Таємниці Соломії Крушельницької

<p>Соломія Крушельницька в юності. Тернопіль, кін. ХІХ століття</p>

Три дати народження

Майбутня оперна співачка народилася в селі Білявинці на Тернопільщині в родині Амвросія та Теодори Крушельницьких. Батько був греко-католицьким священиком. В особистому архіві Соломії Крушельницької збереглися тільки документи радянського періоду. У них зазначено різні роки її народження: 1872, 1873 і навіть 1876-й. Офіційною датою тривалий час вважали другий варіант. 

<p>Свідоцтво хрещення Соломії Крушельницької. 31.12.1909 рік</p>

Чому виникла така плутанина? Можемо лише припустити. Скажімо, Соломія применшувала собі літа, щоб видаватися молодшою. Або не надавала цьому значення, помилялася. Найвірогідніше, вона свідомо подавала пізніший рік, аби працювати у Львівській консерваторії. Співачці було вже понад 70, тож, попри минулі заслуги, їй цілком могли відмовити в роботі. 

Тільки в 1970-х дослідник Михайло Головащенко серед невідомих матеріалів родинного архіву Крушельницьких у Києві знайшов дублікат "Свідоцтва хрещення" співачки, виписаний 31 грудня 1909 року. У графі "Рік, місяць і день народження, хрещення і миропомазання" там вказане 23 вересня 1872 року. Варто зазначити, що дітей зазвичай не хрестили того самого дня, коли вони з’являлися на світ. Тож цілком імовірно, що точну дату народження Соломії треба буде ще пошукати. 

Виправданий ризик

За родинною традицією Соломія мала стати дружиною священика. Проте дівчина не уявляла свого життя без співу. Вже в дитинстві гарно співала та була дуже артистичною. Батько бачив унікальний талант доньки, тож дозволив їй вступити до консерваторії Галицького музичного товариства у Львові, уклас професора Валерія Висоцького. 

Навчання приносило успіхи. У 20 років Крушельницька дебютувала на сцені театру Скарбека (теперішня будівля театру імені Марії Заньковецької). Вона виконала партію Леонори в опері "Фаворитка" Ґаетано Доніцетті.

<p>Соломія Крушельницька, 1911 рік</p>

"Голос видатний, навіть для більшої сцени відповідний, свіжий, металічний, м’який, з прекрасною ліричною барвою", – писав рецензент газети "Діло" про один із її перших виступів. "Спів і голос панни Крушельницької справляє враження чудової брили цінного мармуру, в якій митець лише окреслив контури майбутньої статуї. Різьблення деталей буде вдячною працею як для сумлінного вчителя, так і для талановитої дебютантки", – додавав Kurjer Lwowski. 

<p>Соломія Крушельницька. Равенна, 1905 рік</p>

Саме польські критики першими зауважили невідповідність постановки голосу Соломії. Вони наголошували, що її природною теситурою є лірико-драматичне сопрано, а не мецо-сопрано. І радили співачці серйозно поставитися до подальшої вокальної освіти.

Успішно закінчивши консерваторію, Крушельницька вирушила до Італії. У Мілані професор вокалу Фауста Креспі підтвердила, що українці необхідно переучуватися. Висоцький так і не визнав своєї помилки. Дотепер деякі музикознавці вважають, що Крушельницька була мецо-сопрано. Насправді вона мала голос дуже широкого діапазону – майже три октави. Артистка могла виконувати різні за теситурою партії: у "Кармен" Жоржа Бізе вона грала ролі Кармен і Мікаели, у "Мефістофелі" Аріґо Бойто – Маргарити та Єлени, у "Ґоплані" Владислава Желенського – Аліни й Балладини.

Крушельницька відчувала прогресивні віяння в мистецтві. Перебуваючи в Мілані, захопилася творчістю Ріхарда Ваґнера. Його партії вважали складними й виснажливими, тому їх не рекомендували опановувати вокалістам італійської школи. Соломія вирішила ризикнути – і поїхала навчатися до Відня. Цей крок виправдав себе – наша землячка переконала всіх, що є універсальною співачкою. Твори Ваґнера залишалися в її репертуарі аж до закінчення оперної кар’єри.

