"Товариство з таємницями": 7 (не)мітів про масонство

Масонська традиція виводить існування братства від Хірама, легендарного будівничого Храму Соломона, що постав у Єрусалимі в Х столітті до нашої ери. Зводячи цю сакральну споруду, він розробив низку ритуалів, ділив підлеглих на три групи – учнів, підмайстрів та майстрів, загинув від рук невтаємничених. Це все відобразилось у масонських ритуалах: вони іменували себе каменярами, а свої об’єднання – ложами, від французького "loge""будиночок". Головні символи – циркуль і кутник – також узято з будівництва. Ще можна згадати акацію, яка начебто виросла на могилі Хірама.

Згодом масони трактували будівництво вже не буквально, а в переносному значенні. Вони розглядали себе як мулярів внутрішнього храму людини. Не існує жодного документального підтвердження існування масонських лож до XVII століття, коли вони постали в Англії. Звісно, таємні організації діяли й раніше. Однак нам не відомо, щоб вони іменували себе масонами чи керувалися принципами, закладеними в масонство.

Так, на давніх будівлях можна побачити знаки, які тепер асоціюють з масонством, – як-от око в трикутнику. Ці символи виникли в середовищі середньовічних алхіміків і містиків, а вже потім їх запозичили вільні каменярі.

Один із найвідоміших католицьких чернечо-лицарських орденів – Орден бідних лицарів Христа та Храму Соломона, популярно званий тамплієрами. Він був заснований у Єрусалимі після Першого хрестового походу 1119 року, щоб захищати паломників, і з часом активно поширився та став впливовим у Європі. Року 1312 за згодою Папи Римського Климента V французький король Філіпп IV Вродливий ліквідував орден як єретичний.

<p>Спалення тамплієрів, мініатюра XIV століття</p>

Тамплієрам приписували незліченні багатства та володіння якимись сакральними таємницями, які вони привезли з Близького Сходу. Недивно, що противники масонів бажали пов’язати їх з образом знищеного ордена. Це логічно пояснювало активність членів братства в подіях Французької революції. Мовляв, мстять за приниження попередників.

У цього (не)міту ще більше "але", ніж у першого. Припущення радше ґрунтуються на здогадах і непрямих доказах, з яких зацікавлені виводять бажаний для себе результат. Додаймо сюди те, що на спадщину лицарів Христа достатньо претендентів і без вільних каменярів.

Видається, що саме яскравий кінець тамплієрів спричинив посилений інтерес до них. Якби вони зникли у виснажливих війнах або збереглися до сьогодні, на їхній спадок ніхто б не претендував. Адже ніхто тепер не згадує про Добжинський чи Лівонський ордени. І так само не підозрює у зловмисній діяльності респектабельних благодійників з ордену Госпітальєрів. 

<p>Сем Браун "Праця любові" (для обкладинки журналу Масонські новини, 1927, Детройт)</p>

Серед вільних каменярів справді були люди, які в добу Просвітництва прямо боролися проти впливів Церкви. Водночас класичне масонство таки вимагало, щоб члени вірили в Бога, хоча й трактувало Його не зовсім в руслі церковних канонів, а як Верховного Архітектора Всесвіту. Пізніше ліберальне масонство взагалі почало приймати до своїх лав атеїстів і агностиків.

З погляду Церкви навіть найменше заперечення канонів – це вже відступництво. Не дивно, що на світ з’явилося кілька папських енциклік проти масонів, а ієрархи православної Церкви закликали паству до боротьби з вільними каменярами. Однак відомі й випадки, коли священники належали до масонства.

ХХ століття породило нацистський та комуністичний режими, які були однаково нетерпимими і до незалежної від їхнього впливу Церкви, і до масонів. Тож обвинувачення стихли. Остаточне примирення між масонством та християнськими ієрархами навряд чи можливе. Але останніми десятиліттями вони радше йдуть паралельно. Тим паче, у світі існують масонські структури, які об’єднують сповідників інших релігій, як-от ісламу чи юдаїзму.

<p>Джордж Вашингтон як діяч масонства, плакат, США, 1869 рік</p>

Класичні документи забороняють використовувати братства в політичних цілях. Правильніше розглядати масонське товариство як зручне місце для спілкування політично активних діячів, яким таємничість ложі допомагала налагоджувати потрібні зв’язки та до потрібного часу тримати свої наміри в секреті. Масонство допомагало знайти однодумців, але не спонукало неодмінно йти на барикади.

