Спадок минулого. Як українським дітям за кордоном не забувати про свою ідентичність

Родинна історія як опора 

"Спадок минулого: досліджуючи світ родинної історії" (Legacy of the Past: Exploring the World of Family History) — пілотний проєкт, спрямований на роботу з молоддю, передусім дітьми віком від 10 до 14 років, які були змушені покинути свої домівки в Україні внаслідок війни. Російська агресія позбавила їх частини родинних зв’язків і змусила починати нове життя на чужині. Хоча Чеська Республіка географічно близька до України, культурні відмінності можуть бути для дітей суттєвими.

"Боюся, що ми мало говоримо про реальність українських дітей за межами України, а вона заслуговує на увагу. Діти, опинившись у дуже чутливому віці в надзвичайній ситуації вимушеного переїзду в іншу країну, часто дезорієнтовані і розгублені. Цим проєктом ми намагалися їм допомогти знайти відповідь на питання "Хто я?", "Де мої корені і моя основа?". Ці питання вони ставитимуть собі ще неодноразово, тому так важливо вже зараз із ними про це говорити. Усна історія родини для цього добре надається", — коментує проєкт Ірина Забіяка, менеджерка "Української ініціативи Південної Моравії".  

"Від початку нашої роботи за методиками Post Bellum в Україні ми задивлялися на освітні проєкти чеських колег, давно і широко розвинені у Чехії. Але українська ситуація, у якій багато дітей вимушені були покинути свої рідні домівки, вимагала особливого підходу. Тож ми багато радилися з колегами, що вже мали досвід роботи з дітьми та підлітками під час повномасштабного вторгнення, і міркували про те, яких змін і доповнень потребує робота з усною історією, з родинною історією зараз, — розповідає Євгенія Нестерович, керівниця української Post Bellum. — Врешті, коли виникла нагода спробувати і випрацювати пілотну методу, ми запропонували цю ідею колегам з Південноморавської ініціативи — знаючи, як давно і послідовно їхня команда працює з українськими дітьми, і як багато вони зробили на початку вторгнення для тих, хто втікав від війни". 

До проєкту залучили українських та чеських лекторів і кураторів. Серед них українська психологиня Альона Кекух. Жінка більше 23 років є кризовим терапевтом, 10 з яких активно працює з підлітками. Вона навчалася в театральній школі і понад 5 років вела театральну студію для дітей. Це допомагає їй відкривати і розуміти різні частини внутрішнього світу дитини. Альона вивчає історію свого роду. Вона працює з дітьми обережно, мотивує і підтримує їх.

Друга лекторка проєкту — Павла Тесаржова, співробітниця "Post Bellum CZ" і чеська педагогиня, яка багато років присвятила роботі з дітьми і молоддю. Вона має багатий досвід роботи в медіа та маркетингу. Павла цікавиться родиною, природою, екологією та історією. У проєкті розповіла про те, що таке усна історія, як спілкуватися з членами родини про їхні історії та як презентувати результати пошуків. 

"Проєкт показав, що підхід, зосереджений на сімейній історії та самоідентичності, не тільки допомагає дітям подолати відчуття відчуження в новому середовищі, а й сприяє формуванню здорової "Я-концепції" та усвідомленню власної ідентичності. Проєкт може надихнути вчителів та педагогів, які працюють з дітьми з різних культур, та сприяти їхньому особистісному розвитку", — зазначила Павла Тесаржова

Координувала проєкт вчитель логіки Оксана Клименко. 

Проєкт у Брно став важливим досвідом і показав, як можливо організовувати освітні проєкти для дітей, які опинилися в складних життєвих обставинах. Гнучкий підхід, уважність до потреб дітей, інтерактивність і підтримка з боку дорослих допомогли реалізувати не лише навчальну, а й терапевтичну складову. Це дає можливість дітям не лише адаптуватися до нового середовища, а й зберігати зв’язок зі своїм корінням.

Як провести подібний проєкт самотужки?

Тривалість. Активна фаза проєкту тривала два місяці і складалася із восьми воркшопів, під час яких діти дослідили коріння своєї родини через мапування та інтерв’ю. Утім організатори вважають, що два місяці — надто короткий період для досягнення всіх цілей. Діти потребують часу, щоб усвідомити суть проєкту, освоїти техніки запису інтерв’ю, підготовки питань та інші аспекти роботи. Оптимальна тривалість, на думку організаторів, — шкільне півріччя.

Вік. У проєкті брали участь діти віком від 10 до 14 років, які зараз мешкають у Брно. Однак вікова різниця виявилася надто широкою. Найефективніше організовувати окремі групи для молодших (10–11 років) і старших (12–14 років) дітей.

Поділ на групи. Оптимальна кількість учасників — до 10 осіб. Це дозволяє приділити увагу кожній дитині та забезпечити комфортну робочу атмосферу. Більшість учасників проєкту знали одне одного через суботню школу, що сприяло згуртованості. Але якщо до проєкту залучають незнайомих між собою дітей, важливо виділити час на знайомство та формування довіри.

Ментори. Ключову роль у реалізації проєкту відіграють ментори. На думку організаторів, важливо, щоб ментор мав українське походження, розумів український контекст і мав базові знання в галузі усноісторичних інтерв’ю. 

Простір. Організатори проєкту використовували традиційний клас із партами та вільний простір із килимами й пуфами. Такий формат дозволяє працювати в різних групах і створює неформальну атмосферу.

Практика. Діти не лише слухали лекції, а й брали активну участь у воркшопах. Вони вчилися формулювати питання, записувати інтерв’ю, працювати з диктофоном. Наприклад, під час роботи в парах учасники шукали спільні вподобання в їжі, напоях чи хобі. Інтерактивні завдання, мультимедійні формати, ігрові елементи та домашні завдання допомогли тримати дітей залученими та мотивованими.

Робота з батьками. Ще одна важлива складова. Батькам варто пояснити цілі проєкту, що сприяє їхній залученості та кращому розумінню дітьми цілей заходів.

Участь психолога. Психолог із травмоорієнтованим підходом працював із дітьми на початку та в кінці проєкту. Це допомогло налаштувати учасників на процес і підбити підсумки, а також налаштувати дітей на активну роботу, сприяло ментальному клімату і груповій динаміці серед учасників.