<p>Соломія Крушельницька в ролі Чо-Чо-Сан в опері "Мадам Баттерфляй" Джакомо Пуччіні</p>

Рятівниця Пуччіні

На початку ХХ століття Соломія перебувала на вершині слави. Її запрошували провідні театри світу. Репертуар налічував майже 60 партій в операх різних жанрів та епох. Італійська, польська, російська класика, музичні драми Ваґнера, веристські опери Масканьї і Пуччіні, новаторські композиції Штрауса… 

Найвідоміша історія успіху Крушельницької пов’язана з оперою Джакомо Пуччіні "Мадам Баттерфляй". Перша прем’єра на сцені міланського театру La Scala провалилася. На прохання композитора через три місяці Соломія виступила у другій прем’єрі в місті Брешія – і відродила "барвистого метелика" Пуччіні. "Кожного разу, коли нам доведеться слухати в "Мадам Баттерфляй" інших співачок, перед очима одразу виникатиме незабутня постать Крушельницької, а всі інші здаватимуться її блідою тінню", – писала Il Corriere. 

<p>Соломія Крушельницька в ролі Саломеї в однойменній опері Ріхарда Штрауса</p>

Ще однією світовою сенсацією став спів у "Саломеї" Ріхарда Штрауса – одному з найсуперечливіших творінь свого часу. Вистава відбулася в грудні 1906 року на сцені La Scala. Диригував геніальний Артуро Тосканіні. Музикознавець Рінальдо Кортопассі написав: "Саломея" тріумфує завдяки магії Тосканіні і чарам Крушельницької».

Важливе місце посідала партія Аїди в однойменній опері Джузеппе Верді. Вона залишилася взірцевим поєднанням чудового вокалу й артистичного втілення образу. У цій ролі співачка тріумфувала на сценах театрів San Carlo в Неаполі і Costanzi в Римі. Музикознавець Ґвідо Маротті згадував: "Вона скидалася на царицю Нефертіті, найяснішу дружину Рамзеса ІІ. Або на одну з жіночих фігур, що зійшла з древнього барельєфа після тисячорічного кам’яного сну, щоб продовжити життя серед людей".

Артистка розуміла важливість експериментів. Тому й була цікавою публіці. "Те, що вона знає і цінує сучасних композиторів, є проявом не лише мовчазного схвалення, але й глибокої віри в їхній творчий хист", – писала Дарія Банфі-Малагуцці. Соломія Крушельницька була першою виконавицею провідних партій в операх "Чечілія" Томаса Монтефйоре, "Кассандра" Вітторіо Ньєккі, "Ґлорія" Франческо Чілеа, "Федра" Ідельбрандо Піцетті.

Шлюб під час гастролей

Соломії ніколи не бракувало чоловічої уваги. Першим її нареченим був Зенон Гутковський, вихованець духовної семінарії. Згодом, у Львові – адвокат і політичний діяч Теофіл Окуневський. Також просив руки і серця Йосип Білинський, дослідник-фармацевт, придворний аптекар намісника султана Османської імперії. Проте щоразу, коли перед артисткою поставало питання: родина чи робота – вона обирала друге. 

Року 1906 сталося виверження вулкана Везувій біля Неаполя. Крушельницька саме мала низку вистав у тамтешньому театрі San Carlo. Лікар порадив припинити виступи – попіл міг зашкодити голосовим зв’язкам співачки. Довелося відмовитися і від раніше підписаного контракту з театром Massimo в Палермо. Керівники установи подали до суду. Соломія виграла справу – суттєво допоміг юрист Чезаре Річчоні. Незабаром між українкою й італійцем почався роман. 

Вони взяли шлюб 19 липня 1910 року у столиці Аргентини – просто під час гастролей. Часопис El Diario повідомляв: "Буенос-Айресу випадає честь стати одним із трьох міст, який обрав Ерос, щоб освятити щасливих молодят перед вівтарем Гіменея. До цього часу тільки Лондон і Париж були осередками шлюбів серед артистів". 

Подружжя оселилося у рідному місті Чезаре – Віареджо – на березі Ліґурійського моря. Його кілька разів обирали мером. Їхня вілла "Саломе" стала справжнім мистецьким осередком. Там гостювали зіркові виконавціи тогочасної опери: Джакомо Пуччіні, Тітта Руффо, Джузеппе де Лука, Джузеппе Ансельмі, Альфредо Касілья. Влаштовували домашні концерти. "Перехожі зупинялися перед відчиненими вікнами і, мов зачаровані, слухали її спів, забувши про все на світі", – згадувала подруга співачки Неґріта Кано де П’яцціні.

