Центральної Європи, через який росіяни наближалися до наших земель. У Карпатах теж відбувалася маленька частина тієї страшної кривавої трагікомедії, яка, як ми наївно вірили, призведе до відродження цивілізованого людства і більше ніколи не повториться... Ми були ідеалістами... З таким же захопленням, як і дерев’яні церкви, розглядаю гуцульський одяг, єврейські пейси чи пастухів на полонинах з коровами, поки з усіх боків готується нове світовбивство, а філософи на троні і під троном проголошують, що війна не є найбільшим злом...". Так пророче починається перший нарис у книжці Станіслава Костки Неймана "Енціани з Попа Івана. Літні враження з Рахівщини""Enciány s Popa Ivana. Letní dojmy z Rachovska", що вийшла у 1933 році. Роком раніше автор відкривав для себе найсхідніші закутки Чехословаччини, діставшись гори Піп Іван, що на Рахівщині. Тут він побачив енціани — це латинська назва рідкісної рослини тирлич, яка росте в Карпатах і занесена до Червоної книги України.

Чеський письменник навідався у гори, щоб набратися сил та відновити душевну рівновагу. У книжці відображено враження репортера від поетичного лісу під Говерлою, особливості селянської та скотарської культури. "Ми приїхали сюди, щоб зупинитися в Рахові, залишивши інші відправні точки на другий раз. Провели тут дев’ятнадцять днів, і зрозуміли, що скуштували цього краю стільки, скільки голодний аромату їжі з чужої тарілки. Рахівщина — лише куточок краю, який ми побачили мигцем, спонукувані тугою за лісами і горами, ми зупинилися в найчарівнішому, але не найважливішому регіоні. Можемо говорити лише про кілька глибоких вражень і прекрасних переживань про землю, яка так несподівано стала об’єктом міжнародної уваги й цікавості".

Костка Нейман згадує, що Чехословаччина мотивує багатьох туристів на власні очі побачити стан цієї "землі без імені", де справжня гірська гуцульська хатина зустрічає своїх відвідувачів ватрою посеред кімнати, де можна попити води просто з прозорого струмка, або скуштувати свіжовидоєного молока. «Однак, це бідна земля, гори якої вкриті пралісами, одні жебракують, інші намагаються харчуватися "карпатським туризмом", але всі мають одну мету — вижити!».

У книзі багато роздумів про життя закарпатських гуцулів, поміж яких вписано враження від природи й довколишніх ландшафтів: "Туман і хмари. Вже три дні пані Відерова зранку заспокоює нас, що сьогодні нарешті буде гарний день. Але це не так. Проте, на третій день ми з самого ранку налаштовані спробувати, нас вже четверо, сміливості більше, можливо, вдасться піднятися хоча б на Шоймул1228 м. На зелених хвилях, що постійно здіймаються, кам’янистими болотами і луговими стежками повільно йдемо вгору, луки ще не скошені, нахиляємося над першими енціанами, бруньками на гілках та іншою флорою, з першого хребта бачимо видовжений Рахів і глибоке, хвилясте озеро лісів під Менчулом… На дорозі біля останніх гуцульських хат, на схилі пагорба, граються гуцульські діти, підстерігаючи туристів. Найсміливіший хлопчик з гарненьким і пустотливим личком одразу ж підходить до нас. До нього приєднуються інші…".

"Чехословацький шлях"

У 1933 та 1935 роках у Празі вийшли дві книжки у трьох частинах Станіслава Костки Неймана під назвою "Československá cesta" ("Чехословацький шлях. Щоденник подорожі республікою з 28 квітня по 28 жовтня 1933 року"). Це записи з піврічного подорожування Першою Чехословацькою республікою, що спочатку були опубліковані у вигляді репортажів у газеті "Lidové noviny"( "Лідове новіни"). Згодом автор переробив їх для книжкового видання. "Це лише враження двох людейавтор подорожував із супутницею, які вирушили досліджувати свою батьківщину і залишили всі думки та упередження вдома", — говорив сам Нейман про ці видання. Мандрівники потягом, автомобілем і пішки рухалися через тодішню республіку, обійшовши весь кордон, через Братиславу на схід, до Закарпаття, звідки вздовж північного кордону через Остраву — до витоків Ельби, і вздовж західного кордону на південь — до Шумави. 

