Створити державу за лічені місяці

Незалежність без заперечень

<p>Гетьман Павло Скоропадський, 1918 рік</p>

Проголошення Гетьманату було цілком закономірною реакцією українського суспільства на політику розпалювання класової ворожнечі і протиборства, яку провадили соціалістичні лідери Української Центральної Ради. Їх намагання будь-що втілити в життя класову доктрину, хоч би й усупереч загальнонаціональним інтересам, призвело до глибокої кризи усього державного організму України. Виходом з неї могло бути лише переведення суспільства на нові рейки — послідовного утвердження соціального партнерства, національної консолідації, закріплення самостійності української держави.

Останнє було необхідно здійснити негайно. Утворення УНР ще не означало досягнення повної незалежності. У III універсалі Центральної Ради вказано, що нове державне утворення залишається складовою частиною федеративної Росії. "Прокладаємо шлях до федерації! — закликала "Робітнича газета". – Цією своєю роботою ми рятуємо єдність російської держави, зміцнюємо єдність всього пролетаріату Росії і міць російської революції".

Акт 29 квітня 1918 року був фактично першим державним актом, який залишив поза будь-яким сумнівом питання державної незалежності. Проголошене скликання законодавчого сейму мало лише призвести до впорядкування її внутрішнього устрою.

Утворення Української Держави означало рішучий поворот соціально-політичного і культурного розвитку України в напрямку західноєвропейської цивілізації. У "Грамоті до всього українського народу" зазначено, що "права приватної власності як фундаменту культури й цивілізації відбудовуються повною мірою". Позиція гетьмана була спрямована на те, щоб боротьба між консерватизмом і соціальним радикалізмом могла набрати законних і національно-творчих форм. При цьому від першого дня існування Української Держави і до останнього двері до співпраці жодній українській політичній партії не були закриті. Навпаки, гетьман весь час прагнув залучити до участі в уряді представників якомога ширшого політичного спектра.

Держава і військо

Дуже коротке існування Гетьманату було заповнене надзвичайно інтенсивним і плідним процесом державотворення, який захопив усі ділянки суспільного буття.

За основу військового будівництва прийняли проєкт, розроблений відповідним відомством УНР. Він передбачав формування восьми піхотних корпусів, чотирьох з половиною кінних дивізій на основі територіального комплектування. Вже накінці травня 1918 року було розроблено законопроєкт про загальні засади військової служби, який відкидав станові принципи формування і забезпечував вільний доступ до військової освіти й посад. Наприкінці червня суттєво оновлено персональний склад військової адміністрації. Планувалося створити систему шкіл для підготовки офіцерів всіх родів зброї, розпочато організацію Державної військової академії. 24 липня вийшов закон про загальну обов’язкову військову повинність. Мобілізація мала розпочатися в жовтні й дати 85 тисяч вояків, на 1 березня 1919 року — ще 79 тисяч. У липні 1918 року сформовано Гвардійську сердюцьку дивізію (5 тисяч вояків), яка мала стати взірцем для майбутньої армії.

Водночас тривало творення державного апарату. Дуже швидко налагоджено організацію і комплектування міністерств, здійснено розподіл на губернії та повіти, створено адміністративний губерніальний і повітовий апарат — староства. Всі закони та розпорядження центральних органів не залишались суто декларативними актами, як це переважно було за урядування Центральної Ради, а ефективно реалізовувалися на місцях.

На міжнародній арені

<p>Дмитро Дорошенко (1882&mdash;1951)</p>

Вживання Павлом Скоропадським титулатури "Гетьман усієї України" не могло не зачіпати інтереси деяких держав, які включали українські етнічні території. Саме з огляду на це Австро-Угорщина зобов’язала свого посла Йоганна Форгача утриматись від вживання цієї титулатури. Вже 2 травня 1918 року першими владу гетьмана де-юре визнали Німеччина й Австро-Угорщина. За кілька днів це також зробили Болгарія і Туреччина. Своїх представників прислали до Києва Данія, Персія, Греція, Норвегія, Швеція, Італія, Швейцарія.

Національний характер мала зовнішня політика Української Держави. Міністерство закордонних справ очолив відомий громадський діяч і вчений Дмитро Дорошенко. До складу посольств Української Держави увійшли люди з високим освітнім та інтелектуальним цензом, представники дворянсько-шляхетських, землевласницьких верств суспільства.

Одним з найбільш важливих питань, яке вирішував гетьманський уряд, було — якомога швидше зміцнити національну державність за допомогою Німеччини й водночас, позбавившись її опіки, здійснювати власну політичну лінію. Гетьман висунув завдання поширити геополітичний вплив України на широкому просторі так званої козацької території від Кавказького Причорномор’я до Каспію. Ця територія включала потужні анклави українських колоністів, які простяглися довгою смугою аж до Тихоокеанського узбережжя. Створення міцного союзу з козацькими державними утвореннями та кавказькими державами давало реальну можливість обмеження російського імперіалізму, найголовнішого ворога української самостійності.

Пріоритетна верства

Гетьманський уряд прагнув здійснити масштабну земельну реформу, щоб створити економічно сильний клас середнього і заможного селянства. Ця верства мала отримати землю за допомогою держави шляхом парцеляції великої земельної власності за викуп. Планувалося заснувати Державний земельний банк, який мав забезпечити селян дешевим і вигідним кредитом, і допомогти їм у придбанні землі.

Гетьман і його оточення розуміли, що у боротьбі, яка розпочалась між більшовизмом і Україною, визначальну роль може відіграти лише та соціальна верства, яка є власником засобів виробництва і продуцентом водночас. Такою верствою могло стати відновлене у новітній час козацтво. Воно постало знову на підставі закону — універсалу гетьмана всієї України.

Культура

Культурна діяльність доби Павла Скоропадського спиралась на меценатську традицію українських гетьманів, які були ревними опікунами освіти й науки. Його уряд заснував два українські університети й Українську Академію наук. На відкритті університету у Києві Скоропадський покликався на "імена гетьманів Сагайдачного, Богдана Хмельницького, Виговського, Дорошенка, а особливо Мазепи, як поборників і заступників народної освіти на Україні", які "повинні завжди лишитись на сторінках історії українського національного самопізнання".

Готувалося створення українських університетів в Одесі та Харкові шляхом реорганізації чинних там російських університетів, а також у Катеринодарімісто на Кубані, тепер територія РФ та Сімферополі. На державний кошт прийнято всі українські середні школи, створені за доби Центральної Ради. Водночас з’явилася низка нових шкіл і гімназій, які фінансувала держава.