Кулінарія і танці

Соломія Крушельницька покинула оперну сцену, коли їй було 48. Дотепер невідомо, чому перервала таку блискучу кар’єру. І вік, і голос дозволяли їй ще принаймні десятиліття залишатися зіркою.

Можливо, причиною стало заміжжя. Змінилися статус і пріоритети. Вона прагнула осілого життя. Не могла не вплинути і суспільно-політична ситуація після Першої світової війни. Італія перебувала у глибокій кризі. Занепад переживала й опера. Рінальдо Кортопассі так характеризує той період: "До театру на шкоду мистецтву швидко проникав дух гендлярства". 

Проте це не був кінець. Незабаром Соломія проявила себе як камерна виконавиця. Багатий концертний репертуар, вміння розкрити свій талант у вокальній мініатюрі принесли нове визнання. 

"Крушельницька знала кілька мов і розмовляла з кожним його рідною мовою, багато читала, добре розумілася на медицині та медикаментах, уміла чудово готувати найрізноманітніші страви, добре шила", – розповідала Неґріта Кано де П’яцціні. "Вона вміє бути господинею, вміє і любить приправляти страви, пропагуючи городину, мед, садовину. Не один рецепт я успадкувала від неї!" – додавала племінниця співачки Ярослава Музика. Кулінарний зошит Соломії тепер зберігають у фондах її музею у Львові. 

Артистка мала власний автомобіль, яким кермувала сама, – виняткове явище серед жінок того часу. Охоче подорожувала. Відвідувала музеї, палаци, церкви, колишні помешкання видатних композиторів. "Вона багато знала і вміла розповідати про це", – згадувала Неґріта. 

Ще одне захоплення – танці. Завдяки йому в опері "Саломея" їй не знадобилася дублерка, щоб виконати "Танець семи серпанків". Танцювала, навіть коли їй ішов сьомий десяток. "Її рухи справді були молодечі. Хто не питав про метрику, вважав її молодою", – оповідає Ярослава Музика. 

Плач замість оплесків

Року 1936 Соломія Крушельницька овдовіла. Відтоді щороку приїжджала до родичів на батьківщину. Так було і в серпні 1939-го. 

Початок Другої світової війни застав співачку на відпочинку в карпатському селі Дубина. Внаслідок подій "Золотого вересня" Галичина увійшла до складу Радянського Союзу. Повернувшись до Львова, на Крушельницьку чекала несподіванка – їй заборонили виїжджати за межі країни. Також нова влада конфіскувала її кам’яницю, придбану ще 1903-го. Колишній власниці залишили одну квартиру на другому поверсі. Там вона і жила зі сестрою Анною. 

Взимку Соломія послизнулася на вулиці, впала і зламала ногу. Травма виявилася складною. "Для мене була подиву гідна її сила волі, серйозна і водночас погідна вдача, оптимізм, терпеливість і опанованість в терпіннях душевних і фізичних", – згадувала її племінниця Одарка Бандрівська. 

Під час нацистської окупації в будинку планували облаштувати штаб. Соломію з Анною переселили на третій поверх. Чому Крушельницька не скористалася моментом і не повернулася до Італії? Або не переїхала до Аргентини – туди її кликала Неґріта. Тим запрошенням скористалася Соломіїна сестра Емілія Стернюк із родиною. А Соломія залишилася. 

Мабуть, перешкодила травма. Або ж самотня старша жінка, вдова не наважилася вирушити в далеку дорогу воєнною Європою туди, де її вже ніхто не чекав. Їй хотілося бути зі своїми рідними. Та й хто міг передбачити подальше розгортання подій? 

Після повернення радянської влади Крушельницька викладала вокал у консерваторії. Їй поставили умову: на роботі залишиться тільки тоді, коли відмовиться від італійського громадянства. Довелося коритися. 

Останній концерт відбувся 26 грудня 1949 року. "Під склепіння залу злітає старовинна українська пісня "Родимий краю, село родиме", – описувала той момент Ірина Вільде. – Вона звучала так велично, так урочисто, що зал, здавалося, завмер від захоплення. Коли ж пролунав останній акорд, раптом замість оплесків, почулося загальне схлипування та плач, і аж потім, мов ураган, залунали оплески. Ні до, ні після цього мені не доводилося бачити такої реакції на спів артиста". 

Через три роки – 16 листопада 1952 року – Соломія Крушельницька відійшла у вічність.