Про Підкарпатську Русь у книжках Костка Нейман написав найбільше за всі регіони, які бачив під час цієї подорожі. Спочатку мандрівники дісталися Ужгорода, головного міста краю, яке письменник називав "дивовижним містечком контрастів". Познайомилися з місцевими, гуляли старими вуличками, пили вино у невеликих винарнях й здійснили міні-екскурсію околицями міста. Нові квартали, зведені чехословацькою владою, не були надто цікаві обходисвітам, вони шукали чогось "екзотичного", що можна було побачити лише тут. "Після обіду ми з друзями вирушили на просту прогулянку: поїхали в південно-східну частину міста. Вийшли з тихих вуличок під замок, дуже непривітний і комерційний, а потім через міст перейшли на лівий берег Ужа. Спочатку ми потрапили у так зване Циганське селорайон міста Радванка, своєрідну колонію пролетарів і циган, сумний аналог Малого Ґалаґова, нинішнього урядового кварталу з палацами. У передній частині, де живуть переважно найбідніші робітники і просто пролетарі, не бажано довго витріщатися, вони цього не люблять, — грюкнули дверима перед нашими обличчями, коли ми взяли камеру в руки. В іншій, циганській частині поселення, дозволяють фотографувати все, що завгодно, і давши їм дрібні монети, будуть стояти й посміхатися тобі скільки завгодно".

Відтак Костка з друзями поїхали далі — відкривати, описувати й фотографувати Закарпаття. Шукали нових вражень у Мукачеві, на Рахівщині, Тячівщині, Волівщинінині Міжгірщина, Воловеччині… Але найперше, що цікавило репортера — гори і люди. У другій частині книжки "Československá cesta", що мала підзаголовок "Карпатське літо", автор у розповів про свої подорожі полонинами, зустрічі з гуцулами та розмови з ними, розмірковував над тим, як змінилося і змінюється Закарпаття. Писав про побут селян, ремесла, їх життя на пасовищах та вівчарських колибах, про гастрономію, традиції, одяг, доповнюючи описи своїми думками та поглядами. Часто акцентував на красі довколишньої природи, захоплюючись краєвидами: «Біля одного з джерел ми сіли відпочити, серед гірського ялівцю, за нами хребет Петроса2020 м., де-не-де вкритий інеєм. В ясній далині перед нами прикордонні хребти з "воєнними пам’ятниками" окопами ПСВ, над нами дзвеніли коров’ячі дзвіночки, ми озиралися довкола на чудові картини, що розкинулися на безкраїх просторах, і були щасливі… Це сидіння біля джерела, вода якого нам сподобалася більше за всі відомі напої — яке розмаїття смаку мають ці гірські води! — залишиться незабутнім, і ми, безсумнівно, будемо прагнути до нього знову. Словами і фарбами неможливо передати чарівну багатогранність цього величного лісу, захищеного з південного заходу твердими плечима Петроса; найкращі фотографії можуть передати лише тінь його краси».

Книжки Станіслава Костки Неймана про Закарпаття і його фотографії — без надмірних амбіцій, прості та щирі. Водночас ці щоденникові записи автора і сьогодні захоплять вибагливого читача своїм незвичним ставленням до повсякденності і любов’ю до природи. У наші часи чеський письменник міг би стати популярним тревел-блогером. Читаючи його тексти зі світлинами, можемо подорожувати у минуле. Туди, де у далеких 1930-х на горі Піп Іван квітнуть рідкісні енціани.