У революційних подіях простежуємо активну участь вільних каменярів із протилежних боків. Вони скидали монархію у Франції, але водночас багато з них опинилися на гільйотині чи в лавах роялістів. В американських колоніях масони були і серед британських офіцерів, і серед борців за незалежність США. У Росії масони-судді відправляли на шибеницю чи каторгу масонів-декабристів.

Єдине однозначне підтвердження дійсности цього (не)міту – діяльність ложі Propagana Due в Італії. У повоєнні десятиліття вона об’єднувала вищих державних посадовців, керівників спецслужб, впливових фінансистів та промисловців і щосили намагалася із-за куліс впливати на політику в країні.

<p>Михайло Грушевський</p>

Ця теза популярна в деяких російських колах. Вона може видаватися правдоподібною лише тим простачкам, які вірять, що народ з повноцінною культурою та історичною спадщиною можливо виготовити "у пробірці". Аргументами слугують існування наприкінці XVIII століття на Лівобережжі масонської ложі з назвою "Україна" та активна участь членів братства в Українській революції 1917–1920 років. Щодо ложі, то назву взято радше за географічним принципом. Проіснувала вона недовго, майже нічого про її роботу не відомо.

Михайло Грушевський і Симон Петлюра до Першої світової війни справді були членами братства. Але, як і для діячів Французької революції чи російських декабристів, вільне мулярство було для обох лише місцем для пошуку однодумців. Грушевський домігся, щоб об’єднання масонських лож імперії назвали Великим Сходом не Росії, а народів Росії. Пізніше за активне відстоювання українських інтересів російські масони "приспали" його, тобто припинили спілкування в рамках братства.

Таємничість братства та політична активність окремих його членів підштовхували опонентів до думки, що масони прагнуть не лише змінити чинний лад. Далі виводили теорії про існування всесвітнього центру масонів, який діє чи то в інтересах таємного світового уряду, чи то сам є таким урядом.

Сперечатися з цією теорією складно – усі хиби та непорозуміння її прихильники спишуть на таємничість і підступність вільних каменярів. Найпростішим аргументом "проти" буде те, що саме масонство – вкрай розрізнений рух із багатьох відгалужень і структур, які не можуть порозумітися між собою. Та й хаос і безлад у міжнародних відносинах доводять радше відсутність таємного світового уряду, аніж його всемогутність.

Варто додати, що цей міт був прийнятним для тоталітарних режимів Третього Райху та сталінського СРСР. Тож вони докладали максимум зусиль, щоб знищити масонство на підконтрольних територіях. Для нацистів масони стояли в одному ряду з лібералами, комуністами та євреями. У Росії – царській, радянській, теперішній – популярною була теза про так зване "жидомасонство". Хоча насправді до класичних лож євреїв банально не допускали – їх вважали неприйнятними чужаками. 

<p>Джеймс Френсіс Едвард Кейт, портрет роботи Антуана Пена</p>

До масонства записують чимало помітних постатей нашої минувшини: від Івана Мазепи до Івана Франка. Аргументують переважно у стилі: "Ну а як же інакше?".

Іван Мазепа справді був людиною європейської культури. Однак він жив раніше від відомих нам початків масонства. Вочевидь перші представники козацької старшини та української шляхти вступили до ложі в середині XVII століття. Правління гетьманського уряду тоді очолював шотландець Джеймс Френсіс Едвард Кейт, якого вважають засновником масонства в Російській імперії. Останнього гетьмана Кирила Розумовського, імовірно, посвятили до братства під час навчання в Берліні.

Часто помилково масоном називають Григорія Сковороду. Однак цьому нема підтверджень, а око в трикутнику на старих 500-гривневих купюрах – насправді не масонське. На те, що вільним каменярем був Іван Франко, нібито натякають вірш "Каменярі" та пам’ятник на його могилі. Так, за життя Франка галицьке масонство мало вже столітні традиції. Втім представники української інтелігенції не часто там гостювали. Це радше була розвага для австрійських чиновників та польських аристократів. Також побутує припущення, що Франко таки міг бути бодай короткий час залучений до ложі "Сарматія". Правдоподібнішим є належність до неї майже забутого нині політика Юліана Романчука.

Щодо новітньої історії, то у відкритих джерелах вказували про належність до братства двох помітних постатей – журналіста Олександра Кривенка й письменника Юрія Покальчука. Однак і ці повідомлення прозвучали вже після їхньої смерти.

У 2003 році українські медіа вибухнули публікаціями про "Орден святого Станіслава", який публіка помилково потрактувала як масонський через фото з ритуалами посвячення. Тоді до нього вступило чимало політиків, навіть президент України (1991–1994) Леонід Кравчук.